Ернст Сімон Блох (; ; Псевдоніми: Карл Яраус, Якоб Кнерцhttps://web.archive.org/web/20191121144652/https://research.uni-leipzig.de/agintern/CPL/Seiten/Prof_400.html) — німецький марксистський філософ.
Біографія
Походження, юність, освіта
Ернст Блох народився в єврейській родині з Пфальца. Його батьками були Маркус (пізніше Макс) Блох (1853—1926) і Барбара (Берта), до шлюбу Фейтель (1861—1935). Батько Блоха піднявся з робітника до службовця на Пфальцькій залізниці.Bernhard Kukatzki: Die pfälzischen Vorfahren des Philosophen Ernst Bloch. In: Arbeitsgemeinschaft Alemannia Judaica, 6. März 2009, (PDF; 6 S., 66,5 kB).
За словами Блоха, контраст між робітничим містом Людвіґсгафен-на-Рейні та буржуазним містом Мангаймом був визначальним для його розвитку. Змалку Ернст цікавився філософією та літературою. Після закінчення гуманістичної гімназії в Людвіґсгафені, з 1905 року він вивчав філософію в Мюнхенському університеті у Теодора Ліппса, вивчав також фізику, німецьку мову та музику як другорядні предмети. Потім він переїхав до Вюрцбурзького університету до Освальда Кюльпе. У 1908 році здобув ступінь доктора наук за роботу «Критичні дискусії про Рікерта та проблема сучасної епістемології». Вже в цьому есеї він розвивав ідеї утопічного мислення, маючи справу з тим, що «ще не сталося».
До і під час Першої світової війни: поворот до соціалізму Після захисту докторської дисертації Блох переїхав до Берліна. Під час колоквіуму з Георгом Зіммелем він потоваришував з ним та з Георгом Лукачем. Дружба із Зіммелем припинилася через його палку підтримку німецьких військових зусиль у Першій світовій війні.
З 1911 року Ернст Блох жив разом зі скульпторкою Ельзою фон Стріцкі на півдні Німеччини. Вони одружилися в 1913 році. Після поїздки до Італії він зустрів у Гейдельберзі Макса Вебера. На відміну від радше тверезомислячого кола навколо Вебера, Блох, під впливом буржуазного руху Вандерфогеля, був експресивним у своїй мові та неспокійним у своєму способі життя. Як зауважив Макс Вебер, молодий філософ мав величезну самовпевненість. Ба більше, Блох бачив себе пророком нового месії.
Як переконаний противник війни, він одержав замовлення написати про пацифістські утопії у Швейцарії. Малося на увазі пацифістське поселення Монте Веріта у швейцарській Асконі. Навесні 1917 року він разом з дружиною переїхав до Локарно-Монті в Швейцарію. Там він закінчив свою працю «Дух утопії» та написав есе «Про морального та духовного лідера», у якому описав себе як «духовного лідера» поряд із «моральним лідером» Ґусто Ґрезером, «братом, що прагне до освячення» (Вюсте 99), який «хотів жити по-францисканськи, а не на боці Господа» (Вюсте 143). У той час Блох поділяв критику поселенцями модернізму, їхню «утопічну тенденцію», але не міг прийняти «Дао» і «Амулет оголеного серця», тобто «Євангеліє ненасильства» (KK 234) Ґрезера. Віра у його власне месіанське покликання зруйнувалася, натомість Блох звернувся до політики та ленінізму. Проте його повага до «первісного релігійного прагнення» поселенців і його пристрасний інтерес до утопічних починань залишилися.
Ваймарська республіка Після закінчення війни, коли Німеччина стала республікою, Блох покинув Швейцарію та поїхав до Мюнхена. У 1920-х роках він знову жив у Берліні як вільний журналіст без постійної роботи та час від часу вирушав у поїздки до Італії, Парижа та в Санарі-сюр-Мер. У 1925/26 роках Блох перебував у Тунісі, а в 1929 році — у Відні. Його друзями на той час були Бертольт Брехт, Курт Вайль, Теодор В. Адорно та Вальтер Беньямін.
У 1922 році, після смерті першої дружини, він одружився з художницею Ліндою Оппенгаймер. Цей шлюб також залишився бездітним, але 1928 року Блох розлучився. Його дочка Мір'ям, народжена в 1928 році, походить від його стосунків з Фрідою Абель.Biographische Daten. In: bloch.de, aufgerufen am 17. August 2017. Пізніше вона одружилася зі швейцарським скульптором Гансом Йозефсоном.Cornelius Tittel: Die Stein-Strategie. In: Die Welt, 15. September 2013.
