Іван Гнатович Козуб (25 травня 1896, Капустинці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія — 1985, Київ) — український громадський діяч, революціонер, в'язень ГУЛАГу, перший голова Бориспільського райвиконкому, жертва сталінських репресій, автор книги спогадів «Доба і доля».
Життєпис Народився 25 травня 1896 року у селі Капустинці Пирятинського повіту Полтавської губернії, в родині родового козака Гната Васильовича Козуба та селянки Марії Федорівна Куліш.
Навчався у церковно-приходській школі села.
З 1914 року понад 12 місяців виконував обов'язки секретаря-поводиря Павла Петровича Бухановського, який був гласним Переяславського та Пирятинського повітових і Полтавського губернського земств і товаришував з Євгеном Чикаленком.
У 1915 році призваний на фронт Першої Світової Війни. Служив рядовим у 10-му Фінляндському стрілковому полкуhttps://gwar.mil.ru/heroes/.
Повернувшись у 1917 році в рідне село, бере участь у революційній боротьбі. Зокрема, бере участь в організації козацького загону самооборони села, бере участь у боротьбі проти німецької окупаційної влади і влади гетьмана Павла Скоропадського і його прибічників, проти денікінців, взятті об'єднаними вільнокозацькими і червонокозацькими повстансько-партизанськими загонами Переяслава.
В 1919 році денікінці страчують рідного батька Івана Гнатовича.
У 1919 році на чолі об'єднаних вільнокозацьких і червонокозацьких повстансько-партизанських загонів місцевого селянства бере участь у штурмі Переяслава, захопленого денікінцями.
В 1920-х роках бере участь в організації Капустинського волвиконкому, Бориспільського райвиконкому, працює у ВЧК, організації структур влади на місцях.
У вересні 1920 року стає начальником транспортного відділу повіткому, в лютому 1921 року направлений на партроботу в апарат повіткому, завідувати відділом роботи на селі, а в квітні відкликаний у розпорядження Полтавського губкому партії. Звідти направлений до Полтавського губернського ЧК для підсилення апарату чекістів.
У середині січня 1922 року потрапляє до Борисполя, з січня по серпень 1922 року керував районним виконавчим комітетомЛюдмила ТОЦЬКА. Альманах «Бориспіль» (випуск 1, 2018).
У 1920-х роках вчиться у Київському Інституті Народного Господарства. Закінчивши інститут за спеціальністю «інженер-технолог текстильної промисловості», поїхав за розподілом до Москви. Працював на комбінаті «Трьохгорна мануфактура». Разом із дружиною був активним членом Українського земляцтва в Москві.
1935 року був заарештований і засуджений на 10 років таборів суворого режиму на Колимі. По завершенні ув'язнення повертається до Києва, де на той час мешкала його родина. 1948 року було видано секретний наказ за підписом Сталіна про заслання на довічне поселення у Красноярський край та Середню Азію всіх, хто перебував у ГУЛАГу. У 1949 році Іван Козуб був висланий у Красноярський край на п'ять з половиною років. У листопаді 1954 року повернувся до Києва.
Збирав матеріали автобіографічного і краєзнавчого характеру, дружив з Борисом Антоненко-Давидовичем, писав книгу спогадів «Доба і доля». Родина таємно передруковувала й зберігала рукопис, який було видано у 1996 році Канадським інститутом українських студій.
Помер у Києві у 1985 році.
Примітки