Генрі Гамільтон Біміш (англ. Henry Hamilton Beamish; 2 червня 1873, Лондон, Велика Британія — 27 березня 1948, Південна Родезія, Велика Британія) — британський фашистський громадський і політичний діяч, журналіст, публіцист, антисеміт і засновник партії «Британці» (англ. The Britons). Протягом своєї діяльності підтримував Мадагаскарський план. Подорожував світом починаючи з 1890-х років. Брав участь в Другій англо-бурській війні. Був прихильником Націонал-соціалістичної робітничої партії в Німеччині. З 1920 року фактично жив у Південній Родезії після того як був оштрафований на 5000 фунтів стерлінга через наклеп на члена Палати громад. Товаришував з канадським фашистом Адрієном Арканом.
Біографія
Ранні роки Генрі Гамільтон Біміш народився у Лондоні 2 червня 1873 року. Він був п'ятим з дев'яти дітей, що вижили і народилися у сім'ї Бланш і Генрі Біміш. Він належав до сім'ї із давньою історією політичного впливу. Протягом багатьох поколінь більшість його предків чоловічої статі були військовими чи морськими офіцерами. Чимало хто з них став помітними постатями у сфері юридичної, канцелярської чи політичної служби.
Мати Генрі, Бланш Джорджина Х'юз (1840-1904), була онукою Лофтуса Вільяма Отвея (1775-1854), який народився в сімейному будинку, замку Отвей у Тіпперері, Ірландія. Як і його предки, він зробив велику і вражаючу військову кар'єру, як і його брат Роберт Уоллер Отвей, який став адміралом і баронетом. Батько Генрі, якого також звали Генрі Гамільтон Біміш (1829-1901), був контрадміралом та морським помічником королеви Вікторії. То була блискуча кар'єра, яка майже не провалилася. У 1871 році він був командиром HMS Agincourt, "найгучнішого і найдисциплінованішого корабля в ескадрі", однак він пішов на дно на Перловій скелі біля Гібралтару і ледь не затонув. Генрі усунули від командування, віддали під суд і оголосили сувору догану. Завдяки успадкованій зарозумілості, він не дозволив цій невдачі перешкодити своєму прогресу. Він також пройшов через трагедію. У 1864 році, за 3 роки до весілля з Бланш, він одружився з Луїзою Мері Енн Харрісон. Наступного року вона та їхня дочка, Луїза Естер, померли під час пологів.
Відповідно до перепису 1881 стає відомо, що у віці 7 років Генрі Біміш був наймолодшим учнем у школі для хлопчиків Романофф Хаус в Танбрідж Уеллс, Кент. А через 10 років у переписі 1891 року — сімнадцятирічним студентом сільськогосподарського факультету в Колоніальному коледжі в Холлеслі, Саффолк. Цей навчальний заклад спеціалізувався на прийомі дітей із забезпечених сімей, особливо хлопців, які виявилися академічно непридатними для навчання в університеті.
Подорожі і Англо-бурська війна У 1891 році, коли йому було всього 17 років, виявивши жагу мандрівок, що залишилася на все життя, Генрі вирушив до Канади, де зайнявся вирощуванням пшениці. В 1892 він, за деякими даними, взяв участь в експедиції на Північний полюс.
Згодом у 1895 році він вирушив на Цейлон, де кілька років працював на чайних плантаціях, а в 1898-1899 роках обіймав посаду помічника керуючого в маєтку Хоуп у Верхній Хевахеті. Під час Другої англо-бурської війни (1899-1902) Генрі служив другим лейтенантом у південноафриканському контингенті Цейлонського стрілецького корпусу плантаторів. Вони вирушили з Цейлону до Південної Африки 22 квітня 1900 року на борту судна P&O SS Syria і повернулися на Цейлон 15 липня 1902 року після трохи більше двох років служби. У 1901 році Біміш отримав відпустку, щоб бути присутнім на похороні свого батька. Адмірал, який вже деякий час хворів і був прикутий до ліжка, помер у своєму будинку – Маунт Хаус, Бракстед, Кент – 18 липня 1901 року. Потім Біміш залишився в Англії, імовірно, щоб допомогти розібратися зі спадщиною батька, яке було вирішено в жовтні того ж року (він залишив 3465 фунтів 11 шилінгів 8 пенсів). Потім Біміш відплив з Ліверпуля 14 листопада 1901 року на борту пароплава SS Staffordshire, прямуючи до Коломбо на Цейлоні. Невідомо, чи повернувся він до свого полку, але протягом року він назавжди покинув Цейлон і повернувся до Південної Африки.
