Федір Іванович Шереметєв (у чернецтві Феодосій; пом. 17 (27) лютого 1650) - московський боярин, воєвода та державний діяч з роду Шереметєвих.
У 1598 році підписав виборчу грамоту на царство Бориса Годунова, але потім приєднався до ворожої Годунову партії Романових, після розгрому яких він втратив частину майна і був відправлений головним воєводою в Тобольськ. Після появи Лжедмитрія був посланий взяти Кроми; облога йшла безуспішно. Після смерті Бориса Годунова в 1605 перейшов на бік Лжедмитрія, за що був пожалуваний у бояри. Ймовірно, Шереметєв ввів у Москву військо, яке хоча брало участі у вбивстві самозванця, тим щонайменше, могло допомогти змовникам. Після обрання на престол Василя Шуйського Шереметєв служив йому чесно. У 1607 році зайняв Астрахань, потім 24 жовтня 1607 - Царицин і рушив вгору по Волзі, очищаючи її від ворогів Шуйського. На початку 1610 з'єднався з Михайлом Скопіним-Шуйським і звільнив Москву. Після смерті Скопіна-Шуйського і скидання Шуйського Шереметєв підтримував у думі, разом з патріархом Гермогеном московського кандидата, але пізніше висловився за королевича Владислава і, перебуваючи в числі 7 бояр («Семибоярщина»), брав участь у посольстві з пропозицією корони Владиславу. Разом із поляками витримав облогу і вийшов із Москви лише після звільнення її Дмитром Пожарським. Найактивнішим чином сприяв обранню Михайла Федоровича на царство і очолював посольство Земського собору в Кострому, що зуміло 14 березня 1613 вмовити Михайла прийняти царську корону.
Брав участь у всіх важливих подіях царювання Михайла Федоровича, в перші роки правління якого, в 1613-1619, а потім в останні, в 1633-1646, він був на чолі московського уряду і був постійним прихильником "волі всієї землі", тобто Земського собору, у важливих, вирішальних питаннях тодішньої внутрішньої та зовнішньої політики Московського царства. У 1615 році ходив з військом звільняти Псков, що знаходився в шведській облозі, проте в Ржеві його самого несподівано осадили лісовчики, від яких він «ледь відсидівся». У 1617 році брав участь у переговорах з Джоном Меріком. Брав участь у посольських з'їздах під Москвою, що закінчилися Деулінським перемир'ям; зустрічав звільненого з полону митрополита Філарета Романова та проводжав його до Москви. У 1634 році був одним з діячів укладання Поляновського договору.
В 1646 подав у відставку по старості. У 1649 році прийняв чернечий чин і був названий Феодосієм. На початку 1650 помер.
Ранні роки Його батько, Іван Васильович Менший Шереметєв, був убитий лівонцями в 1577 році, а мати Домна (у чернецтві Євнікія) Михайлівна, уроджена Троєкурова, померла 10 (20) березня 1583 року. Під час малоліття Федора Івановича, його маєтками завідувала старша сестра Олена Іванівна, вдова сина Івана Грозного, царевича Івана Івановича, яка прийняла чернецтво в Новодівичому монастирі в Москві і називалася навіть в офіційних документах «цариця стариця Леоніда».
Перша інформація про службу Шереметєва належить до 1591 року, коли він отримав золотий — нагороду за активну участь в обороні Москви від нападу кримського хана Кази-Гірея. Через рік, 14 червня 1592 року він був присутній на хресному обіді царівни Феодосії, дочки царя Федора Івановича.
Потім немає жодних відомостей про його службу до 12 травня 1597, коли він був присутній при прийомі цісарських послів у Грановитій палаті. В 1598 році, після смерті царя Федора Івановича брав участь у підписанні грамоти про обрання на царство Бориса Годунова.
За Бориса Годунова і Лжедмитрії I У листопаді 1600 року, цар Борис поклав опалу на Романових та їх найближчих свояків — Черкаських і Сицьких, за донесенням холопа Романових про їх намір винищити царя з допомогою якихось трав та коріння. У Шереметєва, який також був у свояцтві з Романовими, за рідною своєю сестрою, старицею царицею Леонідою, що була одружена з царевичем Іваном Івановичем, мати якого - перша дружина царя Івана Грозного, була Анастасія Романівна, рідна тітка Федора Микитовича Романова, - цар відібрав двір з палатами в Кремлі, і розорив цей двір. Крім того, Годунов відписав до палацових сіл родову рязанську вотчину Шереметєва, село Пісочню.
