Розподіл Росії — теоретико-геополітична робота Юрія Липи. Завершальна книга трилогії («Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії»). Автор подає власні історіософські, культурологічні, геополітичні, етнопсихологічні спостереження та думки щодо стану та перспектив цілісної Росії. Він пропонує розв'язати питання проблеми Росії шляхом її розпаду.
Книга видана 1941 року в Державному видавництві України у Варшаві. Зазначені місця публікація Київ, Одеса, Севастопіль, Керч, Ростів.
Друк книги 1941 року збігся на п'ятдесятиріччя присяги тарасівців на могилі Тараса Шевченка. Дослідник Юрій Липа доводить необхідність політичного розпаду Росії на окремі держави. Він аргументує це історичним призначенням України. У більшій частині книги аргументується географічно-економічна складова, аніж політична необхідність. Книга складається зі вступу, 22 розділів та літератури. Видання неодноразово перевидавалось. Обкладинку видання намалювала дружина Юрія Липи — Галина Липа. Лев Биковський вважав працю незавершеною, хоч автор не погоджувався з цим.
Історія написання та публікація На початку 1941 року частина української інтелігенції мали припущення про можливий початок німецько-радянської війни. Політичні партії та осередки хотіли використати цю можливість для відновлення української державності на уламках СРСР.
В цей момент німецька сторона не була зацікавлена в цьому, про що попереджали українців у Варшаві опозиційні до нацистського режиму діячі з Відня. Зокрема Яків Оренштайн сказав, що: «німці 1941 року не є ті самі що були в 1918 році». Через актуальність початку війни Юрій Липа задумав написати свій твір зі сподіванням випередити бачення німецької політики щодо українського питання. За задумом цей твір мав бути планом для влади Третього Рейху з позиції українців.
Робота писалась декілька місяців. А після її розповсюдження по бібліотеках Варшави книга була проблематичним. Наклад частково знищувався. Дружина взяла на себе організаційні питання друку. Фінансував видання Павло Дмитренко, колишній солдат Богданівського полку, а тоді старшина Вермахту. Книга видавалась з нагоди п'ятдесятиліття присяги Братства Тарасівців на могилі Тараса Шевченка. Книга завдяки авторитету та впливу Павла Дмитренка пройшла формальну та фактичну німецькі цензури. Її було видрукувано у Митрополичій друкарні у Варшаві. Спочатку весь наклад тримався у будинку Павла Дмитренка. Юрій Липа та Лев Биковський отримали близько 200 примірників, яку розіслали до Чорноморського інституту та іншим українським суспільно-політичним та культурним діячам.
Павло Дмитренко спробував віддати декілька примірників книги Георгу Лейббрандту. За свідченням Юрія Липи коли німецький урядовець побачив титул та зміст книги в Берліні він сказав «Дурню, ти дурню!». Книга не була в публічному продажі. І лише після німецького захоплення Києва за їх посередництва вдалось віддати та продати на прочитання декілька авторських примірників серед людей міста.
Ситуація розвивалась до 1943 року, коли українським діячам стало зрозуміло, що німці скорше програють війну. Тоді книгу вже було дозволено продавати з арештованого накладу. Лев Биковський брав від свого імені видання та надсилав їх до НТШ у Львові, Юрія Тищенка в Празі, Бориса Тищенка у Відні, Українській книгарні в Станіславові. Сумарно було надіслано близько 2000 примірників. Навесні 1944 року ситуація стала гіршою, тож продажі йшли повільно. Через це Лев Биковський з дозволу друкаря додрукував декілька сотень нових примірників, з продажу котрих вдалось придбати ще близько 200 примірників арештованого накладу та продати додаткові екземпляри. Таким чином весь наклад книги був проданий під час війни.
