Узун- Хаджі«Узун» означает «маленький» (Б. Кузнецов. 1918 год в Дагестане) Салтинський (Узун-Хаїр Хаджі-Хан) (1848 — 30 березня 1920) — дагестанський і чеченський релігійний і політичний лідер, емір Північно-Кавказького емірату. За національністю аварець.
Біографія
Ранні роки. Виховання, освіта, діяльність Народився у селі Салта Гунібського округу у 1848 році у селянській родині. У молодості був мюридом шейха Абдурахмана-Хаджі із Согратля, головного інспектора державного апарату в імаматі Шаміля. Протягом 11 років Узун-Хаджі навчався у цього відомого аліма, потім продовжив навчання ісламського богослов'я в Османській Імперії: в Аравії, Сирії, Туреччині. Здобувши вищу духовну освіту, Узун-Хаджі зайнявся складанням наукових праць з теології і став серйозно захоплюватися релігійною поезією. Він також брав активну участь у повстанні 1877 року. Перша битва за його участю сталася на Салтинському мосту (червоний міст) першого дня рамазана 1877 року. Після придушення повстання він був заарештований і засланий до Новоузенського повіту Самарської губернії на 7 років, проте через 4 роки втік із заслання і повернувся до Дагестану.
Вдруге був заарештований у 1910 році за будівництво медресе у селищі Салта без дозволу влади. Спочатку перебував під домашнім арештом, потім його на один рік перевели до Темір-Хан-Шури і потім вислали до Астрахані. Але через рік він утік звідти і нелегально поїхав до Мекки для здійснення хаджу, що зайняло рівно рік. По дорозі назад він приєднався до чеченських паломників і прибув до Грозного, потім перебрався до Ножаю-Юрту. Два роки він прожив серед чеченців, займаючись проповідями та агітацією проти російської влади, а 1916 року повернувся до рідного села Салта.
Приставку «Узун» до імені отримав він найімовірніше від супротивників, які намагалися підчепити його гідність («Узун» — з кумикської мови «довгий», а Хаджі був маленького зросту).
1917—1919 роки Після Лютневої революції 1917 Узун-хаджі став одним з організаторів Дагестанського Міллі-Комітету, який виступив з ініціативою проведення референдуму про введення шаріату в Дагестані. Усі сільські спільноти Дагестанської області висловилися за шаріатську форму правління. Узун-Хаджі також брав участь у з'їзді гірських народів, що відбувся в селі Анді 10 серпня 1917 року, на якому імамом Дагестану був проголошений Нажмудін Гоцінський. Щодо земельного питання на з'їзді з ініціативи Узун-Хаджі було прийнято постанову з таких пунктів:
У вересні 1917 року загоном Узун-Хаджі було здійснено напад на Хасавюртовський округ, при цьому постраждали понад 170 населених пунктів, розташованих на території округу, у тому числі Хасавюрт, повне знищення якого не сталося лише завдяки допомозі, наданої бронепоїздом Бакинської Ради, що курсував між Хасав'юртом і Гудермесом та охороняв залізницю для військових ешелонів, що поверталися з Кавказького фронту, а також для відправлення до голодного Баку продовольства, що закуповувалося на Північному Кавказі.
У січні 1918 року на ІІІ з'їзді представників гірських народів у Темір-Хан-Шурі Нажмудін Гоцінський повторно був проголошений імамом усього Дагестану. Узун-Хаджі при цьому заявив: «Хто не підкориться імаму, тому ми відрубаємо голову». Було оголошено лист Узун-Хаджі, в якому виражалася недовіра світським органам влади та пропонувалося їх розігнати, передавши всі повноваження місцевому духовенству та Шаріатському управлінню Дагестану. Дагестанський обласний виконком — орган Тимчасового уряду — висловив подив щодо проголошення Гоцинського імамом і направив йому листа, в якому пропонувалося пояснити народу, який сенс він вкладає в поняття «імам». В результаті Гоцинського проголосили не імамом, а муфтієм. Узун-Хаджи, який наполягав на проголошенні Гоцинського імамом, розгнівався на Гоцинського за нетвердість проведення ідеї імамату і вивів свої загони з міста. Цим скористалися соціалісти та провели своє рішення про анулювання рішення з'їзду про обрання Гоцинського муфтієм.
У квітні 1918 року загін Узун-Хаджі фактично спалив Хасавюрт за допомогою пляшок з гасом, якими були забезпечені його мюриди.
