Давньоєгипетські божества — боги і богині, яким поклонялися в Стародавньому Єгипті. Вірування та ритуали, пов'язані з цими богами, становили ядро давньоєгипетської релігії, яка виникла ще в доісторичні часи. Божества уособлювали , а єгиптяни підтримували та задобрювали їх за допомогою жертвопринесень і ритуалів, щоб ці сили й далі діяли відповідно до маат, або божественного порядку. Після заснування єгипетської держави близько 3100 року до н. е., повноваження здійснювати ці обряди були під контролем фараона, який проголошував себе представником богів і керував храмами, де здійснювалися ритуали.

Різноманітні риси богів відображалися в міфах і в складних стосунках між божествами: у родинних зв'язках, вільних групах та ієрархіях, поєднаннях окремих богів в одного. Різноманітні зображення божеств у мистецтві — у вигляді тварин, людей, предметів або їхніх комбінацій — також натякали через символіку на їхні істотні риси.

У різні епохи найвищий статус в божественному світі приписували різним богам, як-от сонячному божеству Ра, таємничому богові Амону й богині-матері Ісіді. Верховному божеству зазвичай приписували і часто пов'язували його з життєдайною силою сонця. Деякі вчені, спираючись почасти на єгипетські писання, твердять, що єгиптяни прийшли до усвідомлення єдиної божественної сили, яка лежить в основі всього сущого й присутня в усіх інших божествах. Проте вони ніколи не відмовлялися від свого первісного політеїстичного світогляду, за винятком, можливо, епохи атонізму в XIV столітті до н. е., коли офіційна релігія зосередилася суто на абстрактному сонячному божестві, Атоні.

Боги вважалися всюдисущими й здатними впливати на природні явища та перебіг людського життя. Люди взаємодіяли з ними в храмах і неофіційних святилищах, як із особистих мотивів, так і задля виконання державних обрядів. Єгиптяни молилися про божественну допомогу, використовували ритуали, щоб змусити божеств діяти, і зверталися до них за порадою. Відносини людей зі своїми богами були основоположною частиною єгипетського суспільства.

Визначення Кількість істот у давньоєгипетській культурі, яких можна назвати божествами, важко визначити. У єгипетських текстах згадуються імена багатьох божеств, походження яких невідоме, і містяться нечіткі, непрямі посилання на інших, навіть не названих богів. Єгиптолог вважає, що в єгипетських текстах згадується понад 1400 божеств, тоді як його колега Крістіан Лейтц каже про «тисячі й тисячі» богів.

У єгипетській мові ці істоти позначалися термінами nṯr («бог») і його фемінітивом nṯrt («богиня»). Вчені намагалися з'ясувати первісну природу богів, пропонуючи різні етимології цих слів, але жодна з цих пропозицій не здобула загального визнання, а походження термінів залишається неясним. Ієрогліфи, які використовували як ідеограми та детермінативи при написанні цих слів, показують деякі риси, які єгиптяни пов'язували з божественністю. Найпоширенішим із цих знаків є прапор, що майорить на жердині. Подібні предмети протягом усієї давньоєгипетської історії розміщували біля входу до храмів, що символізувало присутність там божества. Серед інших таких ієрогліфів — сокіл, що відсилає до кількох ранніх богів, яких зображували у вигляді сокола, а також фігура сидячого чоловічого або жіночого божества. Як детермінативи для запису фемінітивів могли також використовувати яйце, що пов'язувало богинь із творенням і народженням, або кобру, що відсилає до використання цього образу для позначення багатьох жіночих божеств.

Єгиптяни розрізняли nṯrw («богів») і rmṯ («людей»), але значення єгипетських та англійських термінів не зовсім збігаються. Термін nṯr міг стосуватися будь-якої істоти, що якимось чином перебувала поза сферою повсякденного життя. Померлих людей називали nṯr, оскільки їх вважали подібними до богів, тоді як цей термін рідко застосовували до численних нижчих надприродних істот, яких сучасні дослідники часто називають «демонами». Єгипетське релігійне мистецтво також зображує місця, предмети та поняття у людській подобі. Ці персоніфіковані ідеї варіюються в діапазоні від божеств, які були важливими в міфах і ритуалах, до незрозумілих істот, які згадувалися лише раз чи двічі, що може бути не більш як метафорами.

