Стандартизована німецька мова (, , , або у Швейцарії, ) — стандартизований різновид німецької мови, який використовується в офіційних контекстах і для спілкування між різними діалектними областями. Це плюрицентрична Аусбау-парадигма з трьома кодифікованими (або стандартизованими) специфічними регіональними варіантами: німецькою стандартизованою німецькою мовою, австрійською стандартизованою німецькою мовою та швейцарською стандартизованою німецькою мовою.

Що стосується ортографії та пунктуації, рекомендований стандарт публікує Рада німецької ортографії, яка представляє уряди всіх німецькомовних країн і залежних від них більшості та меншості. Дотримання є обов’язковим для державних установ, у тому числі шкіл. Що стосується вимови, хоча офіційного органу стандартизації не існує, існує давня де-факто стандартизована вимова (Bühnendeutsch), яка найчастіше використовується в офіційному мовленні та навчальних матеріалах. Вона схожа на офіційну німецьку мову, якою розмовляють у Ганновері та його околицях. Дотримання цих стандартів приватними особами та компаніями, включаючи друковані та аудіовізуальні ЗМІ, є добровільним, але широко поширеним.

Витоки Стандартизована німецька мова виникла не як традиційний діалект певного регіону, а як письмова мова, яка розвивалася протягом кількох сотень років, під час яких письменники намагалися писати так, щоб це було зрозуміло на найбільшій території.

Переклад Біблії, здійснений Мартіном Лютером у 1522 році, був важливим кроком до ранньої стандартизації письмової німецької мови. Лютер базував свій переклад значною мірою на вже розробленій мові саксонської канцелярії, яка була більш зрозумілою, ніж інші діалекти, і як центральнонімецький діалект вважався «на півдорозі» між діалектами півночі та півдня. Лютер спирався переважно на східно-верхньонімецькі та східно-центральнонімецькі діалекти та зберіг значну частину граматичної системи середньоверхньонімецької мови. 

Пізніше, у 1748 році, граматичний посібник Йоганна Крістофа Готтшеда Grundlegung einer deutschen Sprachkunst став ключовим у розвитку німецького письма та стандартизації мови. Подібно до Лютера, Ґотшед базував свій посібник на центральнонімецькому варіанті верхньосаксонської території.Dieter Kattenbusch: Zum Stand der Kodifizierung von Regional- und Minderheitensprachen. У середині XVIII століття і далі почав з’являтися письмовий стандарт, який отримав широке визнання в німецькомовних регіонах, таким чином завершивши період ранньої нововерхньонімецької мови.

Приблизно до 1800 року стандартизована німецька була майже повністю письмовою мовою. Люди в Північній Німеччині, які розмовляли переважно нижнесаксонськими мовами, які дуже відрізнялися від стандартизованої німецької, потім вивчали її більш-менш як іноземну. Однак пізніше північна вимова (стандартизованої німецької мови) стала вважатися стандартизованою і поширилася на південь; у деяких регіонах (наприклад, навколо Ганновера) місцевий діалект повністю вимер як розмовна мова, але зберігся в діалектній літературі та наукових описах.

Таким чином, поширення стандартизованої німецької мови як мови, що викладається в школі, визначає німецький Sprahraum, який, таким чином, був політичним рішенням, а не прямим наслідком діалектної географії. Це дозволило територіям з діалектами з дуже малою взаємною зрозумілістю брати участь в одній культурній сфері. Зараз місцеві діалекти використовуються переважно в неофіційних ситуаціях або вдома, а також у діалектній літературі, але останнім часом у засобах масової інформації з’явилося відродження німецьких діалектів. 

