Гаври́ло Абра́мович Іліза́ров — радянський хірург-ортопед, винахідник, доктор медичних наук (1968), професор (1976).
Академік РАН (1991; член-кореспондент АН СРСР (від 1987). Герой Соціалістичної Праці (1981). Заслужений винахідник СРСР (1985)Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении почётного звания „Заслуженный изобретатель СССР“ тов. Илизарову Г. А.» 12 сентября 1985 г. № 3204-XI. Заслужений лікар РРФСР (1965). Заслужений діяч науки РРФСР (1991). Лауреат Ленінської премії (1978).
Життєпис Гаврило Ілізаров народився 15 червня 1921 року в бідній єврейській сім'ї в містечку Біловежа Біловезького повіту Білостоцького воєводства Польської Республіки (у 1939—1946 роках село Біловежа входило до складу Брестської області Білоруської РСР), нині село Біловежа входить у сільську гміну Біловежа Підляського воєводства Гайнівського повіту Польщі Gavriil Abramovich Ilizarov. Там жила родина його матері, і після служби в Робітничо-селянській Червоній Армії під час Громадянської війни осів його батько. Був старшим із шістьох дітей. Як і значна частина гірських євреїв, у радянських документах був записаний татомGavriil Ilizarov — The Man, The Creator, The Teacher (Textbook of Ilizarov Surgical Techniques: Bone Correction and Lengthening, 2010).
Батько — Абрам Аверкійович (Мардехай Овроом, уродженець Ґусара, гірсько-єврейського походження), сестра Марія, брати Ісаак (Ісай, 1922), Давид (19 вересня 1924Давид Єлізаров на сайті «Пам'ять народу» : місцем народження молодшого брата (1924) ще зазначено Біловежу.) і Єлисей (Нісон, 1926) носили прізвище «Єлізарови»Исай Абрамович Елизаров (род. 1922). Мати — Голда Абрамівна (уроджена Розенблюм, 20 серпня 1903 — 13 листопада 1982), ашкеназького походження, походила з БіловежіПроф. А. А. Аренберг «Мозаика».В. Ю. Голяховский «Американский доктор из России: История успеха».
Коли Гаврилу було сім років (1928), сім'я переїхала на батьківщину батька в Ґусар Азербайджанської РСР. У 9 років наївся груш у саду, які були обприскані мідним купоросом від комах-шкідників; його вилікував сільський фельдшер і Гаврило вирішив стати лікарем.
До школи пішов у 11- чи 12-річному віці, але це не завадило йому здати всі предмети та вступити одразу до 4 чи 5 класу. 1938 року він екстерном закінчив школу-восьмирічку і продовжив навчання на медробфаці в місті Буйнакськ Дагестанської АРСР.
1939 року став студентом Кримського державного медичного інституту імені Й. В. Сталіна, який закінчив 1944 року. У роки війни інститут евакуювали із Сімферополя спочатку до АрмавіраГавриил Илизаров в эвакуационных списках (музей «Яд Вашем», Иерусалим), потім до міста Кизилорда Казахської РСР. Здобувши диплом лікаря, пройшов шлях від лікаря районної лікарні в селі Долговка (1948) до директора (1987).
Від 1944 року — лікар Половинської (с. Половинне), потім Косулінської (с. Долговка) райлікарень Курганської області.
Від 1947 року — завідувач Косулінського райздороввідділу. Першим пацієнтом із апаратом для фіксації кістки, який розробив Г. А. Ілізаров, став місцевий гармоніст, який через туберкульоз колінного суглоба ходив на милицях. Операція пройшла успішно.
Від 1950 — лікар травматолог-ортопед Курганської обласної лікарні, в 1951 році запропонував апарат для черезкісткового остеосинтезу. Заявку на винахід подано 9 червня 1952 року, авторське свідоцтво № 98471 видано 30 червня 1954 року.
1955 року призначений завідувачем ортопедо-травматологічного відділення Курганського обласного шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни. У шпиталі, де перед його очима проходили сотні бійців з наслідками пошкоджень кісток, яким лікування практично не давало результату, Г. А. Ілізаров запропонував свій, принципово новий спосіб зрощення кісток при переломах. Новизна запропонованого способу та апарату для його здійснення підтверджена авторським свідоцтвом. Використання апарату Ілізарова підвищило ефективність та помітно скоротило терміни лікування переломів. Велика практика дозволила розширити діапазон застосування апарату. Одночасно виконував обов'язок бортхірурга санітарної авіації щодо надання екстреної хірургічної допомоги населенню сільських районів.