Після того, 2 лютого 1601 року, Шереметєв був посланий головним воєводою в тодішню столицю Сибіру — місто Тобольськ. Шереметєв залишався там на воєводстві до 1603 року, коли був змінений Андрієм Голіциним. Відомості про Тобольське воєводство Шереметєва дуже мізерні. Відомо лише, що при ньому побудована в Тобольську церква Святого Миколая Чудотворця на горі,і що було заснуване місто Томськ, і що в квітні 1602 року він відправив до Москви, до царя Бориса дванадцять посланців від Рябої Орди. Після повернення Шереметєва в 1603 року до Москви, є дворічна перерва у відомостях про його службу.
В 1605 після битви царського війська з Лжедмитрієм I під Добриничами, Шереметєв був посланий царем з великим військом під Кроми, де ховалися козаки, прихильники Лжедмитрія. Шереметєв почав посилено обстрілювати міські стіни з гармат, але Кроми не здавалися, а московських ратних людей було багато побито. На допомогу Шереметеву прийшла з Родогостского острогу головна рать, під керівництвом Федора Мстиславського і Василя Шуйського, отже під стінами Кром зібралося близько вісімдесяти тисяч ратників, і царське військо могло б легко впоратися з дерев'яним містечком та його жителями. За деякий час по тому, коли місто було спалене стріляниною з гармат, а обложені ховалися в землянках, воєводи, як то кажуть, стали утримувати військо від рішучих дій, оголосивши, що «цар Борис не хоче кровопролиття і бажає змусити обложених до покірності голодом». Тим часом, незабаром були пропущені в Кроми, серед білого дня, послані з Путивля сто підвод з харчами і п'ятсот козаків.
Після смерті Бориса Годунова і після вступу на престол сина його Федора, князі Мстиславський і Шуйський були відкликані до Москви, начальство над військом під Кромами довірено Петру Басманову і Михайлу Катирьову-Ростовському, а Шереметєв посланий з прибулим полком в Орел, за 40 км від Кром. Потроху стали вирушати до Путивля багато воєвод і рядових дворян і присягати на вірність «царевичу Дмитру»; за іншими поїхали до Путивля для присяги Василь Голіцин і Федір Іванович Шереметєв. 25 травня 1605 самозванець рушив з військом з Путивля до Москви. Перед в'їздом в Орел, він був зустрінутий з прибулим полком Шереметєвим, духовенством і народом, що виступили до нього з хлібом-сіллю, з хрестами, образами і дзвоном.
Незабаром після приїзду до Москви, самозванець став повертати багатьох опальних Годуновського царювання і насамперед своїх «родичів», як, наприклад, Нагих і Романових. На підвищення він теж не скупився, і Шереметєв, наданий з дворян прямо в бояри, зайняв 16-е місце в Боярській думі, яка була перетворена на зразок Польського сейму. Незадовго до весілля Лжедмитрія з Мариною Мнішек, Шереметєв був призначений воєводою 18-тисячного загону новгородського та псковського війська, що відправлялося до Криму. Невідомо з точністю, чи встиг прийняти начальство над цим загоном Федір Іванович Шереметєв до вбивства Лжедмитрія; Відомо лише, що стараннями Василя Шуйського та його спільників цей загін був затриманий, під якимось приводом, за сім кілометрів від Москви, і в ніч на 17 травня, за розпорядженням Шуйського, введений до столиці різними воротами. Достовірно відомо, що це військо не брало безпосередньої участі у кривавій розправі з самозванцем і поляками, але Шуйському була важливою присутність у Москві сильного загону, готового виконати його накази.
