Новгородщина

Новгородщина, або Новгородська земля () — одне з найбільших історичних територіально-державних утворень Русі, що охоплювало її північний захід і північ. У період її розпаду і в наступні століття Новгородщина розвивалася як незалежна новгородська держава з республіканськими формами правління під пізнішим сюзеренітетом великих князів Владимирських (пізніше — Московських).Горский А. А. Русские земли в XIII—XIV веках: пути политического развития. — СПб.: Наука, 2016. — C. 63—67 В російській історіографії вона отримала назви Новгородська Русь, Верхня Русь, Поволховська Русь, від якого починає свою історію сучасна Росія, незважаючи на де-факто анексію Новгородської Республіки Московією.

У період найбільшого розвитку доходила на півночі до Білого моря, а на сході поширювалася за Уральські гори. Мала розгалужені торговельні зв'язки у рамках Ганзейської унії. У XV столітті в ході великокнязівської політики «збирання руських земель» Новгородська Республіка була повністю окупована й анексована Московією. Новгородщина перебувала в складі Інгерманландської, Санкт-Петербурзької, Новгородської губерній, Ленінградської та наразі Новгородської областей.

Адміністративний поділ

Адміністративно до кінця Середньовіччя ділилася на п'ятини, які, своєю чергою, з другої половини XVI століття ділилися половини (п'ятин). П'ятинний мав більш ранній поділ — на волості, повіти (присуди), погості і стани, причому, за даними літописів, основи цього адміністративного поділу заклала у X столітті княгиня Ольга, яка встановила на Новгородщині місця погостів і уроків. У «Повісті временних літ» дається визначення як «великої та рясної землі».

Судячи з «Повісті временних літ» та археологічних даних, до моменту приходу Рюрика в 862 році великими поселеннями вже були Новгород (ймовірно як ланцюжок поселень від витоків Волхова та Рюрикова Городища аж до Холоп'ї містечкаНосов Е. Н., Плохов А. В. Холопий Городок//Древности Поволховья — С. 129—152, навпроти Кречевиця), Ладога, Ізборськ і можливо Білоозеро. Скандинави, ймовірно, називали саме цю територію Гардарикі.

Після входження Новгородщини до складу Московії територіальний поділ було збережено, а території з кінця XV століття названо п'ятами, раніше Новгородщина ділилася на землі, а в XII столітті на ряди — носили однакову назву з п'ятинами — Вотьська земля, Обонезький і Бежецький ряд, Шелонь, Дерева. У кожній п'ятині було по кілька присудів (повітів), у кожному присуді (повіті) — по кілька цвинтарів і волостей.

П'ятини: Водська — між річками Волховом і Лугою, Обонежська — у міжріччі річок Волхова та Мсти до Білого моря, Бежецька — у міжріччі річок Мсти та Мологи, Деревська — у міжріччі річок Мсти та Ловаті, Шелонська — від Ловаті до Луги.

Деякі території щодо пізньої новгородської колонізації не увійшли в пятинне поділ і утворили низку волостей, що знаходилися на особливому становищі: Заволоччя або Двінська земля — по Північній Двіні від Онєги до Мезені. Ця волость називалася так тому, що знаходилася за волоком — вододілом, що відокремлює басейни Онєги та Північної Двіни від басейну Волги і знаходилася за Обонежською та Бежецькою плямами, де починалися волоки до річки Онєги (Поонежжя). Перм — у басейні річки Вичегди і верхів'ям Ками. Печора — За Двінською землею та Перм'ю на північний схід по обидва береги річки Печори до Уральського хребта. Югра — зі східного боку Уральського хребта. Тре або Терський берег — на узбережжі Білого моря.

П'ять міст із передмістями не належали до жодної п'ятини. Це було наслідком того, що вони спочатку перебували в спільному володінні у Новгорода з великими князями Володимирськими, потім Московськими — Волок-Ламський, Бежичі (пізніше Городецьк), Торжок, і з князями смоленськими, потім литовськими, коли Смоленськ був приєднаний до Великого Князівства Литовського — Ржев, Великі Луки.

