Океані́чні жо́лоби (; ) — западини, довгі вузькі зниження дна океанів з глибиною понад 6000 м (6 км). Є зоною субдукції, тобто зоною занурювання важчої океанічної тектонічної плити під легшу — материкову.
Ширина їх 10—20 км, довжина 35 тис. км, глибина 5—11 км.
Найбільші океанічні жолоби: Алеутський жолоб — глибина до 8109 м, Курило-Камчатський жолоб — 10 542 м, Японський жолоб — 9000 м, Ідзу-Оґасаварський жолоб — 9810 м, Філіппінський жолоб — 10 882 м, Маріанський жолоб — 11 034 м, Яванський жолоб — 7455 м, Бугенвільський жолоб — 8006 м, Тонга — 10 882 м, Кермадек — 10 047 м, Кайман — 7686 м, Пуерто-Рико — 8605 м, Центрально-Американський жолоб — 6662 м, Перуансько-Чилійський жолоб — 8065 м, Південно-Сандвічський жолоб — 8428 м.
Максимальну глибину Світового океану (11 034 м) встановлено у Маріанському жолобі. Походження океанічних жолобів пов'язують зі зсувом та опусканням океанічної літосферної плити.
Для океанічних жолобів (за винятком жолоба Кайман) характерні висока сейсмічність і негативні аномалії сили тяжіння Фая, великі магнітні аномалії обох знаків і зниження значення теплового потоку.
Останні дослідження океанічних западин виявили, що у западині накопичується біомаса, яка опускається туди з меншої глибини, і що бактерії на дні особливо активно розкладають сполуки вуглецю. Таким чином глибоководні западини відіграють диспропорційно більшу до своїх масштабів роль у регулюванні обсягів двоокису вуглецю, а отже й кліматуКліматичні таємниці Маріанської западини.
Примітки
Джерела Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины / Гл. ред. А. Ф. Трешников. — М. : Сов. энциклопедия, 1988. — 432 с. (с. 95)
Океанографическая энциклопедия / Под ред. Р. М. Деменицкой, Г. И. Баранова, В. В. Панова и др. — Л. : Гидрометеоиздат, 1974. — 632 с. (с. 123—130)
Посилання