Черезкістковий компресійно-дистракційний апарат, який Г. А. Ілізаров винайшов 1950 року, гармонійно поєднує стабільну фіксацію кісткових фрагментів з керуванням складними біологічними процесами розвитку кісткової тканини (її стиском («компресією») або розтягуванням («дистракцією»)). Апарат складається з металевих «кілець», на яких кріпляться «спиці», що проходять через кісткову тканину. Кільця з'єднані механічними стрижнями, що дозволяють змінювати їх орієнтацію зі швидкістю близько . Апарат Ілізарова — це універсальна динамічна конструкція, що дозволяє створювати оптимальні медико-біологічні та механічні умови як для зрощення кісток, так і для анатомо-функціонального відновлення опорно-рухового апарату. Розраховуючи на широке застосування апарата, Г. А. Ілізаров уніфікував його вузли та деталі. Для кожного випадку лікарі монтують з дуже обмеженої кількості деталей свій особливий різновид апарату. Апарат застосовується для лікування травм, переломів, уроджених деформацій кісткової тканини. Також використовується при «естетичних» операціях в антропометричній (ортопедичній) косметології з подовження та випрямлення ніг.
Знадобився тривалий час, щоб метод черезкісткового остеосинтезу набув загального визнання. 1966 року на базі 2-ї міської лікарні Кургана організовано проблемну лабораторію Свердловського НДІТО, керівником призначено Г. А. Ілізарова. Захист дисертаціїИлизаров Г. А. Чрезкостный компрессионный остеосинтез аппаратом автора. Автореф. дисс. … канд. мед. наук. — Пермь: ПГМУ, 1968. — 56 с. відбувся у Пермі у вересні 1968 року. У дисертації узагальнено накопичений за багато років досвід успішного лікування тисяч хворих. На основі всебічного аналізу зроблено відкриття певних закономірностей у зростанні та регенерації тканин, що дозволяло подовжувати кінцівки, відновлювати відсутні частини кінцівок, зокрема стопу, пальці кисті. За видатні досягнення Ілізарову 1969 році присвоєно ступінь доктора медичних наук, минаючи звання кандидата. 1969 року проблемну лабораторію Свердловського НДІТО перетворено на філію Ленінградського НДІТО ім. Р. Р. Вредена, її директором призначено Ілізарова.
Г. А. Ілізаров отримав перші позитивні результати в дослідах відновлення функції спинного мозку після оперативного часткового (майже повного) його перетину. У світі ніколи раніше не проводилося таких фундаментальних досліджень у травматології та ортопедії.
1971 року філію ЛНДІТО перетворено на , керівником призначено Ілізарова. 19 лютого 1982 року КНДІЕКОТ нагороджено орденом «Знак Пошани». Від 1971 року член КПРС .
Постановою № 1098 від 24 вересня 1987 року Центральний Комітет КПРС та Рада Міністрів СРСР року реорганізували Курганський НДІ експериментальної та клінічної ортопедії та травматології у Всесоюзний Курганський науковий центр «Відновна травматологія та ортопедія» з головною установою в Кургані та філіями в Московській області, Ленінграді, Волгограді, Казані, Уфі, Краснодарі, Свердловську, Омську, Красноярську та Владивостоці.
Від 1982 року почалося впровадження методу Ілізарова в практику в інших країнах. Надійшли запрошення відвідати Іспанію, Францію, Англію, США, Мексику тощо. Італійська фірма «Medicalplastic s.r.l.» купила ліцензію на право виготовлення та продажу апарата Ілізарова в країнах Західної Європи, а також у Бразилії та Аргентині. Італійська Асоціація з вивчення апарата та методу Ілізарова (ASAMI) ухвалила рішення про проведення постійних міжнародних курсів із навчання даному методу. Директором курсів затверджено самого Г. А. Ілізарова. Аналогічні асоціації створено в Іспанії, Франції, Бельгії, Португалії, Мексиці, США та інших країнах. Багато іноземних громадян приїжджали на лікування до Кургана.