Термінологія У німецькій мові стандартизована німецька мова зазвичай називається , що відображає той факт, що його фонетика здебільшого нагадує верхньонімецьку мову, якою розмовляють у південних нагір’ях і Альпах (включаючи Австрію, Швейцарію, Ліхтенштейн і частини північної Італії, а також південну Німеччину). Відповідний термін нижньонімецька мова відображає той факт, що ці діалекти належать до низовин, що простягаються до Північного моря. Широко поширене, але помилкове враження, що Hochdeutsch називається так тому, що він сприймається як «хороший німецький», призвело до використання нібито менш осудливого («Стандартизована німецька»), («Німецька книжна мова»). З іншого боку, «стандартизовані» письмові мови Швейцарії та Австрії були кодифіковані як стандарти, відмінні від тих, що використовуються в Німеччині. З цієї причини «Hochdeutsch» або «верхньонімецька», спочатку просто географічне позначення, без проблем застосовується до швейцарської стандартизованої німецької та австрійської німецької, а також до німецької стандартизованої німецької мови, і з цієї причини може бути кращим. Більш точний термін для діалектів південної частини німецького мовного ареалу — «верхньонімецька» (Oberdeutsch).

Плюрицентризм

Стандартизована німецька є плюрицентричною з різними національними різновидами, а саме: німецькою стандартизованою німецькою мовою, австрійською стандартизованою німецькою мовою та швейцарською стандартизованою німецькою мовою. Ці різновиди стандартизованої німецької мови відрізняються лише декількома особливостями, переважно лексикою та вимовою, але в деяких випадках граматикою та ортографією. У формальному письмовій формі відмінності від мінімальних до неіснуючих; Що стосується розмовної мови, більшість носіїв легко впізнають різні варіанти стандартизованої німецької мови. 

Ці три національні стандарти (німецький, австрійський і швейцарський) були прийняті іншими німецькомовними країнами та спільнотами як стандартизована форма німецької мови. Німецький стандарт застосовується в Люксембурзі, Бельгії та Намібії, тоді як швейцарський стандарт був прийнятий у Ліхтенштейні.Karina Schneider-Wiejowski, Birte Kellermeier-Rehbein, Jakob Haselhuber: Vielfalt, Variation und Stellung der deutschen Sprache.

Варіації стандартизованих німецьких різновидів не слід плутати з варіаціями місцевих німецьких діалектів. Незважаючи на те, що стандартизовані німецькі різновиди певною мірою залежать від місцевих діалектів, вони дуже відмінні. Усі різновиди стандартизованої німецької мови базуються на спільній традиції письмової німецької мови, тоді як місцеві діалекти мають своє власне історичне коріння, яке сягає далі, ніж уніфікація письмової мови, і у випадку нижньонімецької мови належать до іншої мова цілком.

Континуум між стандартизованою німецькою мовою та німецькими діалектами У більшості регіонів носії використовують континуум сумішей від більш діалектних різновидів до більш стандартизованих різновидів відповідно до ситуації. Однак є два (або три) винятки:

