Ло́сівка — село в Україні, у Семенівській міській громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. До 2017 року орган місцевого самоврядування — Погорільська сільська рада.

Історія села

Гута та виникнення слободи

Історія Лосівки пов'язана з розвитком скляного гутництва на Чернігівщині. 12 січня 1704 року гетьман Іван Мазепа надав Василю Скабичевському (), якого в універсалі названо гутником Машевським, дозвіл збудувати нову гуту на гетьманських землях в урочищі між Погорільцями та Жадовом. Скабичевський був уже досвідченим гутником і на момент одержання дозволу мав виробничу базу в Машевому; нова гута стала розширенням його гутницького промислу. Сама слобода сформувалася пізніше навколо гутницького виробництва та поселення ремісників.

У 1719 році Скабичевський звернувся до гетьмана Івана Скоропадського із суплікою звільнити його від обтяжливих повинностей, пов'язаних із розташуванням хутора на трактовому шляху та постоями проїжджих, зокрема драгунів. Універсалом від 19 грудня 1719 року Скоропадський, посилаючись на значні збитки й клопоти, яких ці постої завдавали господарству Скабичевського, звільнив його будинок у Новгороді-Сіверському від постою драгунів та частини інших повинностей.

Імовірно, згодом управління новою гутою перейшло до іншого гутника — Антона Євдокимовича Лося. У місцевих церковних матеріалах він фігурує вже з 1719 року; саме з діяльністю Лося традиційно пов'язують формування слободи, яка отримала назву за прізвищем управителя.

Лосівка у XVIII столітті

Перший відомий детальний опис поселення міститься в матеріалах опису володінь Данила Апостола 1734 року. За Старим Жадовом згадується гута Антона Лося на дві печі з необхідним обладнанням. Біля неї існувала слобідка, населена працівниками й ремісниками:У джерелі зазначено, що Антон Лось орендував гути від Шептаковського. У цьому випадку «Шептаковський» не слід розуміти як прізвище конкретного орендодавця: йдеться про Шептаківську волость та її владіння. Це підтверджує пізніший опис Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 років, де Лосеву слобідку прямо названо такою, що належить до Шептаківської волості.

Того ж 1734 року Антін Лось звертався до гетьмана щодо будівництва млина на річці Слоті, в урочищі Високім. За даними Олександра Лазаревського, гута разом із млином орендувалася за 36 рублів на рік, а додаткові витрати на платню становили близько 3 рублів 60 копійок.

У 1747 році гутою почав управляти Федір Семенович Білозерський, зять Антона Лося. Близько 1750 року він, імовірно, помер, після чого орендну плату сплачувала його вдова. У джерелах за 1750 рік зазначено суму 39 рублів орендної плати Шептаківським. У покажчику Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років Лосева вже окремо зафіксована як слобода; відповідний запис міститься у книзі 133.

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 років Лосева слобідка розташовувалася за 5 верст від Старого Жадова та за півтори версти від Погорільців і належала до Шептаківської волості. Її мешканці займалися рільництвом та сінокосінням, користувалися лісами з володільчих пущ, сіяли, зокрема, коноплі, а частину прибутку отримували від ремесел; землю для ремесла брали поблизу Погорільців.

Наприкінці XVIII століття скляне виробництво занепало й зрештою припинилося. Гуту орендував Роман Іванович Яськович. Близько 1765 року джерела ще згадують Романа Антоновича Лося, нащадка Антона Лося, який мешкав поблизу Яськовича. Після припинення гутництва місцеві мешканці продовжували займатися ремеслами. В описі 1781 року зазначено, що населення навколишніх сіл, зокрема Лосевої слобідки, виробляло на продаж дерев'яний посуд. До початку XIX століття колишня гута вже втратила своє промислове значення. У 1800 році Кирило Розумовський заповів відповідні володіння своєму синові Івану Кириловичу Розумовському.