Трудова і громадська діяльність Бімішу було вже за 30, він жив у Блумфонтейні. Тут у 1903 році він разом із другом керував компанією «Empire Tea Rooms». У 1904 році він заснував «Farmer's Advocate», одну з перших сільськогосподарських газет у країні. Мабуть, це була перша спроба зайнятися видавничою діяльністю. Повна назва газети — South African Farmer's Advocate and Home Magazine. Вона являла собою пару спільно виданих, але окремо редагованих журналів йому і неї, які виходили з 1904 по 1933 рік. Він залишався власником «Farmer's Advocate» протягом 15 років. Так, наприклад, коли він ненадовго повернувся до Англії в 1910 році, ми знаходимо його опис як власника газети, що подорожує як пасажир другого класу на борту пароплава SS Briton, який відплив з Наталя і прибув до Саутгемптона 28 травня.
У 1905 році Генрі Гамільтон Біміш входив до виконавчої ради з шести осіб консорціуму Колонії Оранжевої Річки, який виступав за створення консумаційного санаторію у Блумфонтейні на ділянці землі в районі Орлиного гнізда у Блумфонтейні. Саме у Південній Африці, під час і після англо-бурської війни, Біміш вперше зіткнувся з тими крайніми антиєврейськими настроями, які він згодом так люто проповідував. У поствікторіанському співтоваристві експатів Південної Африки була широко поширена думка, що єврейські ділові кола — особливо ті, хто займався золотом, алмазами та фінансами в цілому, — вклали кошти в цю війну, сприяли її розвитку та отримували з неї прибуток.
Політична діяльність і антисемітизм В 1907 Генрі Біміш представляв інтереси поселенців Колонії Оранжевої Річки на Лондонській конференції з британським урядом з питання земельного врегулювання. Це було постійне питання, яке виникло через те, що багато британських поселенців у Колонії Оранжевої Річки купили землі наприкінці Другої англо-бурської війни, згодом ціни на землю були завищені. Тепер поселенці домагалися від імперського уряду в Лондоні перегляду цих оцінок, оскільки поточні виплати означали, що більшість із них могли втратити і землю, і більшу частину своїх початкових інвестицій. Так, наприкінці літа 1908 року Біміш, який все ще жив у Блумфонтейні, знову відвідав Лондон разом із Х. А. Коулом із округу Хейлброн Колонії Оранжевої Річки. Ці дві людини, виступаючи представниками поселенців, зустрілися з лордом Кру (державний секретар у справах колоній, 1908-10 рр.), щоб спробувати переглянути умови. Хоча ці переговори мало що дали, через два місяці, наприкінці листопада, з'явилася пропозиція, згідно з якою Британська Південно-Африканська компанія, яка прагнула набрати досвідчених поселенців у Родезії, спонсорувала переселення, пропонуючи практично безкоштовний транспорт із Південної Африки до Родезії тим, хто готовий переїхати, та щедрі гранти на купівлю нових земель.Сам Біміш скористався цими умовами, коли 1920 року переїхав до Родезії, де оселився на постійній основі. Тим часом він залишався в Блумфонтейні і пізніше стверджував, що приблизно в 1912 тісно співпрацював з видатним південноафриканським адвокатом Персівалем Фрере Смітом з питань праці.
На антисемітизм Біміша проявили вплив кілька факторів, зокрема місцеві антисемітські письменники як Арнольд Уайт і журналісти як Джон Гобсон. У той же час у світі панувала метушня, і Біміш теж шукав цапа-відбувайла. Для багатьох білих поселенців Півдня Африки це був важкий час. Англо-німецькі розбіжності, зокрема, відсунули расові питання між чорними та білими на другий план. Набагато важливішою була причина хвилювань між білими християнами європейського походження. Як показали бурські війни, ці розбіжності були реальними, глибокими та дуже руйнівними. Звинуватити євреїв було найпростішим рішенням. У цьому сенсі те, що писали Хобсон, Уайт і подібні до них, просто відображало існуючі забобони. Проте авторитет, з яким вони писали, та популярність їхніх книг, безумовно, сприяли посиленню та поширенню антиєврейських настроїв. Одним із прямих результатів стала ненависть до євреїв, яка назавжди закріпилася за «Британцями», явно антиєврейською партією, яку Біміш заснував в 1919 році.
