Вторгнення США до Афганістану () — військове вторгнення американських збройних сил за підтримки союзників на територію Афганістану в період з жовтня до грудня 2001 року. Перший етап війни в Афганістані, яка тривала протягом майже 20 років з 2001 до 2021 року і ознаменував початок американської глобальної війни з тероризмом. Метою вторгнення було знищити аль-Каїду, яка організувала та здійснила атаки 11 вересня, і позбавити її безпечної бази для операцій в Афганістані, усунувши уряд Талібану від влади. Сполучене Королівство було ключовим союзником Сполучених Штатів, пропонуючи підтримку військовим діям з самого початку підготовки до вторгнення. Вторгнення відбулося на завершальній фазі громадянської війни в Афганістані 1996—2001 років, що точилася між талібами та угрупованнями Північного альянсу, в результаті чого до 2001 року таліби контролювали 80 % країни.

Після терактів 11 вересня президент США Джордж Буш-молодший зажадав від Талібану видати Осаму бен Ладена та вигнати з країни аль-Каїду; бен Ладен вже перебував у розшуку ФБР з 1998 року. Талібан відмовився його екстрадувати та проігнорував вимоги закрити терористичні бази на своїй території або видати інших підозрюваних у терористичних актах. Тоді 7 жовтня 2001 року США із Великою Британією розпочали операцію «Нескорена свобода». Пізніше до них приєдналися сили інші держав-партнерів та Північний альянс. До 17 грудня 2001 року США та їхні союзники швидко повалили владу талібів та відбудували мережу військових баз, що переважно дислокувалися поблизу великих міст по всій країні. Більшість членів аль-Каїди та Талібану вдалося уникнути полону і втекти або до сусіднього Пакистану або відступили в сільські чи віддалені гірські райони, зокрема під час битви за Тора-Бора.

У грудні 2001 року Рада Безпеки ООН створила Міжнародні сили сприяння безпеці (ISAF) для нагляду за військовими операціями в країні та навчання Афганських національних сил безпеки. В грудні 2001 року на Хамід Карзай був обраний головою . Лідер Талібану мулла Омар реорганізував рух, і в 2002 році він почав повстання проти уряду та МССБ. У 2021 році, коли міжнародні сили виводилися з країни, Талібану вдалося повалити афганський уряд і відновити своє панування в Афганістані.

Історія

Загальна ситуація в Афганістані

На 2001 рік Афганістан перебував у стані війни вже понад 20 років. У 1978 році прокомуністична Народно-демократична партія Афганістану (НДПА) за сприяння Радянського Союзу захопила владу в країні. Її політика підірвала традиційний племінний порядок і викликала протидію у сільській місцевості, внаслідок чого керівники НДПА зустрілися з відкритим протистоянням з боку свого населення, Ісмаїл-Хана в Гераті. 11 вересня 1979 року внаслідок внутрішнього перевороту Хафізулла Амін повалив лідера партії Нура Мухаммеда Таракі. Радянський Союз, відчувши слабкість НДПА, через три місяці вторгся до країни, щоб позбавитися Аміна та привести до влади ще одну фракцію НДПА на чолі з Бабраком Кармалем.

Втручання СРСР в Афганістан спонукало його конкурентів за часи Холодної війни, особливо США та Саудівську Аравію, підтримати повстанців, які воюють проти прорадянської НДПА. У той час як світський і соціалістичний уряд контролював міста, релігійно мотивовані моджахеди панували в більшій частині сільської місцевості. Один з найвідоміших командирів моджахедів був Ахмад Шах Масуд, який очолював добре організовані таджицькі сили. Центральне розвідувальне управління США (ЦРУ) тісно співпрацювало з міжвідомчою розвідкою Пакистану (ISI) для надання іноземної підтримки моджахедам. До воєнних дій проти Рад та маріонеткового уряду Афганістану також активно залучилися арабські добровольці, відомі як «афганські араби», у тому числі Осаму бен Ладена.