У цей час з'явилися дослідження Блоха про Томаса Мюнцера, новий варіант «Духу утопії», переписаний у сенсі марксистської філософії, а також есе, оповідання та афоризми. Він також писав статті для Frankfurter Zeitung, для тижневика про політику, мистецтва та бізнес Die Weltbühne та для інших періодичних видань. У політичному плані Блок був дуже активним і доволі рано почав боротьбу з дедалі сильнішою НСДАП.
Час націонал-соціалізму: вигнання Невдовзі після приходу Гітлера до влади Блох був позбавлений громадянства та емігрував до Швейцарії разом зі своєю супутницею Каролою Піотровською, яка також була єврейкою. Там у вересні 1934 року його заарештували як «спільника» «агента Комінтерну» і вислали з країни.Jörg Später: Siegfried Kracauer. Eine Biografie. Suhrkamp, Berlin 2016, S. 333. Пара залишилася у Відні, де одружилася в 1934 році. Піотровська була архітекторкою польського походження. Їхній зв'язок тривав аж до смерті Блоха. Після того, як у 1935 році Блох у Цюриху опублікував антинацистську книгу «Спадок цього часу», 1936—1938 роки подружжя провело в Празі. У 1937 році народився їхній єдиний син Ян Роберт Блох. Блох працював у відродженому часописі Weltbühne, яким після політичних розбіжностей керував Герман Будзіславський, водночас Блох писав про проблему матеріалізму у філософії та брав участь у дискусіях щодо ролі народного фронту в боротьбі проти націонал-соціалізму. Це призвело до гарячих «експресіоністських дебатів» з його другом Георгом Лукачем.
З середини 1930-х років Блох публічно виступав на підтримку так званих сталінських чисток, зокрема захищав Московський процес. Таке ставлення дуже обтяжило деякі його дружні стосунки, включно з довірчими стосунками з Адорно. Лише значно пізніше він публічно визнав помилковість своєї оцінки московських процесів і сталінізму.Theodor Bergmann, Weggefährten, VSA Verlag, Hamburg 2010, S. 25. У зв'язку з публікацією Блохом його творів, у 1968/69 роках ця тема знову на якийсь час стала актуальною, коли Блох не включив відповідну статтю до тому Political Measurements, Pestzeit, Vormärz. Після різкої критики такого підходу Блох погодився опублікувати всі політичні статті з Weltbühne в окремому томі поза багатотомним виданням.Arno Münster: Ernst Bloch. Eine politische Biographie. Philo & Philo Fine Arts GmbH, Berlin/Wien 2004, ISBN 3-8257-0357-6, S. 212f. Проте навіть на початку існування НДР він вихваляв Сталіна як «справжнього провідника до щастя».Ernst Bloch. Exkommunisiert. In: Der Spiegel, 17. August 1960, Nr. 34.
Після Мюнхенської угоди, незадовго до того, як німецькі війська увійшли до Праги, 9 березня 1939 року Блох з родиною зміг вийхати до США. Там Блох, як і багато німецьких авторів-вигнанців, страждав від фінансових труднощів через незнання англійської мови. Його дружина Карола могла працювати архітекторкою.Karola Bloch, Aus meinem Leben, ISBN 3-7885-0240-1. В американському вигнанні він написав важливі тексти, включно з книгою «Принцип надії», яку часто називають його основною працею. Блох був одним із тих емігрантів, які продовжували писати німецькою мовою. 1944 року разом з іншими відомими німецькими авторами та художниками, які втекли з Німеччини, він брав участь у заснуванні невеликого видавництва «Аврора» в Нью-Йорку, яке діяло майже виключно як видавництво самвидаву.
