Богемське королі́вство (; ), знане також як Че́ське королі́вство (; ) — в 1198—1918 роках монархічна держава в Центральній Європі. Розташовувалася на території сучасної Чехії та сусідніх держав. Окрім Богемії контролювало Моравію, Сілезію, Лужицю; мало також володіння в Саксонії, Брандебурзі та Баварії. Виникло на основі чеського Богемського князівства XII століття. У 1212—1806 роках перебувало у складі Священної Римської імперії (з 1348 року як коронна земля, а з 1356 — як курфюрство); згодом була коронною землею Австрійської імперії (1804—1867) та Цислейтанської частини Австро-Угорщини (1867—1918). Керувалася королями з різних династій: чеськими Перемисловичами, польськими Ягеллонами, німецькими Люксембургами, Віттельсбахами, Габсбургами, які одночасно були імператорами Священної Римської імперії. Столиця розташовувалася в Празі, що також була столицею імперії в XIV і XVI—XVII століттях. Основне населення міст становили німці та юдеї, а сіл — чехи. До Гуситських воєн та Реформації панівною релігією був католицизм; згодом більшість населення перейшла в протестантизм (чеські брати, лютерани). Офіційними мовами були латина, чеська (до 1627) і німецька. 1918 року, після Першої Світової війни, стало базою для появи Чехословацької республіки.
Назва Боге́мське королі́вство (; ) — традиційна назва у більшості мов. Че́ське королі́вство (), або Королі́вство че́хів () — чеська назва. Богемія (; ) — коротка назва; власне Богемія була лише центральною землею королівства, до якого також належали Моравія і Сілезія. Чехія — коротка чеська назва.
Історія
У складі Священної Римської імперії
У 1212—1806 роках Богемське королівство перебувало у складі Священної Римської імперії. З 1348 року воно мало статус коронної землі, а з 1356 — королівства-курфюрства.
Формально засновано 1212 року Золотою сицилійською буллою, виданою майбутнім імператором Фрідріхом II королю Богемії Пржемислові Оттокарові I. Королівство стало частиною Священної Римської імперії, пізніше частиною Австрійської імперії. Скасовано 1918 року, разом з падінням Австро-Угорщини. Чехія все ще використовує символи Богемського королівства (лев, Празький град, королівську корону тощо).
У роках 1419—1434 роках країну спустошили гуситські війни — збройний релігійний конфлікт між гуситами (радикальні таборити, помірковані чашники) і католиками. Війни закінчилися поразкою радикальних гуситів, поверненням чашників до лона Католицької церкви із визнанням їхнього особливого обряду.
У складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини У 1804—1867 роках Богемське королівство було коронною землею Австрійської імперії.
У 1867—1918 роках Богемське королівство було коронною землею Цислейтанської частини Австро-Угорщини.
Після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні на чеських землях Богемського королівство постала Чехословаччина.
Адміністративний поділ
Землі
Королівство Богемія входила до складу земель Богемської корони разом з: Моравська марка — здобута богемськими правителями після битви на річці Лех у 955, перейшла до Польського королівства у 999, і відвойована Бржетиславом I в 1019/1029 (невизначена дата); Австрійське ерцгерцогство — в 1251, Штирійське герцогство в 1261, Егерланд в 1266, Каринтійське герцогство з Крайнською маркою і Венедською маркою в 1269 і Фріульська марка в 1272, ці надбанні землі Пржемисл Оттокар II втратив після поразки у битві на Моравському полі у 1278. Лужиця Верхня Лужиця — включена Яном Люксембурзьким у 1319 (Бауцен) і 1329 (Герліц) Нижня Лужиця (Лужицька марка) — придбані Карлом IV у Отто V в 1367. Фердинанд II втратив Лужицю на користь Саксонії у 1635, згідно з Празьким миром Сілезькі герцогства були набуті в 1335, згідно з Тренчинським договором між Яном Люксембурзьким і королем Польщі Казимиром III. Марія Терезія втратила Сілезію в 1742, на користь короля Фрідріха II Прусського, за винятком Австрійської Сілезії. Північна частина Верхнього Пфальцу («Нова Богемія»), була приєднана Карлом IV в 1355. Його син Вацлав IV втратив цей край в 1400, на користь Руперта Німецького. Бранденбурзьке маркграфство було отримане Карлом IV від князя Отто V Баварського в 1373. Карл, син Сигизмунда I Люксембурга, втратив Бранденбург в 1415, на користь Фридриха I.
