Коче́рги — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Входить до складу Путивльської міської територіальної громади. Населення становить 336 осіб.
Географія Село Кочерги знаходиться на березі річки Есмань, вище за течією примикають села Кубареве і Мацкове, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Волокитине. До села примикає невеликий лісовий масив (дуб, сосна).
Назва села В історичних джерелах зафіксовано низку варіантів назви села, найдавнішим з яких є Кочерижка (Кочерижа), що згадується у «Путивльській окремій книзі» за 1594 рік. Пізніше, згідно з реєстром збору подимного за 1638 рік, населений пункт фігурує під назвою Кочереги. Сучасна форма назви — Кочерги — остаточно закріпилася наприкінці XVII століття.
Краєзнавчі матеріали засвідчують, що у цьому населеному пункті проживали майстри, які славилися виготовленням різних господарчих речей, зокрема кочерг. Від цього й пішла назва селаБеценко Т. Топоніми Путивльського краю / Тетяна Беценко, Людмила Михно // Земляки : альманах Сумського земляцтва в Києві. — Суми, 2009. — С.181..
Історія Стародавня доба Навколишня місцевість була заселена з глибокої давнини. Про це свідчать виявлені на південь та південний захід від села рештки 4 давніх поселень, які існували протягом тривалого часу, починаючи від епохи бронзи і закінчуючи періодом Середньовіччя.
Доба Речі Посполитої та Гетьманщини Найдавніші відомості про поселення містяться у Путивльській окремій книзі за 1594 рік. Згідно з цим документом, у 1590 році за грамотою царя Федора І Івановича «деревня Кочерижа» Новгород-Сіверського повіту із прилеглими угіддями була надана у помісне володіння «синам боярським» Ваську Горяїнову сину Офремову та Мелешку Осипову сину Горянову. Перед 1618 роком поселенням володіли «сини боярські» Юдинови та Карачовці.
Після Деулінського перемир’я 1618 року Кочерги відійшли до Речі Посполитої, а їхнім володільцем став Михайло Ессенко. Під час Смоленської війни (1632–1634) Ессенко потрапив у московський полон, а польська влада запідозрила його у сприянні підпалу Новгород-Сіверського замку. Через це король Владислав IV позбавив його маєтностей і передав Кочерги магнату Олександру Пісочинському. Згодом Ессенко довів свою непричетність, але володіння йому не повернули, а у жовтні 1639 року Пісочинський отримав офіційне королівське підтвердження на село.
Після вигнання поляків у 1648 році та за гетьманування Богдана Хмельницького та після нього воно було вільним військовим селом («ратушним») і не перебувало у приватній власності.
Наприкінці XVII століття село перейшло у володіння козацької старшини з роду Миклашевських. У 1687 році за універсалом гетьмана Івана Мазепи воно було віддане стародубському полковнику Михайлу Миклашевському, що згодом, 15 березня 1689 року, було підтверджено спільною царською жалуваною грамотою царів Івана V, Петра I та царівни Софії за його військові служби. Після загибелі Михайла Миклашевського у 1706 році в битві під Несвіжем, його володіння були розділені між синами, а Кочерги дісталися Степану Миклашевському. Універсалом гетьмана Івана Скоропадського від 16 грудня 1710 року за Степаном та його нащадками було підтверджено права на село. Станом на 1729–1731 роки, Кочергами продовжував володіти бунчуковий товариш Степан Миклашевський. Після його смерті Кочерги перейшли у спадок до його сина — Михайла Степановича Миклашевського.
У 1781 році переважна кількість кочережців були кріпаками Марфи Миклашевської (вдови Антона Миклашевського). Наприкінці XVIII століття місцеве козацтво зникло, перейшовши до стану кріпосних або казенних селян. Нащадки роду Миклашевських володіли Кочергами аж до скасування кріпосного права у 1861 році.