Після виведення радянських військ з Афганістану в лютому 1989 року режим НДПА був повалений вже у 1992 році. З 1992 по 1996 рік, у вакуумі влади, що утворився, лідери моджахедів змагалися за домінування в громадянській війні. До того часу бен Ладен виїхав з країни. Відповідно політичні інтереси США до Афганістану також зменшилися. У 1994 році пуштунський моджахед на ім'я Мулла Омар заснував рух Талібан у Кандагарі. Його послідовники були релігійними студентами і прагнули покласти край правлінню польових командирів через суворе дотримання ісламського законодавства. До кінця 1994 року таліби захопили всю провінцію Кандагар.

У 1996 році за військової підтримки Пакистану та фінансової підтримки Саудівської Аравії таліби захопили Кабул і заснували Ісламський емірат Афганістан. Вони нав'язували своє фундаменталістське тлумачення ісламу в районах, що перебували під їх контролем, зокрема видаючи укази, які забороняли жінкам працювати поза домом або відвідувати школу і вимагали від них дотримуватись суворих правил приховування та усамітнення.

Після того, як таліби захопили Кабул, Масуд відступив на північ до своєї рідної Панджшерської долини і сформував рух опору проти Талібану, який отримав назву Об'єднаний фронт або Північний альянс. На додаток до таджицьких сил Масуда, до Об'єднаного фронту входили узбеки під керівництвом колишнього генерала НДПА Абдул-Рашида Дустума та фракція хазарейців і пуштунські сили під керівництвом командувачів, таких як Абдул Хак і Хаджі Абдул Кадір. Північний альянс отримував різну підтримку з боку Росії, Ірану та Індії. Як і Талібан, Масуд також збирав гроші шляхом торгівлі наркотиками. До 2001 року таліби контролювали 80 % території країни, а Північний альянс обмежувався північно-східним кутом країни.

Протягом 1990-х років ЦРУ і «Дельта» планували кілька операцій із вбивства або захоплення бен Ладена, але президент Білл Клінтон так і не віддав наказ на їх проведення. В 1996 році після майже п'яти років переховування бен Ладен був висланий із Судану і прибув до Джелалабада. Він переніс операції аль-Каїди у східний Афганістан, де швидко встановив тісні стосунки з талібами. Однак у 2000 році мулла Омар відвідав бен Ладена і заборонив йому нападати на США, поки він є гостем талібів.

Під час ранньої адміністрації Клінтона США не мали чіткої політичної позиції щодо Афганістану. Проте вибухи посольств США в Африці в 1998 році, організовані аль-Каїдою, підштовхнули президента Клінтона віддати наказ про ракетні удари по тренувальних таборах бойовиків в Афганістані; бен Ладену було висунуто звинувачення у причетності до вибухів. У 1999 році як США, так і ООН ввели санкції проти талібів у резолюції 1267 Ради Безпеки ООН, яка вимагала від талібів видати бен Ладена для суду в США і закрити всі бази терористів в Афганістані. У той час єдиною співпрацю Масуда та США була спроба відстежити бен Ладена за сприяння ЦРУ. США не підтримали боротьбу Масуда проти Талібану.

Зміна в політиці США була здійснена на початку вересня 2001 року. Адміністрація Буша погодила план початку підтримки Масуда. 10 вересня на зустрічі високопоставлених представників національної безпеки було погоджено, що Талібану буде висунуто ультиматум видати бен Ладена та інших оперативників аль-Каїди. Якщо Талібан відмовиться, США наддадуть приховану військову допомогу противникам Талібану у спробах повалити владу цього релігійного руху.

9 вересня 2001 року двоє членів аль-Каїди, які видавали себе за журналістів, під час інтерв'ю убили керманича Північного Альянсу Шаха Масуда, підірвавши бомбу, заховану в їхній відеокамері. Вбивство було подарунком бен Ладена талібам і дозволило їм досягти повного контролю над Афганістаном. Новим лідером Північного Альянсу став Мохаммед Фахім. Альянс мав 15 000–20 000 бійців, сконцентрованих на п'яти основних напрямах. На фронті в Кабулі сили Талібану та Північного Альянсу вели позиційні бої на рівнині Шомалі. Фронт Тахар простягався від кордону з Таджикистаном на півночі до Парвана на півдні, поблизу Кабулу. Сили Дустума розташовувалися на південь від Мазарі-Шарифа, хазарейці під керівництвом Мохаммеда Мохакіка перебували в центральному регіоні Хазараджат, а Ісмаїл Хан — протистояв поблизу Герата.

