Лімфа - давньоримська богиня прісної води. Floyd G. Ballentine, "Some Phases of the Cult of the Nymphs," Harvard Studies in Classical Philology 15 (1904), p. 90. Вона входить у список дванадцяти сільськогосподарських божеств, яких Варрон зазначив як «покровителів» римських землеробів, адже «без води все землеробство сухе й бідне». Varro, De re rustica 1.1.4–7; Peter F. Dorcey, The Cult of Silvanus: A Study in Roman Folk Religion (Brill, 1992), p. 136. Лімфи часто пов’язані з Фонсом, богом фонтанів та колодязів. Лімфа являє собою «функціональну суть» прісної води, відповідно до концептуального підходу Майкла Ліпки до римських божеств Michael Lipka, Roman Gods: A Conceptual Approach (Brill, 2009), p. 67., або, загалом, вологу. Patricia A. Johnston, "The Mystery Cults and Vergil's Georgics," in Mystic Cults in Magna Graecia (University of Texas Press, 2009), p. 268; Matthew Dillon and Lynda Garland, Ancient Rome: from the early Republic to the assassination of Julius Caesar (Routledge, 2005), p. 137.
Вітрувій зазначає деякі з її особливостей у розділі своєї роботи «Про архітектуру», в якому він описує, як дизайн будівлі храму повинен відображати природу божества, яке буде в ньому розміщене:Характер коринфського порядку здається більш відповідним Венері, Флорі, Прозерпіні та німфам Фонтанів, адже його стрункість, елегантність, багатство та орнаментальне листя, увінчане волютами несуть аналогію з їхнім характером. Vitruvius, De architectura 1.1.5, Bill Thayer's edition at LacusCurtius of the translation by Joseph Gwilt, The Architecture of Marcus Vitruvius Pollio (London, 1826). The Latin text at LacusCurtius is that of Valentin Rose's 1899 Teubner edition: Veneri Florae Proserpinae Fonti Lumphis corinthio genere constitutae aptas videbuntur habere proprietates, quod his diis propter teneritatem graciliora et florida foliisque et volutis ornata opera facta augere videbuntur iustum decorem. A textual crux occurs at the relevant phrase: Gwilt translates Fontium Lumphis ("for the Lymphae of the Fountains"), but some editions give Fonti Lumphis ("for Fons, for the Lymphae").Ім'я Лімфа має однакове значення з « німфа » , але вони не є цілком взаємозамінні. Однією з присвят на честь відновлення водопостачання була nymphis lymphisque augustis, «для німф і серпневих лімф», розрізняючи їх CIL 5.3106; Ballentine, "Some Phases," p. 95; Theodor Bergk, "Kritische bemerkungen zu den römische tragikern," Philologus 33 (1874), p. 269., як це робить уривок з Августина Бегемотського . Augustine of Hippo, De civitate Dei 4.34: the ancient Jews, he says, "did not worship Nymphs and Lymphs when the rock was smitten and poured forth water for the thirsty" (nec quando sitientibus aquam percussa petra profudit, Nymphas Lymphasque coluerunt, English translation by R.W. Dyson). У поетичному вживанні lymphae як загальний іменник, множина або рідше однина, може означати джерело прісної води або просто «воду»; у порівнянні з її постійним супутником Фонсом, чиє ім’я означає «фонтан», але якого також називають божеством.
Коли Лімфа з'являється в списку власних імен божеств, Лімфа постає як об'єкт релігійної пошани, що втілює божественний аспект води. Як і деякі інші божества природи, які фігурують в обох числах (наприклад, Faunus / fauni ), вона може бути як одниною, так і множиною. Lipka, Roman Gods, p. 67; Joshua Whatmough, The Foundations of Roman Italy (1937), p. 159. The simultaneous oneness and multiplicity of these deities is an example of monotheistic tendencies in ancient religion: "Lower gods were executors or manifestations of the divine will rather than independent principles of reality. Whether they are called gods, demons, angels, or numina, these immortal beings are emanations of the One": Michele Renee Salzman, "Religious koine in Private Cult and Ritual: Shared Religious Traditions in Roman Religion in the First Half of the Fourth Century CE," in A Companion to Roman Religion (Blackwell, 2007), p. 113. The nymphs, with whom the lymphae are identified, are among the beings who inhabit forests, woodlands, and groves (silvas, nemora, lucos) and ponds, water sources and streams (lacus, fontes ac fluvios), according to Martianus Capella (2.167), who lists these beings as pans, fauns, fontes, satyrs, silvani, nymphs, fatui and fatuae (or fautuae), and the mysterious Fanae, from which the fanum (sacred precinct or shrine) is supposed to get its name. Лімфа була відповідним божеством, до якого можна було молитися про підтримку водопостачання, як Лібер забезпечував вино або хліб Церери. Ballentine, "Some Phases," p. 91, citing Augustine, De civitate Dei 4.22, 34; 6.1.