Ілізаров — автор 208 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами СРСР; 18 із них запатентовано в 10 країнах.
Ілізаров був депутатом Косулинської районної Ради депутатів трудящих (1947) та Курганської обласної Ради депутатів трудящих (1971, 1973), депутатом Верховної Ради РРФСР (1980), народним депутатом СРСР (1990). Був учасником XXV, XXVI, XXVII з'їздів КПРС, XIX всесоюзної конференції КПРС, делегатом XV з'їзду профспілок СРСР (1972), делегатом VI (1983) і VII (1988) з'їздів Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів. Був членом наукової ради Академії медичних наук СРСР, членом Центральної ради Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів СРСР, членом редакційної ради журналу «Ортопедия, травматология и протезирование» (Ортопедія, травматологія та протезування), (з 1985 року) та (з 1987 року). Член правління (з 1987 року).
Під керівництвом Ілізарова захищено 52 кандидатські та 7 докторських дисертацій.
Про Ілізарова написано статті, художні нариси, романи та повісті, він став героєм чи прототипом багатьох художніх фільмів, театральних постановок («Кожен день лікаря Калинникової», «Рух», «Покличте мене, лікарю», «Лікар Назаров», «Щастя повернулося в дім», «Дім відважних боягузів» тощо).
Гаврило Абрамович Ілізаров раптово помер від серцевої недостатності 24 липня 1992 року в місті Кургані. Похований на центральній алеї Нового Рябковського кладовища міста Кургана Курганської області.
Нагороди та звання
Г. А. Ілізарова відзначено багатьма почесними званнями та нагородами, національними та міжнародними преміями.
Герой Соціалістичної Праці, 12 червня 1981 року, за заслуги в розвитку медичної науки та у зв'язку з 60-річчям від дня народження Орден Леніна Медаль «Серп і Молот» Орден Леніна, 1971 рік, за великий внесок у практичну охорону здоров'я та у зв'язку з 50-річчям від дня народження Орден Леніна, 1976 рік, за досягнуті успіхи у виконанні завдань IX п'ятирічки з розвитку охорони здоров'я та медичної науки Орден Трудового Червоного Прапора, 1966 рік, за заслуги перед практичною охороною здоров'я Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна», 1970 рік Медаль «Ветеран праці», 1986 рік Ленінська премія, 1978 рік, за цикл робіт із розробки нового методу лікування хворих із пошкодженнями та захворюваннями опорно-рухового апарату, впровадження цього методу в широку практику охорони здоров'я та створення нового науково-практичного напрямку в травматології та ортопедії Заслужений винахідник СРСР, 12 вересня 1985 року, за винаходи, що відкривають нові напрямки в розвитку медичної науки Заслужений лікар РРФСР, 1965 рік , 1975 рік , 1981 рік, 1986 рік Срібна медаль ВДНГ, 1965 рік, за розробку нових способів лікування ортопедо-травматологічних хворих, 1986 рік Нагрудний знак «Відмінник винахідництва та раціоналізації», 1987 рік Орден Усмішки, 1978 рік Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою», 1984 рік Орден Незалежності I ступеня (Йорданія), 1985 рік, за великий внесок у наукові дослідження в галузі ортопедії та травматології (Монголія), 1985 рік Орден Революції (Організація визволення Палестини), 1987 рік, за видатний особистий внесок у розвиток світової охорони здоров'я із золотим вінком (СФРЮ), 1987 рік , 1974 рік Медаль «60 років Монгольської Народної Революції», 1984 рік Золота медаль за багаторічну бездоганну працю (Італія), 1981 рік. Найвища нагорода для ветеранів підприємства як представнику російських робітників. Медаль «Найкращому винахіднику року», 1985 рік Медаль Мексиканського інституту соціального забезпечення, 1988 рік Відмінник народної охорони здоров'я Монгольської Народної Республіки, 1980 рік, за надання практичної допомоги та навчання монгольських лікарів новим методам лікування Лауреат Диплома Пошани (Монголія), 1982 рік Пам'ятна Золота Флорентійська монета (Італія), 1990 рік Премія Муз (Італія), 1983 рік, перший лауреат серед лікарів на знак визнання того, що його хірургія є не лише наукою, а й величезним мистецтвом Міжнародна премія «Буккері-ла-Ферла», 1986 рік