Зміст У вступі Юрій Липа пише, що праця вийшла зі світогляду праць Михайла Грушевського, Симона Петлюри та інших дослідників й політиків України, Сибіру, Середньої Азії, Кавказу та західних земель Східної Європи. Більшість запозичень взято з досліджень Українського Чорноморського інститут та групи дослідників «Вогонь»: Івана Шовгеніва, Лева Биковського. Над зауваженням працював Андрій Жук та Петро Шумовський. Профінансував роботу Павло Дмитренко.
Автор описує своє бачення розподілу Росії з економічного та географічного районування Російської імперії. У переважній більшості він покликався на праці Андрія Семенова-Тянь-Шанського та загострював історичну й природну форму політичного розпаду СРСР на декілька блоків: Московщини, України з Кавказом, Ближню та Далеку Азію. На його думку, розпад Росії це справа «історичного призначення України».
Погляд на Росію. Селянська політика. Керма Росії. Боротьба ідей
У першому розділі Погляд на Росію вказує, що для людського життя необхідний пошук місця проживання. Для нього люди в великих державах створюють думку, звичаї, традиції, закони та вірування. Важливим елементом є його економіка: стан доріг, торгівлі, промисловості. Юрій Липа ставить за мету оцінити Росію та її спорідненість з територією. На його думку, більшовики не змінили імперської сутності Росії в умовах праці, національних та суспільних інтересів.
Для нього російські народи нечуваних і неприродних експериментів. Він відкидає тезу про те, що Росія оточена бути не може. Заперечує тезу про те, що Росія має надмірну кількість людських ресурсів. Нескінчені війни та поразки 1855 року виснажують Росію. Аргументує тезі про євразійського левіафана, наводячи приклад того, що в 15-20 разів менше припадає промисловості аніж в інших країнах. Велика територія не дає їй промислового успіху. Тезу про необмежені людські ресурси заперечує російсько-японська та Перша світова війни. Причиною він вбачає у надмірному централізмі.
Другий розділ Селянська політика розглядає політику щодо селян в Росії. Він зауважує на нерівноцінне оброблення землі західних та східних землях Росії. Аргументує складним кліматом, який вимагає більшої селянської культури. Підстава російської політики царських часів переліжної системи, де зрубували ліс, а потім його спалювали і цю землю орали. Після орання та низького врожаю російські селяни змінювали місце та ліс, замість його культивації. Такий стан тривав з IX по XVIII століття. За часів Івана III Московія починає мілітарне захоплення територій та збільшує податок на селянство та прикріплення селян до землі принукою.
Ситуація боротьби селянства за свободи від влади продовжується за Петра I, який остаточно поневолив селянство. В XIX столітті російський уряд силою забороняє колонізовувати інші землі. Люди втікають до півдня України, Надволжя та азійської Росії. Юрій Липа порівнює ситуацію з балтійським селянством, яке не мало таких обмежень та стало сильним хліборобським класом. З відмінною кріпосного права державний уряд вважав селянина за неповнолітню дитину, обмеження котрої зняли 1906 року. У 1906-1917 роках частина селян створює хутори або відрубники з можливістю переселення в інші місця.
Після приходу до влади більшовиків на селян припадає продрозкладка. Право на землю скасувалось, але залишилось право на особисто використання. Попри те, що це не можна було продати або дарувати це була приватна власність. Пізніше продрозкладку замінили натуральним сільсько-господарчим податком, згодом грошовим податком. З 1927 року розпочалась колективізація. Добровільно за два роки зголосилось вступити у колгоспи лише 4%. У 1939 році з 275 тисяч сільради під колективізацію потрапило 250 тисяч громад. Юрій Липа зауважує, що колгосп це продовження сільського товариства, який існував за часів Російської імперії.
На його думку, виправити ситуацію з селянством можливо лише за допомогою місцевого капіталу з розвитком виробництва. Грошові дотації не виправлять цей стан.