Ім'я та функції Походження слова лімфа невідоме. Спочатку це могло бути lumpa або limpa, пов’язане з прикметником limpidus, що означає «чистий, прозорий», який особливо застосовується з рідинам. Entries on limpidus and lympha, Oxford Latin Dictionary (Oxford: Clarendon Press, 1982, 1985 reprinting), pp. 1031 and 1055; Arthur Sidgwick, P.vergili Maronis Aeneidos Liber VII (Cambridge University Press Archive, n.d.), p. 61, note 377; Fernando Navarro Antolín, Lygdamus. Corpus Tibullianum III. 1–6: Lygdami elegiarum liber (Brill, 1996), pp. 418–419. In his Etymologies (20.3.4), Isidore of Seville says that "limpid (limpidus) wine, that is, clear, is so called from its resemblance to water, as if it were lymphidum, because lympha is water"; translation by Stephen A. Barney et al., The Etymologies of Isidore of Seville (Cambridge University Press, 2006), p. 398. Також зустрічається проміжна форма lumpha. CIL 1.1238, as cited by Bergk, "Kritische bemerkungen zu den römische tragikern," p. 269. Bergk demonstrated that lympha was in origin Italic, and not a borrowed Greek term, despite the spelling. Скоріш за все, на написання вплинуло грецьке слово νύμφα nympha, оскільки іпсилон (Υ,υ) і фі (Φ,φ) зазвичай транскрибуються латинською мовою як u або y і ph або f . Bergk, "Kritische bemerkungen zu den römische tragikern," pp. 264–269.
Лімфа є італійським поняттям. Jacqueline Champeaux, "Sorts et divination inspirée. Pour une préhistoire des oracles italiques," Mélanges de l'École française de Rome 102.2 (1990), p. 827. На це вказує споріднене осканське діумпā- (записано в давальному відмінку множини, diumpaís, «для лімф»), з характерним чергуванням d на l . Whatmough, Foundations of Roman Italy, p. 383; R.S. Conway, The Italic Dialects (Cambridge University Press, 1897), p. 676; Johnston, Mystic Cults in Magna Graecia, p. 268; Bergk, "Kritische bemerkungen," p. 265. Ці богині фігурують на Tabula Agnonensis як одні з 17 самнітських божеств, які включають еквіваленти Флори, Прозерпіни і, можливо, Венери (усі віднесені Вітрувієм до лімф), а також кілька богів зі списку 12 сільськогосподарських божеств Варрона . На табличці Оскан вони фігурують у групі божеств, які забезпечують вологу посівам. Johnston, Mystic Cults in Magna Graecia, pp. 268–269. У етруській космологічній схемі Марціана Капелли лімфи розміщені в другій з 16 небесних областей разом з Юпітером, Квіріном, Марсом (ці три складають архаїчну тріаду ), Військовим Ларом, Юноною, Фонсом і маловідомими італо-етруськими новенсілами. Martianus Capella, The Marriage of Philology and Mercury 1.46 online. Один напис 1 століття до н.е. був присвячений Лімфам і Діані
Італічні лімфи були пов'язані з культами зцілення. Ютурну, яку зазвичай називають «німфою», Варрон ідентифікує як Лімфу : «Ютурна — це лімфа, яка допомагає: саме через її ім'я багато хворих людей зазвичай шукають цю воду», таким чином пов'язуючи її ім'я та дієслово iuvare, «допомагати, зцілювати». Varro, De lingua latina 5.71: (Lympha Iuturna quae iuvaret: itaque multi aegroti propter id nomen hanc aquam petere solent). See also Frontinus, On Aqueducts 1.4, where Juturna is in company with the Camenae and Apollo. C. Bennett Pascal, The Cults of Cisalpine Gaul (Latomus, 1964), p. 93, reads an inscription as linking the Celtic god Belenus (usually identified with Apollo) and the Lymphae, but Dessau reads Nymphae (ILS 4867). Servius, note to Aeneid 12.139, has Juturna as a fons, and Propertius 4.21.26 , as the lympha salubris who restored a horse of Pollux (some editions emend to nympha; see note to the line at Sexti Aurelii Propertii Elegiarum Libri Quattuor, edited by N. Lemaire (1840), p. 448 online). Водяний храм Ютурни був джерельним озером на Римському Форумі, який приваблював шукачів ліків, і Проперцій пов’язував його силу з озером Альбано та озером Немі, де було розташоване знамените святилище Діани Неморенсіс . Lawrence Richardson, A New Topographical Dictionary of Ancient Rome (Johns Hopkins University Press, 1992), pp. 74, 105, 152, 228, 230–231. Культ Ютурни, який Сервій визначає як фонс, підтримувався, що забезпечити постачання води, і вона була матір'ю божества Фонса. Servius, note to Aeneid 12.139: "Juturna is a fountain (fons) in Italy. … It was customary to offer sacrifices to this fountain in respect to a scarcity of water," as cited and discussed by Ballentine, "Some Phases," pp. 91–93. The temple was vowed by G. Lutatius Catulus as the result of a naval battle during the First Punic War. Arnobius, Adversus Nationes 3.29, identifies her as the mother of Fons.