За Василя Шуйського Ще за життя Лжедмитрія з'явився в Астраханській області Лжепетро, що видавав себе за неіснуючого сина царя Федора Івановича. Після сходження на Московський престол Василя Шуйського, донські та терські козаки взяли місто Астрахань і засіли там із Лжепетром. Шереметєву було наказано постаратися повернути Астрахань, але це виявилося далеко не легким, оскільки сам астраханський воєвода Іван Хворостинін став на чолі повсталих, кількість яких зростала з кожним днем. Незважаючи на діяльну допомогу ногайського князя Іштерека і всієї його орди, Шереметєв не міг взяти Астрахані і розташувався за три кілометри вище за неї, на одному з островів Волзької дельти. Шереметєв побудував на острові острог, у якому знайшли притулок півтори тисячі купців, що виїхали з усім майном з Астрахані та інших місць на березі Каспійського моря, спустошених козаками, і відбивав напади, проведені Хворостиніним. Полонених, що відводили в Астрахань піддавали катуванням; важко було й тим, що знаходилися на острові — вони терпіли голод, холод і захворювали на цингу. Незважаючи на все це, Шереметєв перейшов у наступальні дії, і 19 травня 1607 послав царю Василю Івановичу повідомлення, що «Астраханські і Терські зрадники, злодії та боговідступники, дізнавшись свої злодійські витівкові провини, добили чолом государю і хрест всі цілували». Цар Василь Іванович був дуже втішений цим повідомленням і розіслав окружну грамоту, в якій заявляв, що йому «багато служб показали» ратні люди, які були з боярином і воєводою Федором Івановичем Шереметєвим.
Побачивши, що на Волзі робити нічого, козаки поїхали до другого Лжедмитрію, захопивши з собою і Лжепетра. Відновлюючи порядок у понизових містах, Шереметєв дійшов вже до Царицина, а Хворостинін не вгавав і зрештою збив з пантелику ногайців, які знову відпали від московського царя і почали всюди грабувати. Цією обставиною пояснюється, що і в 1608 Шереметєв знаходився ще в Понизов'ї. Наприкінці серпня, або на початку вересня 1608 року, коли другий Лжедмитрій стояв вже під Москвою, Шереметєв отримав наказ йти зі своєю Низовою раттю на захист Москви. Цар Василь Іванович покладав великі надії на Шереметєва, а також на Михайла Скопіна-Шуйського з новгородцями, псковичами та шведами.
Шереметєву не тільки вдалося утримати у покорі поволзьких інородців, але коли він прийшов у листопаді до Казані, то в його війську були черемиси, чуваші, мордва і навіть башкири. По дорозі до Нижнього Новгорода, Шереметєв розбив вщент «злодійських людей» під Чебоксарами і під Свіязьком. Він прийшов до Нижнього Новгорода навесні 1609 року, після того, як ввів деякий порядок у Понизовому краї, залучаючи прихильників Лжедмитрія II до покірності царю Василю Івановичу Шуйському. Пробувши в Нижньому Новгороді до просухи, Шереметєв виступив у похід, щойно зійшла вода і встиг підніжний корм для коней. Муром присягнув царю Василю Івановичу, не чекаючи приходу Шереметєва, а Касимов здався лише після завзятого захисту. Цар Василь Іванович поспішав Шереметєва з походом до Москви і, віддаючи йому похвалу за старанну службу, докоряв за повільність, що той «йде повільно і про государеву справу не дбає». Після такої догани, Шереметєв поспішив до Володимира, який, як і Муром, здався йому без бою.
У Володимирі Шереметєв отримав від царя Василя Івановича похвальну грамоту від 28 травня 1609 року, в якій він урочисто заявляв про заслуги перед вітчизною Шереметєва та його війська та спонукав його до якнайшвидшого виступу під Троїцький монастир. Цар не брав до уваги, що Шереметєв повинен був не тільки узгоджуватися з рухом Михайла Скопіна-Шуйського, який лише переправлявся ще через Волгу, під Твер'ю, а й розсіяти зграю ворогів у Суздалі, щоб не залишити його в тилу війська, при виступі під Трійцю. На виконання царського наказу, Шереметєв пішов до Суздаля, не встигнувши розвідати ні про місцевість, ні про справжню силу ворога, який перебував під проводом Федора Плещеєва, Андрія Просовецького і прибув з Троїцького табору Олександра Лісовського. Похід цей завершився поразкою, і ратні люди Шереметєва повернулися до Володимира з великою шкодою.