Розділ «Керма Росії» починає з того, що сутність керівництв Росії це завоювання лояльності армії для розширення територій. У світогляді російських еліт стає найважливішим нові територіальні завоювання. Війна «була божищем імперської керми». Війни вдавалось легко втілити через підтримку населення. З початку існування Російської імперії не було сильних противників воєн. Юрій Липа також пише про реформи церкви в Російській імперії, які призвели до байдужості росіянина в національному чи релігійному питанні з переслідуванням старообрядців.
Він порівнює дії у спустошенні нових завоювань та знищення культури й добробуту російської армії з ісламськими фанатичними завойовниками. У приклад ставить завоювання Криму, коли знищували тисячі античних та еллінських, генуезьких та арабських пам'яток. Завоювання України й знищення бібліотек, архітектури, мистецтва, архівів. На думку дослідника такі дії російської армії пов'язані з легшим управлінням нової території. Автор пише про значну пропаганду слова Росії з часів Катерини II з вигадуванням «російської нації Карамзіним». Пише про те, що з 1815 по 1855 рік Російська імперія політична схожа на військове утворення. Через це вона програла війну 1855 року.
Впродовж століття Росія «вміла тільки воювати і невілювати, а не розвязувати суспільні та національні проблєми». За часів Йосифа Сталіна від 1929 року у радянському союзі пробують запровадити схожу на націоналізм доктрину Олександра III. Де слово «русскій» вживали до інших народностей без національної свідомості». Найгірші наслідки постійної територіальної експансії провал економічної політики. На думку Юрія Липи достатньо однією потужної поразки, щоб в політичному житті вийшли представники інших неімперських партій».
В четвертому розділі «Боротьба ідей» Юрій Липа показує ідеї, через які гинуть люди довгий час. Друга ідея поширення людей на широке заселення. Він пише, що у російському ідеалізмі було багато ідей-фантомів. Росіяни найменше досліджуваний етнос у Росії. Він є таємничий та вкрай денаціоналізований. Росіяни завжди терпіли економічні обмеження та підвищення податків, обмежувались в торгівлі на користь державної монополії. Волю царя сприймали як вищу волю з єдиним повстанням проти знищення власної релігії. Описує течію никоніянства. Аналізує етнопсихологічний тип росіянина, який не любить свою землю, перебирається до міст, не любить життя та часто має відчай до життя. Оповідає стосунки дворянства, аристократії та інтелігенції з людьми. Завершує описом сталінського бюрократичного апарату, який є маловартісним та аморальним. На думку Юрія Липи росіяни схильні прийняти будь-яку ідею, яка йде від центральної влади.
Боротьба крови. Поле сил. Пізнання Росії. Московія. Московська політика В розділі «Боротьба крови» Юрій Липа описує політику асиміляції та змішування етносів в Росії. Він вказує, що генетика підтверджує спостереження етнографів та істориків. Він аргументує це тим, що росіяни добре асимілювали в Киргизстані, Камчатці та Західному Сибіру. Вказує, що українські та польські селяни не селились поруч росіян та вступали в шлюби з ними рідко. Пояснює це генетикою та переваги певних генів над іншими. Вказує на те, що імперський уряд намагався втримати людей в історичній Московії. З 1931 року починається примусова демографічна політика. Він вказує, що можливі чотири осередки росіян, де вони розвиваються зовсім окремо від московського типу росіянина: Північно-Західний, Південний, Північно-Східний та Сибірський осередки.
Розділ «Поле сил» описує нерозвинутий стан торговельних шляхів в Росії. Вказує, на невдалі проєкти будівництва логістики через централізований характер, який не враховує особливості місцевостей на місцях. Вказує, що будівництво залізниць за часів Миколи I мало обмежувальний характер через можливість мобілізації населення проти влади. Кінець російської влади може настати з кінцем централізації. Юрій Липа вказує, що для земель Росії має прийти новий порядок. Описує що, спочатку має бути вирішене питання Східної Європи. Розписує бачення розвалу з економічного питання. Без зменшення території та децентралізації Москва і надалі буде сповідувати агресивну політику.