Євген Костянтинович Андрієвський (1847—1917) — російський державний діяч, таємний радник. У різний час обіймав посади Курського віцегубернатора (1890-1893), Чернігівського губернатора (1893—1901).

Біографія З дворян Бессарабської губернії. Освіту здобув у 3-му військовому Олександрівському училищі. У 1866 році навчався в Михайлівському артилерійському училищі. Офіцерську службу розпочав підпоручиком у Гвардійській кінно-артилерійській бригаді.

Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років був ординарцем при головнокомандувачі Його Імператорської Високості Великому Князі Миколі Миколайовичу. За відмінності у справах під час обстрілювання Рущука, Нікополя, Ловчі й особливо під Плевною, Андрієвський був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість» та орденом святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом. У 1878 році Андрієвський був призначений флігель-ад'ютантом Його величності.

У 1890 року Андрієвський перейшов на службу з цивільного відомства й призначений Курським віцегубернатором, а потім з 1893 по 1903 рік обіймав посаду Чернігівського губернатора. Займався громадською та благодійною діяльністю в Чернігівській губернії. Був почесним членом Імператорського археологічного інституту, почесним членом Імператорського російського пожежного товариства, правителем Михайлівського артилерійського училища, під заступництвом імператриці Марії Федорівни — піклувальником про глухих, піклувальником чернігівського відділення дитячого притулку, членом Марії Олександрівни про сліпих, почесних членів чернігівського товариства виправних колоній для малолітніх злочинців.

Помер 8 березня 1917 року. Похований на Казанському цвинтарі в Царському Селі.

Спогади Андрієвський був автором низки статей та спогадів, що публікувалися в журналах «Історичний вісник» та «Руська старовина». У перерахованих творах Андрієвського, що стосуються переважно його особистих спогадів з військової служби, багато цікавого для характеристики видатних військових діячів.

В «Історичному віснику» за 1908-1909 роки вміщено: спогади про князя До. А. Бебутова, про П. С. Ванновського стаття «Молдаванська відсталість». У «Російській старині» за 1907, 1908 і 1909 роки надруковано цілу низку його статей: «До спогадів про графа Ф. Ф. Берга», «Особливі погляди» (зі спогадами про П. П. Косагівського), «Пророцтво румунської циганки», «Помилки короля Ліра» (зі спогадів про Москву), « М. І. Драгомиров та військово-навчальні заклади», «М. І. Драгомиров — фельдфебель», «М. І. Драгомиров і час перед війною 1877-78 рр.».

Чини

Підпоручик (8.08.1866), Флігель-ад'ютант (1878), Штабс-капітан гвардії (на 25.08.1877), Капітан гвардії (1878), Зарахований до МВС та перейменований на колезькі радники (3.03.1889), Таємний радник за відзнаку (ст. 14.04.1902).

Проходження служби

у 3-й кінно-артилерійській бригаді (8.08.1866), відряджений до 3-ї батареї лейб-гвардії Кінної артилерії (1868), затверджений на посаді бригадного ад'ютанта (1876), прикомандований до польового артилерійського управління діючої армії та призначений ординарцем головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича-старшого (1877), відряджений до Франції для присутності на маневрах французьких військ (1878), тимчасово командувач 4-й бат. лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1878), голова бригадного суду (1880), тимчасовий член Санкт-Петербурзького військово-окружного суду (1881), голова бригадного суду (1882), тимчасово командувач 4-ї батареї лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1885), відрахований від фронту до Світу ЄІВ (1886), відряджений у розпорядження полтавського губернатора (3.03.1889), курский віце-губернатор (1890-93), чернігівський губернатор (1893—1903), при міністрі внутрішніх справ (13.12.1903-після 1.05.1907).

Нагороди та відзнаки

Орден Святого Станіслава 1 ст. (1894); Орден Святої Анни 3 ст. з мечами та бантом (за відмінність при обстрілі фортеці Рущук та Нікополя) (1878); Орден Святої Анни 2-ї ст. з мечами (за відмінність при селі Правиці) (1878); Орден Святої Анни 1 ст. (1896); Орден Святого Володимира 4 ст. з мечами та бантом (за відмінність у ході військових дій біля фортеці Плевна) (1878); Орден Святого Володимира 2 ст. (1900); Орден Білого орла (1912); Золота шабля «За хоробрість» (за відмінність під час взяття укріпленого міста Ловчі) (1878); Медаль «На згадку про Російсько-Турецьку війну 1877—1878 рр.» (1878); Медаль «На згадку царювання Імператора Миколи I» (1896); Медаль «На згадку царювання імператора Олександра III» (1896); Медаль «На згадку про коронацію Імператора Миколи II» (1896); Медаль «За праці за першим загальним переписом населення» (1896); Медаль «На згадку про 300-річчя царювання будинку Романових» (1913); Відзнака бездоганної служби за XL років; відзнака 24.11.1866 з вензелевим зображенням імені Імператора Олександра II; знак на згадку про 100-річчя відомства установ Імператриці Марії; знак Імператорського Палестинського православного товариства; знак Червоного Хреста; відзнака піклування про сліпих; відзнака піклування про глухонімих; знак піклування дитячих притулків відомства Імператриці Марії.

Іноземні

Орден Лева та Сонця 1-й ст. (Персія) (1900); Орден Почесного легіону 4 ст. (офіцерський хрест) (Франція) (1879); Орден Корони Румунії 1 ст. (Румунія) (1899); Золотий хрест за військову звитягу (Румунія) (1877); Румунський залізний хрест на згадку про переход військ через Дунай (Румунія); Орден Таківського хреста 4 ст. (Офіцерський хрест) (Сербія) (1878); Орден Святого Сави 1 ст. (Сербія).

Джерела Кузманов Ю. Ловеч в руско-турските войни през ХІХ век (част втора) 1877 – 1878. Регионален исторически музей-Ловеч, ИК „ИнфоВижън“, Ловеч, 2019, с. 291 – 292. Андреевский, Е. Из записок за 47 лет. //Исторический вестник. Историко-литературный журнал. Том CXLIV. Тип. А. С. Суворина, Санкт Петербург, 1916.