Володи́мир Володи́мирович Бортко́ (27 вересня 1924, Курськ — 12 березня 1983, Москва) — російський радянський та український радянський театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1968 року. Батько режисера, сценариста, актора Володимира Бортка.

Життєпис Народився 27 вересня 1924 року в місті Курську (нині Російська Федерація). У шкільні роки займався у театральній студії Курського міського Будинку піонерів, де став провідним виконавцем ролей Е. М. Богатырева. Бортко, Владимир Владимирович / Курская энциклопедия. .

У Червоній армії з 6 серпня 1942 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 35-му гвардійському мінометному полкуБортко Владимир Владимирович / Память народа. . Брав участь у Сталінградській битві, де отримав тяжке поранення, що призвело до інвалідності (втратив ногуВ. В. Бортко / Курский драматический театр им. Пушкина. ). Нагороджений медаллю «За відвагу» (5 лютого 1943), орденом Червоної Зірки. Член ВКП(б) з 1946 року.

1949 року закінчив Інститут театрального мистецтва у Москві. Спочатку працював у Москві: протягом 1949—1957 років — у Драматичному театрі на Малій Бронній; у 1957—1964 роках — у Драматичному театрі імені Миколи Гоголя.

У 1964—1971 роках очолював Одеський російський драматичний театр імені Андрія Іванова. Був спеціальним кореспондентом газети «Советская культура» по Україні.

У 1971—1974 роках обіймав посаду головного режисера Волгоградського драматичного театру; у 1976—1982 роках очолював Курський драматичний театр імені Олександра Пушкіна.

Помер у Москві 12 березня 1983 року, де і похований на Головинському кладовищі.

Творчість Здійснив постановки вистав:

Театр на Малій Бронній «Сильні духом» Дмитра Медведєва «Назар Стодоля» Тараса Шевченка (1951); «Не називаючи прізвищ» Василя Минка (1953); Одеський драматичний театр «Вдівець» Олександра Штейна; «У день весілля» Віктора Розова (1964); «Сто чотири сторінки про любов» Едварда Родзинського (1964); «Різдво в домі синьйора Куп'єлло» Едуардо де Філіппо (1965); «Коли мертві оживають» Івана Рачади (1965); «Дон Кіхот іде в бій» Вадима Коростильова (1965); «Втеча» Михайла Булгакова (1967); «Всього тринадцять місяців: (Пушкін в Одесі)» Юрія Динова (1969); «Пам'ять серця» Олександра Корнійчука (1970); Курський драматичний театр «Таблетка під язик» Андрія Макайонка (перша вистава у Курському театрі); «Полк іде» за романом Михайлом Шолоховим «Вони боролися за Батьківщину» (1977); «Час пік» Єжи Ставінського (1977); «Різдво в будинку сеньйора Куп'єлло Едуардо де Філіппо» (1978); «Качине полювання» Олександра Вампілова (1979); «Фаворит» Дьюли Ієша (1979); «Сині коні на червоній траві» Михайла Шатрова (1980); «Дядя Ваня» Антона Чехова (1981); «Пробач мені» за повістю Віктора Астаф'єва «Зіркопад» (1982). </div>

Вшанування 17 вересня 2016 року на честь Володимира Бортка на приміщенні Курскою обласної філармонії встановлено меморіальну дошку.

Виноски

Примітки

Література Бортко Володимир Володимирович //  — С. 7; ; М. Г. Лабінський. Бортко Володимир Володимирович // ;