Промова Узун-Хаджі на засіданні Гірського парламенту:«Нам потрібно одне з двох: чи жити, чи померти. Усі народи працюють у цьому напрямі. І ми маємо працювати для спільного благополуччя. Якби ми досі працювали об'єднано та організовано, то ніякий ворог не наважився б переступити межі нашої Батьківщини. Першими не поєдналися аліми, а за ними — вся темна маса. Мусульмани почали вбивати один одного. Як би там не було, а минуле треба забути. Давайте ж хоч тепер перед загальною небезпекою, перед спільною для всіх нас загрозою потрапити в кабалу до генералів і козаків, об'єднаємось, і тоді ніхто не може перемогти нас, ні козаки, ні інша диявольська сила. Ми, мусульмани, повинні жити як брати, породжені одним спільним батьком. Я і Алі-Хаджі хоч би як були старі, підемо вмирати за народ»ЦГА РД. Ф. 8-п, оп. 3, Д. 253, л. 43, копия..Після того, як у квітні 1919 року війська ЗСПР зайняли Дагестан, Узун-Хаджі став збирати загони добровольців для боротьби з ними. 22 травня 1919 року у зв'язку з окупацією білими військами Дагестану було припинено діяльність уряду Горської Республіки. Нажмудін Гоцінський виступив на підтримку ЗСПР проти Червоної Армії. Він звернувся до Узун-Хаджі з листом, в якому пропонувалося, заручившись військовою підтримкою Великої Британії, спільно виступити проти більшовиків. Однак Узун-Хаджі не прийняв пропозицію Гоцинського, відповівши: «Яка різниця, якого кольору свиня — чорна чи біла?». Про Гоцинському він говорив: «Я хотів зробити з нього імама, але він виявився Іваном»Революционный горец, № 3. 22.XI.1918.. Узун-Хаджі, зібравши своє військо, пішов у гори на кордоні Чечні та Дагестану. Наприкінці травня 1919 р. у селі Ботліх він зібрав великий маджліс, де був обраний імамом Дагестану та Чечні, а резиденцією імамату було обрано Ведено.
Влітку 1919 року за підтримки чеченця Іналука Арсанукаєва (Дишнінського), що привіз для Узун-Хаджі фірман (послання) від султана Османського Багаутдіна (Магомет-Ваххідін VI), Узун-хаджі приступив до створення військових і цивільних структур Північно-кавказького емірату.
Авторитет Узун-Хаджі зріс завдяки перемогам його війська під командуванням Арсанукаєва над військами ВРЮР під командуванням генерала І. Колесникова у битві за станицю Воздвиженську. Внаслідок боїв 11 вересня 1919 року білогвардійські частини відступили до Грозного, а військам Узун-Хаджі вдалося взяти в полон 112 jcs,. Через два дні, 13 вересня, відбувся бій війська Узун-Хаджі з козаками в Шалі, в результаті якого було взято в полон 138 козаків.
19 вересня 1919 р., на нараді за участю представників чеченського та дагестанського духовенства було оголошено про створення Північно-Кавказького емірату на чолі з еміром Узун-Хаїр Хаджі-Ханом. У розпорядженні прем'єр-міністра уряду емірату Іналука Арсанукаєва, виданому у вересні 1919 р., було оголошено, що «Північно-Кавказьке емірство є самостійною шаріатською монархією на чолі з еміром Узун-Хаїр-Хаджі-Ханом, але під протекторатом Халіфа мусульманського еміра Його Велиності Оттоманського імператора Магомета-Ваххіддіна-VI». У цьому документі Горська Республіка називалася міфічною республікою, яка не мала опори в народі.
Уряд емірату Узун-Хаджи був інтернаціональним: у ньому було по два аварці, чеченця, інгуша і кабардинця. Вищу світську освіту мала одна людина, вищу духовну — двоє, грамотними російською мовою (а серед них одна і арабською) були троє, неписьменними були два міністри (військовий і шляхів сполучення, пошт і телеграфу).
На початку 1919 року командувач 11-ї армії РККА М. Гикало після поразок у боях з військами ВРЮР ухвалив рішення відвести залишки розгромленої армії в гори. Узун-Хаджі вступив у союз із Гикалом, тому із залишків його армії було сформовано інтернаціональний загін червоних повстанців. Він розміщувався біля емірату і підпорядковувався військовому штабу Узун-Хаджі як 5-й полк армії Північно-Кавказького емірату. Інгушський загін червоних партизанів на чолі з Хізіром Орцхановим, який перебував у горах Інгушетії, вважався 7-м полком армії Узун-Хаджі. Представник більшовиків Хабала Бесланеєв навіть став міністром внутрішніх справ емірату, а начальником штабу військ емірату став більшовик інгуш Магомет Ханієв.