Територіальне управління За царювання останнього Пржемисловича і за часів владарювання Люксембургів, особливо після царювання Карла IV, прийняття Золотої булли в 1356 і придбання Бранденбурзького курфюрства, Богемське королівство була наймогутнішою державою в Священній Римській Імперії. Таким чином, землі Богемської корони не входили в Імперські округи, встановлених у 1500 Імперською реформою.
З XIII ст. століття Богемія була поділена на 7-16 великих країв, які часто співпадали з кордонами племінних земель. Прагнучи до послаблення племінних зв’язків і до зміцнення своєї влади, чеські князі засновували нові міста, в яких формували каштелянські уряди. Поступово краї були розділені на невеликі адміністративні округи каштелянії. У кожній каштелянії центром було князівське місто, яке складалося з двох частин: граду, оточеного стінами, і посаду, де жило торговельне й промислове населення. На чолі міських округів були каштеляни, призначення яких залежало від короля. Грошового жалування каштеляни не отримували, а користувалися прибутками від земель, приписаних до каштелянського правління. Пржемисл II ліквідував систему розподілу країни на замки з краями та замінив її новою структурою земського управління, запровадив інститут «поправців» – королівських посадових осіб, які контролювали судову діяльність світських та духовних феодалів, а також міських суддів.
Посилення централізації і розвиток бюрократизму за часів Марії Терези супроводжувалося порушенням прав Богемського королівства, як суверенного державного утворення. Реформи XVIII ст. знищили зв’язок між землями Богемської корони. Не менш значних змін зазнала організація місцевого управління. У 1749 р. ліквідовано намісництво як орган станового управління, а замість нього засновано нову установу для адміністративнополітичного і фінансового управління – королівську репрезентацію і камеру. Членами цієї установи були державні чиновники, а не земські сановники і судді із земської вищої шляхти.
У 1802 р. обмежено автономію громад. Посада старост (пуркмістрів і ріхтаржів) ставала довічною. 1867 року Богемське королівство було поділено на 104 політичні округи та 229 судових округів.
Міста Особливо зросло будівництво міст після навали монголів у 1241 році. Дослідник Ф. Сейбт вказує, що у Чехії було засновано 194 міста, з яких 25% заснували представники династії Пржемисловичів. До королівських міст, нових і старих, належали: Унічов (1213 р.), Градец Кралове (1225 p.), Літомержіце (1230 p.), Старе Мєсто Празьке (1235 р.), Брно (1240 p.), Їглава (1249 p.) та інші. За участі німців були засновані Чеські Будейовіци (1265 p.), Кутна Гора (1289 р.), Пльзень (1295 р.) та інші міста.
Міста, починаючи від кордонів держави і до Праги, були розміщені так, що від одного міста до іншого, за потреби, можна було сигналізувати вогнем або димом. За сторожову службу у містах надавався земельний наділ. До земських повинностей населення, окрім розчищення земель і валів у прикордонних лісах, прокладання доріг, спорудження мостів, належали будівництво й ремонт мурів і укріплень та захист міста у випадку нападу ворога. Вільні люди були зобов’язані носити зброю і формувати земське ополчення та за наказом короля збиратися у містах під керівництвом каштеляна. Ці загони об’єднувались у великі полки, по одному від кожного краю, які очолював каштелян головного міста.