Військовим командиром Талібану на півночі був Мохаммад Фазл. Збройні сили Талібану складалися приблизно з 45 000 афганців і 2 700 іноземних бійців, серед яких була 055 бригада Аль-Каїди. За словами військового аналітика Алі Джалалі, бригада 055 налічувала лише 400—600 осіб, але через свої зв'язки з бен Ладеном вона була політично важливою одиницею. Серед іноземних бойовиків були араби, а також кашмірці, чеченці, узбеки та уйгури. Кілька сотень офіцерів пакистанської військової розвідки були розміщені в Афганістані, консультуючи та тренуючи талібів. До середини жовтня приблизно 10 000 пакистанських добровольців перетнули кордон, щоб посилити сили Талібану. Волонтерами були переважно студенти медресе, деяким було лише 14 років.

Обидві сторони використовували переважно російську військову техніку. Північний альянс мав великокаліберні кулемети калібру 14,5 мм, російську артилерію, танки Т-72 та броньовані машини БМП-1, посилених вертолітними ракетними блоками від радянських бойових гелікоптерів. Узбеки Дустума використовували коней для перевезення. Північний альянс мав 18 вертольотів і три літаки, які використовувалися переважно для матеріально-технічних цілей. Водночас озброєння Талібану було подібне до того, чим билися сили Північного Альянсу, і вони також мали ПЗРК «Стінгер», подаровані моджахедам американцями ще за часи радянсько-афганської війни. Таліби інтенсивно використовували пікапи для підвищення своєї мобільності і діяли як «моторизовані легкі сили». У них було близько 40 бойових літаків, якими керували колишні пілоти НДПА.

Обидві сторони скоювали чимало порушень прав людини: узбеки та хазарейці «вбили сотні полонених талібів і вбили жителів пуштунського села на півночі та в околицях Кабулу», а таліби вбили 5 000–8 000 мирних жителів після того, як вони захопили Мазарі-Шариф у 1998 році. Афганістан також зіткнувся з серйозною гуманітарною кризою в 2001 році через посуху. За даними ООН, 5 мільйонів афганців потребували гуманітарної допомоги того року, а 3,8 мільйона не змогли б вижити без продовольчої допомоги ООН.

Передумови до вторгнення

Вранці 11 вересня 2001 року аль-Каїда здійснила чотири скоординовані атаки на США, використовуючи чотири викрадені реактивні авіалайнери. В результаті нападів загинули майже 3000 людей і більше 6000 отримали поранення. Рано вдень 11 вересня ЦРУ підтвердило, що відповідальність за напад несе Аль-Каїда. Талібан засудив напади, але мулла Омар оприлюднив заяву, в якій заперечував причетність бен Ладена. Хоча бен Ладен зрештою взяв на себе відповідальність за теракти 11 вересня 2004 року, спочатку він заперечував свою причетність. Однією із стратегічних цілей бен Ладена було втягнути США у дороговартісну війну в Афганістані, щоб її можна було розгромити так само, як до цього зазнав поразки Радянський Союз.

Увечері 11 вересня президент Буш заявив, що США дадуть відповідь на напади і «не робитимуть різниці між тими, хто планував ці дії, і тими, хто їх приховує». 14 вересня 2001 року Конгрес прийняв закон під назвою «Дозвіл на використання військової сили проти терористів», що надавав право на застосування військової сили проти Аль-Каїди та її прихильників. 20 вересня Президент Буш звернувся до Конгресу і зажадав від Талібану здати бен Ладена та бойовиків аль-Каїди, в іншому випадку США оголосять їм війну.

Того ж дня велика рада з 300 або 700 мусульманських священнослужителів по всьому Афганістану, яка зібралася, щоб вирішити долю бен Ладена, випустила фетву, в якій рекомендував Ісламський емірат попросити бен Ладена покинути їхню країну. Далі фетва попереджала, що якщо США вторгнуться в Афганістан, джихад стане обов'язковим, доки загарбники не будуть вигнані. 21 вересня мулла Омар відхилив як вимоги Буша, так і поради ради, знову заперечуючи відповідальність бен Ладена за теракт 11 вересня.