Велика базиліка — загальноприйнята назва руїн православного храму на Мангупі, на думку істориків — головного храму Феодоро та центру Готської єпархії (з 1333 — митрополії). Надія Барміна у роботі «Мангупська базиліка» 1973 року використовувала найменування «храм св. Костянтина та Олени», але в пізніших працях істориків таке посвята не зустрічається і цим ім'ям зараз прийнято називати інший храм. Базиліка розташована в центральній частині плато, біля основи мису Чуфут-Чеарган-Бурун, приблизно за 150 м на північний захід від Палацу князя Олексія. В ансамблі комплексу фортеці та печерного міста «Мангуп-Кале» Велику базиліку оголошено пам'яткою культурної спадщини України національного значення Памятник культурного наследия Украины национального значения. Охр. № 292 . Руїни базиліки подекуди збереглися на два ряди кладки, північна стіна — на висоту до 2,1 м, розкопки та дослідження пам'ятника вважаються не завершеними.

Опис Пам'ятник, на думку істориків, колишній єпископським комплексом, включає власне базиліку, що майже примикає до неї із заходу баптистерій, призначений для хрещення дорослих (пізніше перетворений на каплицю), резиденцію єпископа і терми.

Будівля базиліки, прямокутна в плані, з прибудованими з південної та північної сторін галереями — А. Л. Якобсон відносив її до «елліністичного типу», розмірами, за даними Н. І. Бармін 32,5 на 28,0 м, А. Якобсон наводить розміри 31,5 на 26,2 м, В. Кирилко вказав 30,6 на 19,0 м (без бічних галерей). Храм являв собою тринефну базиліку, розділену всередині двома рядами колон по 6 штук на три.

Якобсон припускав, що колони спочатку були мармуровими, які при перебудовах замінили на виготовлені з місцевого вапняку, що підтверджується наступними розкопками: знайдено мармурові коринфські капітелі і твердо встановлено, що в архітектурному оформленні використовувався проконнесський мармур. Центральний і південний нефи закінчувалися тригранними апсидами. Стіни були викладені у два ряди, «в перев'язок», з великих тесаних блоків (квадрів, середній розмір 1,14 на 0,42-0,46 на 0,17-0,30 м), з вузькою забутовкою між ними, заповненою невеликим шаром дрібного бутового каменю і щебеню, залитого вапняним розчином з домішкою товченої цегли та черепиці стін близько 0,95—0,97 м — приблизно три візантійські фути — поширений ранньовізантійський будівельний стандарт (римська система кладки). При перебудові храм відновлювався за первісним планом і вдруге (іноді з підтесою) використовувалися камені з колишньої кладки, але вже без дотримання строгих будівельних норм. Передбачається, що будівля мала дерев'яний дах і багато вікон.

Вхід у храм спочатку розташовувався із західного боку, але, зведена на початку XV століття «Друга оборонна стіна» пройшла досить близько від нього (через паперть) і було влаштовано новий вхід з південного боку. На кам'яних блоках з боків західного входу були вирізані вписані в коло ранньовізантійські хрести, портал південного був прикрашений різьбленням по каменю у вигляді так званого «сельджуцького ланцюга» — подвійного джгута, що переплітається, і складного рослинного орнаменту. Західний вхід мав укладені на материкову скелю сходинки з кам'яних плит та дерев'яні двері (збереглися гнізда одвірків). Обидва входи вели в притвор, що також мав мозаїчну підлогу (практично не зберігся), з якого в центральну неф також вела сходинка. Вівтарна перешкода була виконана з профільованих мармурових плит, мармур також широко використовувався для оздоблення вівтаря.

Підлоги базиліки були спочатку вимощені багатобарвною мозаїкою з малюнком з кіл, що перетинаються (аналогічний херсонеським), викладена з кубиків чотирьох кольорів: білі з мармуру, темно-червоні (рожеві) з цегли, жовті з місцевого вапняку і чорні. Кола були зображені червоними кубиками і обрамлені чорними, внутрішні сегменти заповнені білими кубиками, що утворилися в результаті перетину ромби — жовтими. Солея викладена кам'яними плитами, покладеними на вапняну основу, про що вперше повідомляв Ф. Браун у 1890 році. Р. Лепер, що в 1912 році знайшов фрагмент мозаїчної підлоги біля північної стінки вівтаря, вважав, що «мозаїчні підлоги прикрашали всю поверхню підлоги біля солеї та амвона». Частина підлоги була вимощена в рідкісній у Криму складній та дорогій техніці пластиночної мозаїки (). Згодом, у період Феодоро, залишки мозаїк заклали плитами вапняку та плінфою, а стіни були розписані фресками (в «поемі ієромонаха Матвія», який відвідав Мангуп в 1390-х роках, розпис базиліки, на відміну від мозаїк, не згадується). Фрагменти мозаїк базиліки було знято, законсервовано та передано археологічному музею історичного факультету Сімферопольського університету, який згодом згорів; разом з ним загинули та відреставровані фрагменти мозаїки.

Хрещальня Хрещальня, розташована на відстані не більше 1 м на північ від базиліки та призначена для хрещення дорослих, уособлює важливість єпископського комплексу, а взаємне розташування з базилікою вказує на їх одночасне функціонування та взаємодію. Для хрещальні в північній стіні північної галереї були влаштовані два двері: західна призначалася для неофітів, що йдуть до хрещення, а східна — для знову охрещених, які прямували ближче до вівтаря для прийняття першого причастя. Купель була круглою зовні, діаметром 0,92 м, і хрестоподібною зсередини, глибина досягала 0,42 м, зсередини була оброблена цем'янковим розчином, сходинки, судячи з купелі вели зі сходу. Такий тип купелі був поширений у VI столітті. Встановлено два будівельні періоди в історії хрещальні: ранньовізантійський (VI століття, можливо, кінець V століття) та середньовічний, коли хрещальню перебудували в меморіальну каплицю, коли до первісного прямокутника хрещальні прилаштували апсиду для розміщення канунника. Мозаїчні підлоги, спочатку зроблені в техніці «opus tessellatum» були замінені кам'яними плитами, покладеними прямо на мозаїчну підлогу (у новій апсиді підлога була вимощена цеглою). М. Тиханова вважала, що перебудова в каплицю могла статися у X столітті.