ХІХ — початок ХХ століття У книзі «Волости и важнейшие селения Европейской России» (1885 р.) зазначено, що в Кочергах діяли православна церква, постоялий двір, дві каменоломні, три вітряні млини та проводилися два ярмарки на рік.
У 1877 році в дерев'яному приміщенні під соломою відкрилася початкова народна школа (кочерзьке училище), яка фінансувалася повітовим земством. Станом на 1897 рік у ній навчалося 70 учнів. Попечителями училища були Марія Андріївна Скоропадська, а після її смерті — її син, майбутній гетьман України Павло Скоропадський.
Радянський період У 1920 році місцеві мешканці підняли збройне повстання проти радянської політики «воєнного комунізму». Командиром місцевого партизанського загону став Петро Царенко, а начальником штабу — Михайло Сиромолотний. На придушення селянського руху у Глухівському та Путивльському повітах влада кинула 7-му стрілецьку дивізію, а за участь в антирадянському повстанні з кочережців було стягнуто велику контрибуцію (гроші, коней, худобу та продовольство).
У перші роки радянської влади на хуторі Кубареве виникла комуна імені Шевченка, члени якої жили заможніше за інших селян. Під час колективізації на території Кочерзької сільради було створено три колгоспи: «Паризька комуна» (у Кочергах), «Червоний путіловець» (у с. Мацкове) та колгосп імені Шевченка (на базі кубаревської комуни).
У 1936 році було закладено фундамент сучасного приміщення школи, проте через початок війни навчання в ній розпочалося лише у 1943 році, після визволення Путивльщини. Загалом війна забрала життя 214 жителів села (138 загинули на фронті, 76 — партизани, підпільники та мирні мешканці).
У повоєнні роки відбувалися постійні реорганізації господарств. У 1950 році колгоспи «Паризька комуна» та імені Шевченка об'єднали в один імені Ворошилова (з 1957 — ім. Шевченка). У 1959 році через входження Кочерг до складу Путивльського району його перейменували на честь Фрунзе, у 1963 році приєднали до волокитинського колгоспу імені Куйбишева, а в 1983 році знову виділили в окреме господарство «Рассвет», яке припинило існування під час економічної кризи 1990-х років.
Новітній період 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Путивльської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Путивльського району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району.
Населення Найдавніші відомості про населення села походять з червня 1619 року, коли в ньому було зафіксовано 10 підданих (працездатних господарів).
За даними подимних реєстрів 1638, 1641 та 1642 років, у Кочерегах налічувалося 7 димів (дворів).
За ревізією 1736 року в Кочергах налічувався 51 двір, у тому числі 35 селянських та 16 козацьких. У 1781 році в селі вже фіксували 64 двори та 87 хат.
Станом на 1885 рік чисельність населення зросла до 836 жителів, які проживали у 124 дворах. Наприкінці першої чверті ХХ століття, згідно з даними 1926 року, в Кочергах разом із підпорядкованими сільраді хуторами мешкало 1147 жителів та налічувалось 227 дворів.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 353 особи, з яких 151 чоловік та 202 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 336 осіб. Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська30791,37%російська298,63%Усього336100%
Церква Св. Миколи У XVIII столітті у селі була дерев'яна Миколаївська церква, яка занепала на початку ХІХ століття. На її місці в 1807 році на замовлення й кошти місцевого поміщика Михайла Миклашевського було збудовано мурований храм. Він стоїть на високому правому березі річки Есмань.
Церква зведена за тим самим проєктом, що і Воскресенська церква-усипальниця гетьмана Кирила Розумовського в Батурині (1803) та Успенська церква у с. Новий Биків на Чернігівщині (1804)Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / Віктор Вечерський. — Київ, 2005. — С. 501..
Миколаївська церква в Кочергах — одна з визначних храмових будівель доби високого класицизму в УкраїніВечерський В. В. Монастирі та храми Путивльщини / В. В. Вечерський. — Київ, 2007. — С.151..