НДР 1948—1961
У 1948 році Блоху запропонували очолити кафедру філософії в Лейпцизькому університеті після того, як в попередніх переговорах Герберт Маркузе відхилив пропозицію про своє призначення на цю кафедру.laut einem Bericht der Zeitschrift Information Philosophie. Anfang der 1990er Jahre. Наступного року, коли Блоху було 64 роки, він переїхав до Лейпцига. У 1955 році йому була присуджена Національна премія НДР. Крім того, він став членом Німецької академії наук у Берліні (DAW). Загалом Блох за короткий час став державним філософом НДР. До його численних студентів того часу належав і його асистент Манфред Бур, який здобув докторський ступінь у 1957 році, згодом став професором у Грайфсвальді, а потім директором Центрального інституту філософії Академії наук (AdW) у Берліні. Проте з часом Бур розвинувся в одного з найсуворіших критиків Блоха, ще одним критиком Блоха був Герд Іррліц.
Угорське повстання 1956 року підштовхнуло переконаного марксиста Блоха до курсу, протилежного режиму СЄПН: його остання лекція 17 грудня 1956 р. стосувалася «проблем подальшого розвитку марксизму після Маркса», однак для партії історичний і діалектичний матеріалізм вважався незмінним і завершеним.Nach Ingrid Zwerenz: Blochs letzte Vorlesung in Leipzig. In: Leipzig-Lese, 9. Juni 2012, aufgerufen am 17. August 2017. Через те, що Блох викладав свої гуманістичні ідеї свободи, 1957 року його було відправлено на пенсію. Це відбулося насамперед з політичних причин, а не через вік (на той час йому було 72 роки). Ціла низка науковців виступила проти виступили проти цього примусового виходу на пенсію, зокрема його відомий колега-професор Еміль Фукс та його онук Клаус Фукс-Кіттовський, який навчався у Блоха. Водночас Ругард Отто Гропп, колега з Лейпцига, опублікував 19 грудня 1956 року статтю в Neues Deutschland, якою розпочав політичну кампанію проти Блока та його послідовників, яких викривали як ідеалістів.Vgl.: Arno Münster, Ernst Bloch. Eine politische Biographie, Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 2012, ISBN 978-3-434-46240-8, S. 280. За словами Арно Мюнстера, Ґропп написав статтю за наказом вищого начальства і мав використати її для підготовки звинувачення проти Блоха в ревізіонізмі.Пор.: Arno Münster, Ernst Bloch, 2012, ISBN 978-3-434-46240-8, S. 281. Після будівництва Берлінської стіни в 1961 році Блох після поїздки на Захід не повернувся до НДР.
Федеративна республіка і студентський рух
У Федеративній Республіці Німеччини Блох, уже дуже старий, прийняв посаду запрошеного професора в Університеті Ебергарда Карла в Тюбінгені. У 1967 році він отримав Премію миру німецьких книгарівWerner Maihofer: 1967 Ernst Bloch. In: Friedenspreis des Deutschen Buchhandels, Laudatio, (PDF, 16 S., 190 kB)., у 1970 році став почесним громадянином у своєму рідному місті Людвіґсгафені. Згодом він одержав також почесні докторські ступені Загребського університету, Сорбонни та Тюбінгенського університету. Блох критично доброзичливо супроводжував студентський рух кінця 1960-х років.Пор. Paul Nellen: «Neue Jugend, neuer Vormärz» — Ernst Bloch und die Studentenbewegung. In: Sozialistische Zeitschrift für Kunst und Gesellschaft, 1977, Nr. 3–4, Heft: Ernst Bloch — Aktualität und konkrete Utopie, hrsg. von der Vereinigung Sozialistischer Kulturschaffender (VSK), (PDF; 13 S., 162 kB). Частина руху 1968 року посилалися на його твори. У 1970-х роках між Блохом і Руді Дучке зав'язалася батьківська дружба. У постаті Дучке Блох бачив можливого продовжувача своїх ідей. У 1971 році разом з Каролою Блох заснував асоціацію «Допомога для самодопомоги», яка працювала з правопорушниками.
Смерть
4 серпня 1977 року, на 92 році життя, Ернст Блох помер. Близько 3000 студентів зібралися на смолоскипну ходу у день його похорону.Manfred Papst: Plädoyer für Ernst Bloch. In: NZZ, 13. Mai 2007. Свій останній спочинок він знайшов на Тюбінгенському цвинтарі Берґфрідгоф.
Філософія Блоха Ернст Блох — філософ «конкретних утопій», мрій, принципу надії. У центрі його системи є людина, яка мислить поза собою. Свідомість людини є не тільки продуктом її буття, вона радше наділена «надлишком». Цей «надлишок» знаходить своє вираження в соціальних, економічних і релігійних утопіях, в образотворчому мистецтві, музиці та мріях.