Також Хізір Орцханов, через якого надходила зброя з Грузії, був призначений головнокомандувачем збройних сил Північного Кавказу". Для отримання озброєння уряд Узун-Хаджі звертався за допомогою до урядів Азербайджанської Демократичної Республіки, Грузинської Демократичної Республіки та Туреччини. З Узун-Хаджі постійно підтримував зв'язок командувач турецькими військами в Дагестані Нурі-Паша У складі командування армії Узун-Хаджі знаходилися офіцери турецького Генерального штабу, в тому числі Хусейн Дебрелі та Алі-Різа Чорумлу (перший командував кавалерією, другий — артилерією). Військову та матеріальну допомогу емірату Узун-Хаджі намагалася надавати також Грузинська демократична республіка. У вересні 1919 р. нею було направлено експедиційний загін надання допомоги військам емірату. Але в бою під Чечен-аулом грузинський загін натрапив на збройний опір військ ЗСПР і, зазнавши поразки, змушений був повернутися назад до Грузії.
Переговори із більшовиками. Смерть Політичні противники Узун-Хаджі приписували йому фразу: «Я сную мотузку для того, щоб повісити всіх, хто пише зліва направо». Але сам Узун-Хаджі це відкидав. Він писав у журналі «Танг-Чолпан»:
Наприкінці березня 1920 р. більшовики надіслали вже важко хворому Узун-Хаджі листа, в якому говорилося:
Узун-Хаджі відмовився прийняти ці умови більшовиків і через кілька днів після отримання листа, 30 березня 1920 р., він помер.
11 травня 1920 року на його наполягання, було скликано з'їзд горян, у якому були присутні турецькі офіцери, що були на Північному Кавказі. Узун-Хаджі, який доживав останні дні, письмово заповів продовжувати боротьбу з Росією і запросити до влади Каміль-Пашу, сина Шаміля, який жив у Туреччині. З'їзд виконав волю Узун Хаджі та оголосили імамом Каміль-Пашу, якого одразу про це сповістили. Останній послав свого сина Саїда-Шаміля до Тифлісу, де він дізнався про захоплення Північного Кавказу росіянамиШарафедин Эред Дагестанлы. Дагестан и дагестанцы (на турецком языке). Стамбул. 1961. Вольный горец. 1993. № 1. С. 185—186..
Після Узун-Хаджі титул еміра прийняв житель села Інхо (Верхнє Інхо) шейх Дервіш Мухаммад, але через кілька днів Північно-Кавказький емірат перестав існувати.
Оцінки сучасників З. Габієв : «Узун Хаджі на противагу Нажмутдіну був справді природний горець… близький до душі темних горських бідняцьких мас»Кадиржан Кафли. Мир турок. (на турецком языке). Стамбул, 1967. С. 29.
Також Габієв пише: «Сильною волею, не без хитрощів і політичного шахрайства, часом до нахабства рішучий, „неспокійний“ і маленький старий Узун-Хаджі міг би зіграти ще багато разів велику роль у горах Кавказу, якби він відрізнявся широтою свого розуму та розвитку, багатством і родовитістю хоча б Нажмудіна Гоцинського, фігура якого набагато блідіша за фігуру Узун-Хаджі, незважаючи на те, що цей останній грав як би другу скрипку, другорядну роль».
Алібек Taxo-Годи: «Якщо Нажмудіна з'їдала спрага честолюбства, влади, хвороби, то Узуном рухало тільки свідомість навіюваного йому та ним засвоєного обов'язку мусульманина, який повинен скласти свою і чужу голови для того, щоб воскресити імамат та імама всіх мусульман»А. Тахо-Годи. Революция и контрреволюция в Дагестане. Махачкала, 1927. С. 29.
С. Кіров «Натхненниками та керівниками повстання (прим. проти денікінської армії) є духовні вожді горців, які завжди йшли з народом і за народ — Алі-Хаджі Акушинський у Дагестані та Узун-Хаджі в Чечні та Інгушетії»С. М. Киров. Статьи, речи, документы. т.1. М., 1936. С. 147..
Примітки
Ім'я Узун-Хайр він отримав, бо такий епітет був у пророка Мухьаммада.
Посилання М. Н. Нахибашев. Узун-Хаджи Салтинский — общественно-политический и религиозный деятель Дагестана и Чечни. Махачкала: ИД «Эпоха», 2009—208 с. Фотография Узун-Хаджи с женой