Поховання Розкопки базиліки, з перших у ХІХ столітті, відкрили безліч поховань різних типів з обох боків центрального нефа, в бічних нефах і у притворі, датовані починаючи з V—VI століття до скоєних вже після руйнування базиліки — 87 гробниць і 482 грунтових поховання. Усього ідентифіковано три яруси християнських поховань — типова картина християнських поховань у церковній будівлі та біля її стін; часто вони відбувалися неодноразово в одній і тій же могилі, поки церква діяла, а після її руйнування весь зайнятий нею простір часто перетворювалося на цвинтар, що фактично сталося з мангупською базилікою. Дослідники розділили поховання на п'ять груп: склепи, мавзолеї, кам'яні ящики, саркофаги та могили, висічені в скелі, що є основним хронологічним показником.

Середньовічні написи базиліки За час вивчення на території пам'ятника було знайдено кілька епіграфічних пам'яток, що належать до різних періодів храмового життя. Усі виявлені у храмі написи не датовані і час створення оределяется, переважно, методом палеографічного аналізу. Прохання Агапія, Григорія та Іоанна IX—XI століття — 3 написи на уламку вапнякового ранньовізантійського фризу, прикрашеного подвійним рядом листя аканфа, знайденого в 1938 при розкопках М. Тиханової у вимостку хрещальні над однією гробницею Великої базиліки. Написи на карнизі X—XI століття — епіграфічна пам'ятка на уламку вапнякового фризу з базиліки — друга частина попереднього карнизу. Містить безліч написів та малюнків у техніці графіті, що датуються істориками періодом від IX до XI століття. Прохання -івеї і -ата X—XI століття — напис на плиті з вапняку, розмірами 30,0 см заввишки, 36,0 см шириною і товщиною 17,0 см і знизу обламана, верхній правий кут відколотий. Знайдена під час розкопок палацу Р. Лепером у 1913—1914 році, судячи з усього, була вбудована у його стіну. Зберігається у Херсонеському музеї. Відновлений та перекладений Виноградовим текст  — … [с]лавний Та[йнодавче (?), Б]ога Тобі приз[ива…]ючи, немовля ком[іта і] …ат, син Мунзи… Трактується, як звернення до Бога (або його подяка) знатних феодоритів, один з яких носив титул коміта, ймовірно, з проханням про зцілення згаданої на ім'я дівчинки-немовляти. Палеографічний аналіз дозволяє віднести напис до X—XI століття. Описана В. Латишевим у статті 1918 року. Напис над іконою Богородиці, XV століття — напис на невеликій арці з вапняку, від якої збереглося 2 фрагменти. Передбачається, що це було обрамлення якогось предмета з напівкруглим верхом — ікони Богородиці, за формою шрифту, відноситься до XV століття. Читаються збережені слова «… Мати Божа…» (). Знайдена при розкопках Р. Лепера в 1913 році в районі палацу і базиліки і могла ставитися до будь-якого з цих будівель, опублікована Латишевим в 1918 році. В роботі 2000 А. Виноградов повідомляв, що пам'ятник зберігається у фондах Херсонеського музею, в капітальній праці 2015 року — що місце зберігання невідоме. Надгробок Іоанна XIV—XV століття — напис на чотиригранної капітелі я восьмигранної колонки вівтарної перешкоди південної апсиди Великої базиліки, нанесена густою червоною фарбою. Була знайдена при розкопках Р. Лепера в 1912 році і їм же видана у вигляді (Іоанн помер), напис згадується Н. Бармін. Могла ставитися до похованого десь поряд ктитора храму, сучасне місцезнаходження невідоме, зображень не збереглося. Надгробок невідомого — надгробний напис на плиті з вапняку товщиною 8,0 см, виконаний у вигляді кола, обламаного зверху та знизу, з урізаним зображенням хреста та рамкою; текст нанесений на ремку. Знайдена в 1938 року при розкопках Великої базиліки М. Тиханової, передбачається, що плита призначалася для вставки в стіну. Виноградов трактує напис як Почило д[іття (?)] 9 червня. Палеографічно датується X—XV століттям, зберігається в лапідарії Бахчисарайського історико-культурного заповідника. Напис на хлібному штампі, X—XII століття — кругла вапнякова плитка діаметром 11,2 см і товщиною 3,5 см. Знайдено в 1976 Н. Барміною при розкопках північної галереї базиліки зберігається в музеї Херсонес Таврійський. Являє собою подібність до просфорного штампу, який ставили на спеціальному хлібі, призначеному для викриття злодія, що практикувалося до XII століття. Текст друку містить 28 віршів з 9 псалма  — «Його ж клятви уста його сповнені суть і прикрості, і лестощів.» Літургічний напис X—XIII століття — уривок напису літургійного змісту на верхньому краю вапнякової плитки розмірами 6,0 см заввишки, 12,5 см завширшки і товщиною 2,5 см. Знайдений в 1993 Н. І. Барміною при розкопках південно-західної ділянки базиліки зберігається в музеї Херсонес Таврійський. Палеографічно датується X—XIII століттям.

Історія базиліки