Григорій V (1746 — 10/22 квітня 1821) — духовний діяч, що тричі служив Константинопольським патріархом (1797–1798, 1806–1808 і 1818–1821 рр.). Його визнали національним мучеником, а Православна церква оголосила святим, вшановуючи його пам'ять 10 квітня, в день його повішання.
Перші роки
Григорій народився в 1745 або 1746 році в Діміцані з бідної родини і його світське ім'я було Георгій Ангелопулос. Його батьками були пастух Іоанніс і Азиміна Ангелопулу. Після основного навчання у своєму селі в 1765 році він на два роки поїхав до Афін, де навчався у проповідника з Яніни Димитріоса Водаса. У 1767 році він поїхав до Смірни, де його дядько, який служив ченцем в церкві Святого Георгія, допоміг йому навчатися в міській середній школі протягом п'яти років. З дитинства Георгій Ангелопулос мав стосунки з монастирем Філософа Аркадійського, завдяки чому зміцнювався його вроджений аскетизм. Таким чином, він відійшов у Строфадес і в монастирі Святого Діонісія там постригся в ченці, прийнявши ім'я Григорій.
Після вивчення богослов'я та філософії в Патміадській школі у Даниїла Керамеаса та Василія Куталіноса, Григорій був запрошений тодішнім митрополитом Прокопієм до Смирни, де його висвятили на диякона та архідиякона. Він був швидко висвячений на священника, а потім обійняв посаду першого диякона Смирни, і займав цю посаду до 1785 року. Під час свого служіння та архієпархії в Смирні Григорій вів листування з єпископом Метоні Антімосом Караколосом з Діміцани, відомим у регіоні натхненником невдалої грецької революції в Орлофікі. З цієї кореспонденції було збережено історично цінний лист від 4 серпня 1778 року, де, засмучений невдалим результатом цього повстання, він повідомляв Анфімосу, що близько 60 000 греків з Пелопоннесу після великого руйнування, заподіяного їм албанцями, біженці знайшли притулок в Ізмірі та прилеглих районах, де їх охоче прийняли агадеси як робітники, дозволяючи їм створювати поселення, церкви тощо. і надання їм звільнення від сплати податків на десять років. Багато з них почали розвивати торгівлю і в Смирні.
У 1785 р. Прокопій був обраний Вселенським патріархом, коли 1 липня Григорій був висвячений на єпископа і став його наступником на посаді митрополита Смирнського. З цієї посади він розгорнув багату діяльність, що зробило його більш відомим. Він приділяв особливе значення проповіді та суспільним діям, особливо займаючись вихованням своєї пастви.
Патріархати
Перший Патріархат — заслання
1 травня 1797 р., після відставки тодішнього Вселенського патріарха Герасима III (1791–1797) через старість, його наступником одноголосно був обраний Григорій Смирненський, який 9 травня 1797 р. вступив на посаду Григорія V.
Його патріархат збігся з важким і зовсім не марним періодом. Проповіді Рігаса Фереоса почали культивувати революційні дії. Тим не менш, Григорій, розбираючись із ситуацією з мудрістю, особливо піклувався про соціальні дії для піднесення Церкви та християнського суспільства, переходячи під контроль деяких єпископів. Крім проповідей Божого Слова, які він виголошував, він опікувався освітою, засновував школи, а також Патріаршу друкарню, з якої видавав більшість книг. Патріарх очолив кампанію проти ідей Просвітництва, засуджуючи таких людей, як Рігас Фереос, засуджуючи сучасні течії ідей і погрожуючи звільнити тих, хто читає підозрілі книги.