Державний устрій Перший король Оттокар I встановив спадкування за агнатично-когнатичної прімогенітурою, тоді як перед тим могла керувати країною старша дитина незалежно від статі. 1487 року закріплено порядок розподілу місць у земському суді між представниками станів панів і владик (лицарів). У 1497 році було укладено угоду між двома станами відносно вищих державних посад: вирішено, що посади бурграфа Празького, гофмейстера, найвищого маршала, найвищого коморника, земського судді і канцлера могли займати особи панського стану, а владики – посади земського писаря, підкоморника і бурграфа Градецького краю.
11 березня 1500 року було прийнято першу конституцію королівства — Владиславівський ордонанс («Земський статут»), відповідного до якого було встановлено принцип незмінності вищих посадових осіб. У віданні короля залишилась система управління фінансами. 1517 року було укладено на сеймі було укладено Святовацлавську угоду, якою королівство було остаточно перетворено на станову державу. У ній існував поділ влади між королем та представниками трьох станів – феодальних (пани та владики) і мешканців чеських міст. Таке ж становище існувало у Моравії та Сілезії.
Фердинанд І схилив сейм визнати спадкове право його роду на богемський трон та обумовив собі виключне право скликання сейму і крайових зібрань шляхти, обмеживши цим права крайових гетьманів. 31 липня 1619 р. Генеральний сейм земель Чеської корони ухвалив нову конституцію, сформульовану на основі сучасних на той час уявлень – Confederatio Bohemica, 1619 р. Вона могла стати основою для легалізації мирного співіснування більшості і меншості в складному центральноєвропейському просторі. За конституцією королівство ставало конфедерацією з п’яти рівноправних земель зі спільним володарем і слабкою центральною владою.
Нова конституція 10 травня 1627 року (Оновлений земський устрій) закріпила абсолютистське королівське правління. Наступного року подібний документ було запроваджено у Моравії. Цей документ підтверджував старовинний закон про успадкування Габсбурзького роду по чоловічій і жіночій лініях і запроваджував багато нових правил. Законодавча влада була передана виключно королю, сейму залишено тільки право вотувати збір берни і війська. Духовенство отримало право засідати в сеймі, до складу якого входили представники лише шести міст. Всі міські стани подавали один голос, тоді як три перші стани (пани, владики, духовенство) голосували одноосібно. Королівство було коронною землею Австрійської імперії з 1804 року.
30 грудня 1849 року було прийнято першу конституцію Богемії. Її було скасовано в 1851 році та відновлено Лютневим патентом 1861 року, що стало основою нової конституційної монархії. У 1867 році Богемія стала коронною землею австрійської половини дуальної монархії Австро-Угорщини і, як напівсуверенна держава з обраним сеймом, мала право направляти своїх представників до Імперської ради у Відні.
Королі
Керувалася королями з різних династій: чеськими Перемисловичами, польськими Ягеллонами, німецькими Люксембургами, Віттельсбахами, Габсбургами, які одночасно були імператорами Священної Римської імперії.
З 1356 року богемські королі були імперськими виборщиками і верховними чашниками імператора Священної Римської імперії.
Сейм Богемський сейм, був одним із найстаріших у Центральній Європі, остаточно сформувавшись у XIII ст. У 1318 році за угодою у м. Домажлицях король Ян Люксембург змушений був передати всі державні посади чеським вельможам, що призвело до подальшого посилення станів на шкоду королівській владі. Налідком стало зростання ролі сейму, який до цього мав характер екстрених зборів, хоч і мав дорадчий голос при вирішенні загальнодержавних питань, таких, наприклад, як питання про закордонний похід або питання про затвердження нового короля. Сейм складався з прелатів, панів, владик та міщан – представників окремих привілейованих міст. Втім, до гуситських воєн міщани не мали постійного місця в сеймі і брали участь у його засіданнях лише часом. У 1508 р. була укладена угода, за якою шляхта визнала за містами право голосу на сеймах.
У 2-й пол. XVII— 1-й пол. XIX ст. богемський сейм відігравав роль символічного представницького органу і втратив право законодавчої ініціативи. Діяльність сейму, переважно, зводилася до охорони давніх привілеїв