У Північній Німеччині немає континууму в строгому сенсі між місцевими різновидами нижньонімецької ("Plattdeutsch"), з одного боку, і стандартизованої німецької, з іншого. Оскільки перші не зазнали верхньонімецького зсуву приголосних, вони надто відрізняються від стандарту, щоб виник континуум. Верхньонімецьку та нижньонімецьку найкраще розглядати як окремі мови, але оскільки верхньонімецька (середня та верхньонімецька) та нижньонімецька утворюють діалектний континуум, а стандартизована німецька служить dachsprache для всіх форм німецької мови, їх часто описують як діалекти німецької мови. Відповідно до соціолінгвістичного підходу до проблеми, навіть якщо нижньонімецькі діалекти є Abstandsprachen (лінгвістично досить різними), вони сприймаються як діалекти німецької мови, оскільки в них відсутній Ausbau. Проте нижньонімецька мова справді вплинула на народні мови, що базуються на стандартах, якими сьогодні розмовляють у Північній Німеччині, шляхом перенесення мови (у вимові, лексиці, граматиці та синтаксисі), і вона продовжує робити це в обмеженому ступені. Верхньонімецька мова, на яку сильно вплинула нижньонімецька, відома як Missingsch, але більшість сучасних північних німців демонструють у своєму мовленні лише проміжний нижньонімецький субстрат. У німецькомовній Швейцарії немає такого континууму між різновидами швейцарської німецької мови та швейцарською стандартизованою німецькою мовою, і використання стандартизованої німецької майже повністю обмежується письмовою мовою. Тому цю ситуацію називають медіальною диглосією. Корінні швейцарці рідко розмовляють стандартизованою німецькою, і навіть тоді акцент і словниковий запас є дуже швейцарськими, за винятком, наприклад, розмов з людьми, які взагалі не розуміють швейцарських німецьких діалектів, і це передбачається використовувати в школі. Стандартизована німецька мова, однак, залишила чіткий відбиток на сучасних варіантах швейцарської німецької мови, регіональні вирази та лексику було замінено матеріалом, асимільованим зі стандартизованої мови. Проте з усіх німецькомовних країн Швейцарія найбільш повно зберегла використання діалекту в повсякденних ситуаціях. У деяких повсякденних ситуаціях діалект використовується меншою мірою в південній Німеччині, Австрії, Ліхтенштейні, Ельзасі та Південному Тіролі. Регулярне використання діалекту в швейцарських ЗМІ (радіо, Інтернет і телебачення) контрастує з його набагато рідшою появою в ЗМІ Австрії, Німеччини, Східної Бельгії, Південного Тіролю та Ліхтенштейну. Люксембурзька мова вважалася німецьким діалектом, як і інші, приблизно до Другої світової війни, але потім вона зазнала аусбау, тобто створила власну стандартизовану форму в лексиці, граматиці та ортографії, і тому сьогодні розглядається як незалежна мова, мова аусбау. У зв’язку з тим, що люксембурзька мова є носіями максимум 600 000 осіб, ресурси цієї мови, такі як книги, газети, журнали, телебачення, Інтернет тощо, обмежені. Оскільки більшість люксембуржців також розмовляють стандартизованою німецькою та французькою, існує сильна конкуренція з цими двома мовами, які мають дуже великі мовні ресурси. Люксембуржці, як правило, говорять на трьох мовах, в одних сферах життя використовують французьку та стандартизовану німецьку, а в інших – люксембурзьку. Стандартизовану німецьку мову викладають у школах Люксембургу, і близько 90% населення розмовляють неюEuropeans and their Languages – Eurobarometer, p. 13.

Фонологія Хоча три основні національні різновиди визнані трьома різними стандартами, відмінностей небагато, можливо, можна порівняти з різницею між британською та американською англійською. Duden дійсно кодифікує стандартизовану вимову для німецької стандартизованої німецької мови, допускаючи невелику кількість розбіжностей: наприклад, рядок «äh» має дві дозволені вимови, /ɛː/ та /eː/. Деякі регіони вважають правильним лише перше, тоді як інші використовують лише друге; Duden тепер визнає обидва правильними. Стандартизована верхньонімецька вимова зазвичай використовується на радіо та телебаченні, а також у навчальних матеріалах німецької мови для нерідних і, принаймні, за бажанням викладачів мови. Цей акцент задокументовано в довідкових роботах, таких як Deutsches Aussprachewörterbuch (Словник вимови німецької мови) Єви-Марії Креч та ін., Duden 6 Das Aussprachewörterbuch (Том 6 Duden, Словник вимови) Макса Мангольда та навчання матеріали на Westdeutscher Rundfunk (Західнонімецьке мовлення) і Deutschlandfunk (Радіо Німеччини). Це вигаданий акцент, а не випромінювання якогось конкретного німецькомовного міста. Часто кажуть, що жителі Ганновера розмовляють німецькою мовою з акцентом, який найбільше наближається до стандарту словників Дудена, але це твердження є спірним, особливо тому, що воно однаково добре стосується решти Північної Німеччини.

Ортографія

Особливості Стандартизована верхньонімецька мова записується латинським алфавітом. Окрім 26 стандартизованих літер, німецька мова має три голосні зі знаком умляуту, а саме ä, ö та ü, а також або (дієз s): ß. У Швейцарії та Ліхтенштейні замість ß використовується ss. Оскільки ß ніколи не може стояти на початку слова, вона не має традиційної форми у верхньому регістрі.

Історія