У рік свого обрання Наполеон Великий окупував Іонічні острови і готував свій похід в Єгипет. У цьому розвитку російський цар Павло I вступив у союз із султаном на два роки (1798–1799). Потім Григорій надіслав жителям Іонічних островів циркуляр, звинувативши французів в атеїзмі та поганому управлінні, водночас радивши їм підтримати об’єднані російські, британські та османські сили, які прибудуть. Вважається, що цей циркуляр 1797 року був написаний за наказом султана Селіма III, який побоювався експансії Франції на материкову Грецію.<ref>Παπαδόπουλος Γ.Γ. & Αγγελόπουλος Γ.Π., Τα κατά τον αοίδιμον πρωταθλητήν του ιερού των Ελλήνων αγώνος τον πατριάρχην Κωνσταντινουπόλεως Γρηγόριον τον Ε'''. Εν Αθήναις 1865, τόμ. Α', σ. 197-204.</ref> Такий циркуляр отримав і російський адмірал Федір Ушаков під час окупації Іонічних островів у 1799 році. У 1798 р. французи спробували революцією зруйнувати узбережжя Епіру. Алі-паша з Яніни повідомив про це Порті, бажаючи сам придушити революцію. Порта, знаючи про наміри Алі, підготували армію з Константинополя для виходу на Західну Грецію. Григорій дізнався про відповідні приготування від експатріантів і попросив Порту втрутитися, щоб припинити чутки. Порта погодилися, і Григорій послав для цього до Арти першого радника Іоаннікія Візантія, який повернувся до Константинополя з рапортом (іламі) мулли з Арти, який запевняв, що повстання не було. Таким чином Амвракія була врятована від походу османської арміїΒίος και πολιτεία του Αγίου και ενδόξου Ιερομάρτυρος Γρηγορίου του Πέμπτου, Πατριάρχου Κωνσταντινουπόλεως. Κεφ. Α' Πατριαρχεία..
Але в той же час, щоб придушити загальний революційний оргазм греків, Рігас Фереос був заарештований і вбитий. Згодом, після невдачі Бонапарта, Росія припинила свою дружню позицію щодо Османської імперії, залишивши Григорія підданим триваючим потрясінням. Скориставшись цією ситуацією, єпископи, які раніше суворо контролювалися Григорієм з дисциплінарних питань, а також політики при султані Селімі III, скинули його як підбурювача заворушень, що змусило останнього віддати наказ про вислання та заслання Григорія до Халкедону. В указі візира про його відсторонення було зазначено, що він був жорстоким чоловіком і не в змозі тримати людей у покорі.
Так, 19 грудня 1798 року він був скинутий з посади (формально подав у відставку) і засланий спочатку до Халкедону, а через кілька місяців — до Драми та монастиря Панагії Ейкосіфоінісі. Він опинився в Іверському монастирі на Афоні, де пробув сім років. На його місце посаду Патріарха зайняв раніше звільнений Неофіт VII Під час свого перебування на Афоні Григорій присвятив себе вивченню священних текстів і, відвідуючи різні монастирі, навчав ченців, а також відвідував різноманітні події, що відбувалися як в Європі, так і в Константинополі, які сформували нові події, особливо в 1805 році. під час загострення російсько-французької конкуренції. З його втручанням у 1806 році правителі Молдавії Александру Мурузі та Констянтин Іпсіланті були замінені як русофіли. Їх замінили фанаріоти (франкофіли), відповідно Александру Суцу та Скарлат Каллімакі. Останній, у свою чергу, закликав тодішнього Патріарха Каллініка V піти у відставку на користь Григорія, що сталося 22 вересня 1806 року.
Другий Патріархат — заслання 24 вересня 1806 року Священний синод Константинопольської церкви в присутності тлумача Александра Ханґерлі, генерала Логотетиса Александра Маноса і представників народних організацій одноголосно переобрав Патріарха Григорія V, який повернувся до Стамбула 18 жовтня, був прийнятий з народним ентузіазмом. Але цей патріархат був дуже важким.
За кілька днів до вступу на посаду міжнародна спільнота була стривожена. Російська армія вторглася в Молдову, і в грудні Росія оголосила Туреччині війну. Після окупації Бухареста російською армією, напередодні Різдва, султан Селім III 5 січня 1807 р. офіційно оголосив нову російсько-турецьку війну. Того дня він закликав патріарха Григорія V видати всім грекам «церковно-дорадчу лист» (еквівалент фетфа) народною мовою проти росіян, водночас являючи собою сліпе підпорядкування султану.