У 1348 року за Болотовським договором Пскову було надано автономія Новгородом у частині вибору посадників (див. Псковська республіка), у своїй Псков визнає московського князя своїм главою і погоджується обирати на псковське князювання осіб, угодних великому князю. З 1399 року ці князі називаються московськими намісниками. Василь II домагається права призначати псковських намісників на власний розсуд, причому вони складають присягу як Пскову, а й великому князю. За Івана III псковичі відмовляються від права зміщувати призначених до них князів. З 1510 Псков — вотчина великого князя московського Василя III.

Заселення Заселення території Новгородщини почалося в районі Валдайської височини з часів палеоліту і мезоліту, вздовж кордону Валдайського (Осташківського) заледеніння, а на північному заході Приїльмення, в районі майбутнього територіального центру — з часів неоліту.

АрхеологічноЗимина М. П. Неолит бассейна р. Мсты. М.: Наука, 1981. 205 с. ил. 22 і шляхом дослідження топонімікиАгеева Р. А. Гидронимия Русского Северо-Запада как источник культурно-исторической информации. Едиториал УРСС, 2004. передбачається присутність тут міграційних так званих ностратичних громад, що замінилися індоєвропейськими групами, що прийшли з південного заходу (майбутніми балтами і слов'яни) і прийшли зі сходу предками прибалтійсько-фінських народів.Петрухин В. Я., Раевский Д. С. Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье. Учебное пособие. Серия: Studia historica. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Знак, 2004. — 416 с http://bookpage.ru/2427.html Вернадский Г. В. Древняя Русь. Тверь—М.: «Леан»; «Аграф», 1996. (2000) — 447 с http://www.kulichki.com/~gumilev/VGV/vgv1.htm Ця поліетнічність підтверджується і етногенетикою, геногеографією. За часів Геродота близько 25 століть тому землі приблизно від Балтики до Уралу повністю або частково освоювали андрофаги, неври, меланхлени, будини, фіссагети, ірки, північні скити в регіоні Волга-Кама.

За даними Клавдія Птолемеї у II столітті ці землі контролювалиПетрухин В. Я., Раевский Д. С. Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье. Учебное пособие. Серия: Studia historica. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Знак, 2004. — 416 с http://bookpage.ru/2427.html Вернадский Г. В. Древняя Русь. Тверь—М.: «Леан»; «Аграф», 1996. (2000) — 447 с http://www.kulichki.com/~gumilev/VGV/vgv1.htm венеди, ставані, аорси, алани, боруски, царські сармати і ще більше десятка великих і малих народів. Готський історик Йордан у переліку народів, підпорядкованих Германарихом, вказує і жителів півночі Східної Європи IV століття: «в Аунксах весь, на Абронзі мірю, мордву в Мещері».Традиційно вважається, що у VI столітті сюди прийшли племена кривичів, а у VIII столітті у процесі слов'янського заселення східноєвропейської рівнини прийшло плем'я ільменських словен. На цій же території проживали фіно-угорські племена, що залишили пам'ять про себе в назвах численних річок та озер. Трактування дослов'янської топонімії як виключно фінно-угорської викликає сумнів у багатьох дослідників.Васильев В. Л. Древнеевропейская гидронимия в приильменье // Вестник НовГУ. 2002. № 21.

Час слов'янського заселення датують, як правило, на кшталт курганних груп та окремих курганів, розташованих на цій території. Псковські довгі кургани традиційно співвідносять з кривичами, а кургани у формі сопки зі словенами. Існує також так звана курганна гіпотеза, виходячи з якої можливі різні припущення про шляхи заселення цієї території.

Археологічні дослідження в Старій ЛадозіИНСТИТУТ ИСТОРИИ МАТЕРИАЛЬНОЙ КУЛЬТУРЫ РАН. Старая Ладога http://www.novgorod.ru/read/information/history/clauses/ та Рюриковому ГородищіИНСТИТУТ ИСТОРИИ МАТЕРИАЛЬНОЙ КУЛЬТУРЫ РАН. Рюриково городище показують наявність серед мешканців цих перших великих поселень у тому числі і скандинавців, які традиційно називають у руських літературних джерелах варягами.

