Олексій Анатолійович Кравчук ( 3 квітня 1963, м. Лієпая, Латвія) — український актор, режисер, педагог та організатор театрального процесу. Син актора і режисера Анатолія та акторки Ірини Кравчуків. Заслужений діяч мистецтв України (2012). Лауреат премії імені Володимира Блавацького (2008).

Життєпис Вивчав акторську майстерність (1988) та режисуру (1995) у Харківському інституті мистецтв. Працював актором у Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1985—1988), пізніше у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (1988—1991, 1999—2012), а у 2006—2012 — директором останнього. У 1995—1999 та у 2012 був режисером Донецького драмтеатру; у 2000—2002 — в. о. головного режисера Першого українського театру для ді­тей та юнацтва у Львові; від 2012 — головний режисер Луганського театру ляльок. З 2015 — директор — художній керівник Львівського академічного театру «І люди, і ляльки». Олексій Кравчук викладав у Львівському університеті (2001—2005).

Після повномасштабного вторгнення Росії вступив добровольцем до 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (позивний «Артист», «Святий Миколай»), був контужений в районі села Пилипчатине, під Бахмутом. З липня 2023 року — повернувся до роботи у театрі.

Творчість В репертуарі актора є і комедійні, і драматичні ролі, його манера гри вирізняється простотою і змістовністю. Як режисер намагається сценічними засобами створити художні образи й динаміку, яка розкриває ідею та фабулу вистави; знаходить сучасні засоби вираження у постановках на історичні теми.

Робота в театрі

Актор Юда, Командор («На полі крові», «Камінний господар» Лесі Українки), Семянніков, Офіцер («Між двох сил» В. Винниченка), Потвора, Памва («Бла­годарний Еродій», «Наркіс» за Г. Сково­родою), Старий («Сад нетанучих скульп­тур» за Л. Костенко), Олексій («Кабанчик» В. Розова), Лопахін («Садок вишневий» за А. Чеховим), Раскольников («Сни» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського), Злодюжка («Опе­­ретка» В. Ґомбровича), Калігула (однойм. п'єса А. Камю), Король («Двір Генріха III» за А. Дюма).

Львівський академічний театр «І люди, ляльки»  — «Діти Ноя» за однойменним романом Еріка-Емманюеля Шмітта; реж. Михайло Урицький — Отець Понс

Режисер

«Учитель танців» Лопе де Веґи (1995) «Закон» В. Винниченка (1996) «Піґмаліон» Б. Шоу (1997, також роль Гіґґінса) «Отак загинув Гуска» М. Куліша «Як важливо бути серйозним» О. Вайлда (обидві — 1998) «Зо­­лотий човник» за п'єсою «Івасик-Те­­лесик» М. Кропивницького «Зайчик-хвалько» С. Михалкова (обидві — 2002) «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета (2006, також роль Естрагона;) «Кольори» П. Ар'є «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло (обидві — 2008) «Гамлет» В. Шекспі­ра «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Коби­ліна «Оскар…» за Е.-Е. Шміттом (усі — 2011) «Маскарад» М. Лермонтова (2012) «Синій птах» М. Метерлінка (2013).

Львівський академічний театр «І люди, і ляльки») , 31 травня — «Пустостан» Маліни Пшешлуги , 4 червня — «Сніжинка для Вовчика» Надії Крат 2024, 7 березня – "Ведмедик та Тигрик у пошуках щастя" Яноша

Відзнаки 2006 — Гран-прі Між­народного фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», м. Керч, АР Крим 2007 — Львівська обласна премія імені Бориса Романицького в категорії «Драматургія, театральне мистецтво»

Примітки

Посилання

Олексій Кравчук у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля»

Інтерв'ю «Захисники вміють умирати заради держави, а нам треба навчитися жити заради неї», – Олексій Кравчук «Локальна історія», 3 січня 2025 Олекса Кравчук: «Я перестав розумітися на театрі. Тепер мені важливі ПТСР і поранення суспільства» «Український тиждень», 31 січня 2025