Справді, патріарх підкорився наказу султана і закликав греків уникати будь-якого союзу з росіянами. З цієї причини він послав до Морії єпископа Андрусіса Йосипа. Через місяць, 20 лютого 1807 року, англійський флот з'явився в непідготовленому Константинополі, вимагаючи негайного припинення всіх відносин Блискучої Порти з Францією. У той час у безпосередніх укріпленнях, замовлених турецьким урядом, Григорій не тільки закликав греків до участі в їх будівництві, але й вручну брав участь у зміцненні укріплень міста під час переговорів з англійським адміралом. Оцінивши цей крок, султан нагородив Патріарха багатьма подарунками, а англійський флот плив неушкодженим.
Поки заворушення, здавалося, вщухли, приблизно в березні 1807 року російський адмірал Дмитро Сенявін поширив прокламації «До християнських мешканців Османської держави». Очевидно, порадившись за ним, фессалійський човняр Нікос Цар або Нікоцарас розпочав повстання. У відповідь султан наказав Алі-паші поспішати з репресіями проти заколотників. Останні з ордою албанців зайняли Фессалію, тоді як грецькі революціонери сховалися на Скіатосі, де, сформувавши флот із 70 кораблів, об'єднаних з іншими революціонерами, розпочали круїзні операції на узбережжях Фессалії, Македонії та навіть Малої Азії, за допомогою кораблів англійського флоту. Під час цього розвитку подій султан прохав Григорія V закликати грецьких революціонерів розійтися. Справді, у наступному патріархальному порядку повстанці підкорилися, за винятком Нікоцараса, який залишився у Скопелосі.
Тим часом 29 травня 1807 року в Константинополі відбувся державний переворот під керівництвом Кабакці Мустафи, колишнього головнокомандувача, який, на противагу реформам, зайняв палац, eceyed султана Селіма III під обмеження і підніс його vscwt Мустафе IV/ Приблизно через місяць Росія укладає з Францією історичний Тільзітський договір, який фактично поклав початок розчленуванню Османської імперії, з одного боку, і визвольним заворушенням майже на всіх Балканах, з іншого.
Відразу після вищесказаного інші російські посланці, які прямували на Олімп через Сербію, спричинили там нову революцію. Цю революцію очолив героїчний патріарх Ефтіміос Влахав, який спритно об'єднався з турками в районі Лариси і Трікали проти Алі-паші. І в цьому випадку патріарх Григорій на прохання султана видав спеціальний лист до Є. Влахава, який вирішив послухатися і зупинив революцію, але після зради був заарештований Алі-пашою і помер жахливою смертю в Яніні.
Зміна султанів не вплинула на Григорія V, який, як кажуть, користувався загальним захопленням своїми інтенсивними діями. Під час свого другого патріархату він встиг виконати багато робіт, серед яких опікування фінансами Патріархату, суспільна благодійність, організація внутрішнього життя монастирів, регулювання життя первосвященників і духовенства та особливо прогрецька освіта та його листові дії, які викликали навіть похвалу Адамантіоса Кораїса, який вітав їх як «майбутнє відродження Греції».
Однак цю блискучу акцію зупинив новий переворот, який відбувся 21 червня 1808 р., цього разу Ага Руцук (Болгарія), Мустафа Алендар-паша або Мустафа Байрактар-паша, Мустафа Алендар-паша, або Мустафа Байрактар-паша, який як прихильник Селіма III скинув султана Мустафу V. Однак йому не вдалося врятувати Селіма III і примусово підвищив на престол принца Махмуда, брата султана Мустафи, як Махмуда II, від якого він перейшов через два дні після великого візира. Незабаром після вступу на посаду Байрактар зажадав негайного усунення Григорія V. Таким чином, останній змушений був знову піти у відставку 10 вересня (1808 р.), коли був переведений до Спасо-Преображенського монастиря в Пригіпо і через рік знову на Афон. Його змінив на патріаршому престолі Каллінікос V.