Демографія Крім слов'янського населення, помітна частина Новгородської землі була заселена різними фінно-угорськими племенами,Сакса А. И. Новгород, Карелия и Ижорская земля в эпоху средневековья // Прошлое Новгорода и Новгородской земли. Великий Новгород. 2005 що знаходилися на різних щаблях культури і стояли в різних відношеннях до Новгорода. Водська п'ятина поряд зі слов'янами була населена водою та іжорою, які здавна перебували у зв'язку з Новгородом. Ям, що жили в південній Фінляндії, була зазвичай у ворожнечі з новгородцями і більше схилялася на бік шведів, тоді як сусідня карела зазвичай трималася Новгорода. Здавна Новгород приходив у зіткнення з чуддю, що населяла Ліфляндію та Естляндію; з цією чуддю у новгородців йде постійна боротьба, яка пізніше переходить у боротьбу новгородців із лівонськими лицарями. Заволоччя було населене фінно-угорськими племенами, яку часто називали заволоцькою чуддю; пізніше в цей край кинулися новгородські колоністи. Терський берег був населений лопарями. Далі на північному сході жили перм'яки та зиряни.

Центром слов'янських поселень були околиці озера Ільмень і річка Волхов, тут мешкали ільменські словени.

Новгородці, як і всі слов'яни, клали померлих у кургани головою на захід. Частина давньоруських курганів у Новгородській землі із похованнями головою на північ або на південь залишена асимільованими слов'янами фінно-уграми, проте в околицьких районах деякі подібні кургани могли належати і фіномовному населенню, яке сприйняло у слов'ян звичай поховання під курей. Поряд із звичайними трупоположеннями, при яких померлого клали в курган на спині, з витягнутими ногами, у Новгородській землі зустрічаються сидячі поховання. Навряд сидячі поховання пов'язані виключно з водським ритуалом. Швидше за все, такі трупоположення в новгородських курганах є реліктом стародавньої похоронної обрядовости північного заходу Східної Європи.Седов В. В. Восточные славяне. Восточнославянские племена составе древнерусской народности. Новгородские словене // «Наука», 1982 г.

Історія

У складі Київської Русі (IX ст. — 1136)

Згідно «Повісті времених літ», князівська династія Рюриковичів почала своє правління в Новгороді, а в умовному літописному датуванні 882 року центр держави Рюриковичів переміщається з Новгорода до Києва. У X столітті Ладога зазнала нападу норвезького ярла Еріка. У 980 році новгородський князь Володимир Святославич (Хреститель) на чолі варязької дружини скинув київського князя Ярополка. У 990-х Новгород спочатку відмовився прийняти християнство, і став за свою віру з волхвом Богумилом Солов'єм і тисяцьким Уганяєм. Новгород був хрещений насильно «вогнем та мечем»: було вбито багато новгородців, а все місто згоріло. У 1015-1019 роках новгородський князь Ярослав Володимирович Мудрий скинув київського князя Святополка Окаянного. Новгородці надавали Ярославу підтримку в ході війни і після своєї перемоги у війні Ярослав нагородив їх і дав Новгороду «Правду» та «Статут» — грамоту. Надалі у своїх грамотах, на яких цілували хрест князі, що сідали в Новгороді, новгородці вказували на грамоту Ярослава як на прообраз. Також при Ярославі були побудовані «Дитинець» та «Софійський Собор».

Від князівства до незалежності У 1032 в поході на «Залізні Ворота» новгородців очолив воєвода Уліб.Гиппиус А. А. Скандинавский след в истории новгородского боярства // Slavica Helsingiensia 27, 2006. — C. 93—108. У 1020 та 1067 роках Новгородщина зазнала нападу полоцьких Ізяславичів. Другий напад призвів до взяття і розграбування Новгорода після того, як новгородське військо на чолі з князем Мстиславом було переможено на річці Чересі. Мстислав утік із поля бою і повернувся до Новгород, можливо побоюючись гніву городян.