XIX—XX століття

Лосівка позначена на триверстових картах Ф. Ф. Шуберта 1846 року як окремий населений пункт. У метричних книгах останньої третини XIX — початку XX століття зафіксовано значну кількість представників роду Лосів. За дослідженням Євгена Чернецького, у Лосівці в 1882—1917 роках виявлено 290 метричних записів із прізвищем Лось: 143 записи про чоловіків, 42 про жінок та 105 про дітей.

За цим же дослідженням, записи про мешканців Лосівки спочатку трапляються в метричних книгах Святовасилівської парафії Погорільців, а впродовж 1914—1917 років — уже в парафії Святого Миколая села Лосівки. Відповідно десь в цей час сформувалася окрема церковна парафія в самій Лосівці.

Події 1905 року Мешканці Лосівки брали участь у селянських заворушеннях під час Революції 1905—1907 років. За витягом із рапорту Сосницького повітового справника чернігівському губернатору, в грудні 1905 року селяни Погорільців та Лосівки перебували «в стані сильного збудження» та «готувалися до нападу на поміщицьку економію».

Під час виступу була розгромлена економія Буди-Жемчужникова. За наведеним у науковій публікації текстом рапорту, погром розпочався близько 5-ї години пополудні. Після того як місцевий пристав вирушив до Холмів по підкріплення, економія була спалена, а натовп розділився на дві частини: одна попрямувала до Тополівки до маєтку дійсного статського радника Володимира Івановича Михнєвича та його винокурного заводу, інша — до хутору Аникського, що належав Буді-Жемчужникову. Обидва об'єкти тієї ночі також були спалені.

У погромі, за даними того самого рапорту, брали участь селяни Погорільців, Тополівки, Лосівки, Орликівки Новозибківського повіту та Жадова Новгород-Сіверського повіту. Очевидці повідомляли, що учасники мали при собі сокири, рушниці та інші знаряддя; для підпалювання використовувалися горючі речовини. На момент складання рапорту було заарештовано 31 селянина і арешти продовжувалися.

XX століття

Під час Першої світової війни у Лосівці було збудовано храм. У 1930-х роках його закрили, а будівлю переобладнали під сільський клуб. Щоб споруда не мала форми хреста, було знесено праве крило разом із фундаментом. До нашого часу, за свідченнями місцевих мешканців, збереглися кам'яні стовпчики, на яких трималася підлога. Із храму винесли ікони та зняли куполи; водночас збереглися чотири великі ікони у повний зріст.

У період колективізації в Лосівці були створені колгоспи «Червоний партизан» та «Червоний гай». За краєзнавчими матеріалами, організатором їх створення був К. М. Тур. У 1949 році два господарства об'єднали в один колгосп «Батьківщина». Архівні матеріали підтверджують існування окремих фондів, пов'язаних із господарствами Лосівки: фонд № Р-162 — колгосп «Родина» с. Лосівка, фонд № Р-163 — колгосп «Червоний гай» с. Лосівка.

3 грудня 1941 року Лосівка була знищена окупаційним каральним формуванням. У документальному збірнику «Спалені села і селища Чернігівщини в 1941—1943 роках», підготовленому на основі архівних матеріалів, для Лосівки зазначено населення 290 осіб, дату знищення 3 грудня 1941 року та 165 загиблих жителів. Водночас у науковій публікації Ніжинського державного університету наведено інші дані: Лосівку віднесено до сіл Холминського району, датою знищення названо 2 грудня 1941 року, кількість загиблих — 86 осіб, а кількість знищених дворів — 249. У цій самій роботі зазначено, що Лосівка та Тополівка були одними з перших населених пунктів Чернігівщини, знищених окупаційною владою за успішні дії загону Олексія Федорова у Погорільцях.

Новітній період

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», Лосівка увійшла до складу Семенівської міської громади.

19 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Семенівського району село увійшло до складу Новгород-Сіверського району.

Примітки

Посилання

Семенівська міська громада Лосівка на карті Шуберта