Зіткнувшись із цими розмитими розрізненнями між богами та іншими істотами, дослідники запропонували різні визначення поняття «божество». Одне з найпоширеніших, запропоноване Яном Ассманом, визначає божество як істоту, що має культ, пов'язана з певним аспектом всесвіту й описана в міфології чи інших формах писемної традиції. За іншим визначенням, запропонованим Дімітрієм Міксом, nṯr застосовувався до будь-якої істоти, навколо якої існував ритуал. З цього погляду, до «богів» належали й царі, яких вважали богами після обрядів коронації, й душі померлих, які входили в божественне царство через похоронні церемонії. Так само верховенство великих богів підтримувалося завдяки ритуальному шануванню, яке здійснювалося на їхню честь у всьому Єгипті.

Походження

Перші письмові свідчення про божеств в Єгипті сягають ранньодинастичного періоду (бл. 3100–2686 рр. до н. е.). Мабуть, божества виникли ще в попередньому додинастичному періоді (до 3100 р. до н. е.) і розвинулись із . Додинастичне мистецтво зображує різноманітні фігури тварин і людей. Деякі з цих зображень, наприклад, зорі чи худоба, нагадують важливі мотиви пізнішої єгипетської релігії, але в більшості випадків доказів недостатньо, щоб упевнено сказати, чи пов'язані зображення з божествами. У міру того, як єгипетське суспільство ставало дедалі складнішим, з'являлися виразніші свідчення релігійної діяльності. Найдавніші відомі храми з'явилися в останні століття додинастичної доби, разом із зображеннями, що нагадують іконографію відомих богів: сокіл, який позначає Гора та кількох інших божеств; схрещені стріли, що відповідають Нейт; і загадкова «», яка позначає Сета.

Багато єгиптологів і антропологів висували теорії про те, як саме боги з'явилися в ці ранні часи. , наприклад, вважав, що єгиптяни спочатку поклонялися примітивним фетишам, далі божествам у тваринній подобі і, зрештою, божествам у вигляді людей. Генрі Франкфорт, навпаки, твердив, що боги від самого початку уявлялися в людській подобі. Деякі з цих теорій нині вважають занадто спрощеними . Сучасніші дослідники, зокрема Зіґфрід Моренц, припускають, що божества виникли тоді, коли люди почали вирізняти себе з-поміж довкілля та олюднювати ідеї, пов'язані з божественним. Проте такі теорії важко довести.

Додинастичний Єгипет спершу складався з невеликих незалежних поселень. Оскільки багато божеств пізніших часів були тісно пов'язані з окремими містами та регіонами, багато дослідників припускають, що пантеон формувався тоді, коли розрізнені громади об'єднувалися в більші державні утворення, що сприяло поширенню й поєднанню культів старих місцевих божеств. Інші ж, навпаки, припускають, що найважливіші додинастичні боги, як і інші складові єгипетської культури, були відомі по всій країні, попри її політичну роздрібненість.

Останнім кроком у становленні єгипетської релігії стало об'єднання Єгипту, внаслідок якого правителі Верхнього Єгипту стали фараонами всієї країни. Ці священні царі та їхні підлеглі взяли на себе право взаємодіяти з богами, і царська влада стала об'єднавчим центром релігії.

Після цієї трансформації й далі з'являлися нові божества. Деякі важливі боги, як-от Ісіда та Амон, вперше засвідчені лише за часів Стародавнього царства (бл. 2686—2181 рр. до н. е.). Місцевості та абстрактні поняття могли надихати на створення божеств, які їх уособлювали, а подекуди божеств створювали як парні відповідники протилежної статі традиційних богів чи богинь. Царів визнавали богами, хоча лише деяким з них поклонялися ще тривалий час після смерті. Іноді вшановували і людей не царського походження, приписуючи ім особливу прихильність богів. Зазвичай таке вшанування тривало недовго, хоча от придворних архітекторів Імхотепа і Аменхотепа, сина Хапу, обожнювали ще століттями після смерті, як і деяких інших чиновників.