Промисли та ремесла З ХІХ століття Кочерги розвивалися як важливий регіональний осередок художніх та утилітарних промислів. Сама назва села за народними переказами пов'язана з місцевими ремісниками, які славилися виготовленням кочерг та інших господарчих речей.
Основними промислами в селі були:
Видобуток каменю-пісковику: Цей промисел розпочався у селі з 1840 року. Видобуток здійснювали у двох великих каменоломнях: одна з них належала поміщику Андрію Михайловичу Миклашевському, а власником другої спочатку був пан Мазуркевич, а пізніше — генерал Георгій Олександрович Глазенап (який після революції 1917 року став одним із лідерів Білого руху та емігрував). Ломку та обточування каменю здійснювали влітку, а остаточну досконалу обробку проводили протягом усього року. Місцеві пісковики були різної якості — від дрібнокристалічних до висококварцових. З кочерзького каменю викладали міську бруківку, тротуари та фундаменти будівель. Особливу славу селу принесло виготовлення борошномельних жорен, які постачалися до Чернігова, Києва та Москви. Промисел мав великі масштаби: у 1884 році в Кочергах було виготовлено 586 жорен, а у 1885 році — 650 шт.
Бондарство: У ХІХ столітті бондарі в Кочергах жили майже в кожній хаті. Спочатку посуд видовбували з суцільних стовбурів, а згодом кочерзьці одними з перших у регіоні перейшли на прогресивнішу технологію виготовлення з клепок (виструганих дощок). Для різних потреб використовували різні породи дерева: дуб (для бочок під спирт та вино), сосну (для дьогтю та цукру-рафінаду), липу та осику (для сипучих речовин). За радянських часів промисел діяв у рамках артілі імені Ворошилова, яка випускала бочки та колеса для возів. Винокуріння (спиртове виробництво): У 1901 році на хуторі Кубареве Марія Андріївна Скоропадська (до шлюбу Миклашевська, мати майбутнього гетьмана Павла Скоропадського) збудувала винокурний завод. Після її смерті підприємством керував сам Павло Скоропадський через свого повіреного С. Пешехонова. Завод переробляв 540 пудів картоплі на добу та випускав близько 6000 відер спирту на рік. До нашого часу від заводу збереглися лише корпус (який використовується як господарська будівля) та напівзруйновані льохи під товстим шаром землі.
Торфорозробка: Тісно пов'язаним із винокурінням був промисел видобутку торфу, який розпочали неподалік для забезпечення заводу паливом. Через значні масштаби торфорозробок поблизу згодом виник окремий хутір Торф (інша назва — Торховщина). Серед місцевих жителів збереглася легенда, що під час революційних подій 1917–1920 років власники маєтку заховали цистерни зі спиртом на дні глибокого місцевого ставка «Прурва».
Відомі люди Сиромолотний Іван Костянтинович — журналіст, директор Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ). Кандидат у члени ЦК КП(б)У у 1940—1949 р. Член нелегального ЦК КП(б)У у жовтні 1942 — червні 1943 р. Царенко Олександр Михайлович — український політик. Народний депутат України.
Примітки
Джерела Беценко Т. Етюди з топонімії Сумщини. Походження географічних найменувань. — Суми : Собор, 2001. — 72 с. — Бібліогр.: с. 62-66. — ISBN 966-7164-43-8 Вечерський В. В. Церква Св. Миколи [у с. Кочерги] // Вечерський В. В. Монастирі та храми Путивльщини. — Київ : 2007. — С. 148—151 : іл. Тупик С. Кочерги // Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села : історико-краєзнавчі нариси. — Суми : Університетська книга, 2015. — С. 300—312 : фот. — Бібліогр.: 20 назв. (Перша публікація: // Місто Ярославни. — Путивль, 2012. — № 3 (11). — С. 4—5). Левьошкіна О. Кочерзькі бондарі // Місто Ярославни. — Путивль, 2013. — № 3 (17). — С. 5.
Посилання Погода в селі Кочерги Презентація: Історія села Кочерги // Освітній портал «На Урок».