Поети Августа часто обіграють неоднозначне та подвійне значенням лімфи як «джерела води» і «німфи». У поезії Горація Ballentine, "Some Phases," p. 94. лімфи працюють, Horace, Carmen 2.3.11–12 (laborat). танцюють ; Epode 2.27 (obstrepunt). вони балакучі, галасливі, Carmen 3.13.13–16(loquaces). і коли гніваються, вони викликають посуху, яка не припиниться поки не відновляться їхні обряди. Sermo 1.5.96–103 (iratis). Деякі текстові редактори відреагували на цю персоніфікацію, змінивши рукописні читання lymphae на nymphae . Коли перша буква форми -ympha стерта або нечітка в написі, це слово зазвичай інтерпретують як німфа замість менш поширеного лімфа . Bergk, "Kritische bemerkungen zu den römische tragikern," pp. 268–269; Wilhelm Adolf Boguslaw Hertzberg, note to Propertius 3.16, Sex. Aurelii Propertii Elegiarum Libri Quattuor (1845), p. 340.
Божественне божевілля
У релігіях Стародавньої Греції, Риму та кельтів Ausonius, Ordo urbium nobilium 20.29–34, mentioning Divona; entry on "Spring deities" in Celtic Culture: A Historical Encyclopedia, edited by John Koch (ABC-Clio, 2006), pp. 1623–1624. богині води зазвичай є джерелами натхнення або божественного одкровення, які можуть мати вигляд божевілля чи шаленості. У грецькій мові «німфолепсія» («припадок у німф») була «підвищенням свідомості та розвиненими мовленнєвими навичками», що є результатом впливу німф на людину. Jennifer Lynn Larson, Greek Nymphs: Myth, Cult, Lore (Oxford University Press, 2001), p. 13. Цей термін також означав викрадення людини німфами, як у міфі про Гіла, і, згодом, став евфемізмом чи метафорою смерті, про що свідчать як грецькі, так і римські епітафії. Larson, Greek Nymphs, pp. 13–14, 70. «Німфолепт» - так називали людину, яка була релігійним прихильником німф. Larson, Greek Nymphs, p. 14.
Латинське дієслово lympho, lymphare означало «зводити з розуму» чи «перебувати в стані божевілля», прикметники lymphaticus і lymphatus означають «навіжений, божевільний», коли абстрактний іменник lymphatio стосується саме стану. Вергілій вживає прикметник lymphata лише раз Gertrude Hirst, "An Attempt to Date the Composition of Aeneid VII," Classical Quarterly 10 (1916), p. 93. в « Енеїді », задля опису божевілля Амати, дружини Латина, підбурюваної Лютим Алекто і всупереч mos, соціально схвалюваній поведінці. Vergil, Aeneid 7.377, as noted by Sidgwick, p. 61, and R.D. Williams, The Aeneid of Vergil: Books 7–12 (St. Martins Press, 1973, 1977), pp. 195–196, who observes that it is "a very strong word." See also Debra Hershkowitz, The Madness of Epic: Reading Insanity from Homer to Statius (Oxford University Press, 1998), p. 50.