Через контакти з сусідніми цивілізаціями єгиптяни переймали і чужих божеств. Дедун, який вперше згадується за часів Стародавнього царства, можливо, походив з Нубії, а Ваал, Анат і Астарта, серед інших, були запозичені з ханаанської релігії в період Нового царства (близько 1550—1070 рр. до н. е.). У грецькі та римські часи, з 332 р. до н. е. до перших століть нашої ери, в Єгипті шанували божеств з усього Середземноморського світу, але місцеві боги залишилися, і вони часто вбирали культи цих прибульців у свою власну обрядовість.

Риси Сучасні знання про єгипетські вірування щодо богів здебільшого взяті з релігійних писань, створених писарями та жерцями цієї країни. Ці люди були елітою єгипетського суспільства і дуже відрізнялися від загального населення, більшість якого була неписьменною. Мало що відомо про те, наскільки добре ці верстви знали або розуміли витончені ідеї, які розвивала еліта. Уявлення простих людей про божественне могли відрізнятися від уявлень жерців. Наприклад, населення, можливо, сприймало символічні твердження релігії про богів та їхні дії як буквальну істину. Проте загалом ті нечисленні відомості про народні релігійні вірування, що дійшли до нас, узгоджуються з традицією еліти. Обидві ці традиції формують загалом зв'язне бачення богів та їхньої природи.

Ролі

Більшість єгипетських божеств уособлюють природні чи соціальні явища. Загалом вважалося, що боги є іманентними в цих явищах — тобто в природі. Явища, які вони уособлювали, охоплювали як матеріальні місця та об'єкти, так і абстрактні поняття та сили. Бог Шу був обожненням усього повітря світу; богиня Мерітсегер опікувалася обмеженою ділянкою землі, Фіванським некрополем; а бог Сіа уособлював абстрактне поняття сприйняття. Головні боги часто були пов'язані з кількома типами явищ. Наприклад, Хнум був богом острова Елефантина посеред Нілу — річки, яка була життєво важливою для єгипетської цивілізації. Йому приписували здійснення щорічного розливу Нілу, під час якого удобрювались сільськогосподарські угіддя країни. Можливо, як похідне від цієї життєдайної ролі, вважалося, що він створює всі живі істоти, виліплюючи їхні тіла на гончарному крузі. Декілька богів могли виконувати одну й ту саму роль у природі; Ра, Атум, Хепрі, Гор та інші уособлювали Сонце. Попри різноманітність функцій, більшість богів виконували спільну роль: підтримували маат, універсальний порядок, який був центральним принципом єгипетської релігії і сам уособлювався богинею. Проте деякі божества уособлювали порушення маат. Найвідомішими серед них були Апеп — сила хаосу, що постійно загрожувала знищити порядок у Всесвіті, і Сет — двоїстий член божественної спільноти, який міг як боротися з безладом, так і розпалювати його.

Не всі аспекти буття вважалися божествами. Хоча багато божеств були пов'язані з Нілом, жодне із них не уособлювало його так, як Ра — сонце. Короткочасні явища, як-от веселка або затемнення, не мали своїх богів; як і вогонь, вода чи багато інших складових світу.

Ролі кожного божества були мінливими, і кожен бог міг розширювати свою природу, набуваючи нових рис. Як наслідок ролі богів важко чітко класифікувати або визначити. Попри цю гнучкість, їхні можливості й сфери впливу залишалися обмеженими. Навіть Бог-Творець не міг вийти за межі космосу, який сам створив, і навіть Ісіда, яку вважали найрозумнішою з-поміж богів, не володіла . Однак на думку Річарда Вілкінсона, деякі тексти пізнього Нового царства свідчать, що в міру розвитку уявлень про бога Амона його почали вважати таким, що наближається до всевідання і , а також виходить за межі світу способом, недоступним для інших богів.