З початку Першої світової війни в 1914 році Біміш зіграв важливу роль у формуванні, організації та просуванні кількох політичних організацій, які - хоча формально були просто пробританськими - повторювали аналогічні патріотичні організації у Великій Британії, будучи налаштованими різко антинімецько. Подібні настрої вже були поширені в британській емігрантській громаді на півдні Африки, що розпалювалися регулярними повідомленнями про звірства, нібито скоєні німецькими військами та їхніми союзниками. Зокрема у час Першої світової війни Генрі служив у Наталському полку південноафриканської піхоти. У червні 1918 року він брав участь у попередніх виборах у Клепгемі як незалежний кандидат на платформі крайнього патріотизму — "обіцяв підтримати прем'єр-міністра у вигнанні гунів (німців) і змусити Німеччину заплатити за війну". За результатами виборів він поступився проурядовому кандидату в 1181 голос. У грудні 1918 року він знову балотувався до парламенту тим же округом, проте від Національної федерації звільнених моряків і солдатів. Він посів друге місце, програвши з розривом в 6706 голосів.
До кінця 1918 року Генрі Біміш жив у Лондоні. На той час його ксенофобія була повністю зосереджена на євреях. Він був абсолютно переконаний, що вони керують організованою, потужною та корумпованою глобальною мережею. Почавши з їхнього передбачуваного контролю над гірничодобувною промисловістю Південної Африки, він поширив їхній контроль над фінансами та банківською справою в цілому, а потім і на глобальний бізнес, маніпулювання урядами та володіння засобами масової інформації, причину страйків та цивільних заворушень, розпалювання воєн та революцій, руйнація християнства та створення комунізму. Все це і багато іншого, як він тепер визнав, випливало з однієї величезної єврейської змови з метою захоплення світу. Він пробував знаходити докази та оприлюднити їх.
18 липня 1919 року Біміш і 13 його однодумців заснували яскраво виражену антисемітську партію під назвою «Британці», яка мала займатися міжнародною пропагандою проти юдаїзму і головою якої він залишався до самої смерті. Він двічі безуспішно балотувався як незалежний кандидат у Палату громад Великої Британії відразу після Першої світової війни. У березні 1919 року, після розміщення плакатів, що очорняли лорда Мелчетта (сера Альфреда Монда), члена Палати громад і комісара робіт, як "зрадника", який роздавав акції німцям під час війни, Генрі оштрафували на 5000 фунтів стерлінгів за наклеп. Штраф так і не був сплачений, оскільки Біміш втік з Англії і перебрався до Родезії.
З того часу він безперервно і наполегливо займався своєю антисемітською пропагандою. Тут особливо примітними є його ранні зв'язки з націонал-соціалістами. Контакти та діяльність Біміша в Німеччині розпочалися у січні 1923 року, коли 18 числа того ж місяця він з'явився разом із Гітлером на націонал-соціалістичному заході у Мюнхені перед аудиторією у 7000 осіб у цирку Кроні. Тут він був представлений як "англійський шахтар", а присутній на заході Дітріх Екарт (німецький поет, драматург, журналіст, публіцист та політичний діяч, один із засновників Німецької робітничої партії) зробив переклад його не надто повної промови німецькою мовою для залу для глядачів. Біміш віддав данину поваги діяльності Гітлера проти єврейства і пообіцяв своїй аудиторії, що "організує в Британії партію за прикладом націонал-соціалістів у Баварії. Гітлер, який у своїй головній промові вже поклявся "помститися" євреям за той час, коли влада буде в його руках, завершив збори закликом, що "всі німецькі народи повинні бути єдиними у боротьбі проти нашого загального смертельного ворога — єврея".