Мікеланджело Буонарроті Молодший (; охрещений 4 листопада 1568 — 11 січня 1646) — флорентійський поет, лібретист і літератор, відомий як «Молодший», щоб відрізнити від його двоюрідного діда.

Відомості про життя та творчість Мікеланджело Буонарроті (Молодший) народився у сім'ї Леонардо ді Буонаррото Буонарроті Сімоні (), який був сином молодшого брата Мікеланджело, Буонаррото, і Кассандри ді Донато ді Вінченціо Рідольфі (). Дата народження невідома, але охрестили його 4 листопада 1568 року.

Також нема відомостей про його початкову освіту, але вже у 18 років він писав вірші Про його початкову освіту відомо небагато. Однак відомо, що у віці вісімнадцяти років він уже складав вірші петрарківського стилю, а 1585 року став членом Флорентійської академії. З 1588 по 1591 рік він вивчав математику в Пізанському університеті, де подружився з Галілео Галілеєм і Маффео Барберіні, майбутнім папою Урбаном VIII.

1589 року він став членом Академії делла Круска, і був одним із редакторів першого італійського словника, «Словник академіків Круска» (; опублікований 1612).

1598 року його прийняли до Академії мистецтв малювання () у Флоренції.

1600 року відбулося весілля Марії Медічі та короля Франції Генріха IV. Мікеланджело склав і опублікував «Опис» (), і цим почав свою придворну кар'єру. Він писав твори для розваг. У 1605 році написав пасторальну байку для музики «Народження Геркулеса» (Il natal d'Ercole), виконану та одразу опубліковану62. Для весілля Козімо II Медічі, спадкоємного принца, з Марією Маддаленою Габсбург, він написав «Суд Парижа» (; 1608, музика Якопо Пері), яку поставили у Палаццо Пітті та надрукували. У 1611 році поставили його сільську комедію «Танція» (), яка, ймовірно, є його найвідомішим твором. 11 лютого 1614 року в Пітті відбулася вистава «Балет ввічливості» (), який танцювали великі князі разом із шістьма лицарями та шістьма дамами. У цей період у нього був роман зі співачкою та композиторкою Франческою Каччіні, яка створила музику для його творів «La Tancia», «Balletto» та «La Fiera».

У 1612 році Буонарроті Молодший розпочав будівництво галереї (нині Каза Буонарроті) на вулиці Віа Ґібелліно (), присвяченої своєму відомому родичу, і доручив багатьом художникам намалювати фрески, зокрема Артемізії Джентілескі, Чекко Браво, П'єтро да Кортона,Якопо да Емполі, Франческо Фуріні, Джованні да Сан Джованні, Доменіко Пассіньяно, Оттавіо Ванніні та Якопо Віньялі.

Кар'єра Буонарроті як придворного пішла на спад, коли велика герцогиня Крістіна Лотаринзька образилася на непристойну лексику у «Fiera» (1619).

У 1623 році він присвятив публікацію віршів Мікеланджело своєму другові Маффео Барберіні, щойно призначеному папою Урбаном VIII, і шукав заступництва в інших членів родини Барберіні. Його поїздка до Риму 1629—1630 роках завершилася тільки скромною пенсією.

Останньою з його театральних вистав була «La Siringa», поставлена в Палаццо Веккйо в 1634 році.

У 1640 році він втратив свій капітал через банкрутство банкіра П'єтро Корсі (). Війни Кастро (у яких Рим і Флоренція виступили протилежними сторонами) ускладнили відносини з Барберіні. Його останні роки припали на написання сатир, наслідуючи друга Якопо Сольдані ().

Помер 11 січня 1646 року. Похований у Санта-Кроче.

Видання віршів Мікеланджело Мікеланджело Молодший відомий тим, що вперше видав вірші Мікеланджело окремою книгою у 1623 році під назвою «Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані його племінником» () у флорентійському видавництві «Джунтіне» (). До того часу тільки окремі вірші було опубліковано у роботах Бенедетто Варкі, Донато Джаннотті, Джорджо Вазарі та інших. І хоча робота з видання збірки вибраних віршів велася ще за життя Мікеланджело, видання не побачило світ, а згодом і сам Мікеланджело вирішив відмовитися від цієї ідеї, вважаючи її марнославством.

Видання Мікеланджело Молодшого було неповним, і містило певні неточності. Як редактор, Мікеланджело Молодший дозволив собі підправити текст Мікеланджело, щоб «(…)надати його кострубатій композиції елегантності та витонченості академічного віршування», тож він «(…)попереставляв порядок строф у довгих віршах, [самовільно]поз’єднував уривки, позмінював цілі рядки, ідеї, образи, підсилював і спотворював, змінював фрази, які здавалися йому підозрілими».

Він також (як редактор) змінив чоловічі займенники на жіночі. Сімондз, британський історик культури, писав, що «щире й сердечне почуття до особливого ​​юнака[Томмазо Кавальєрі]… не ображало суспільства в період раннього Ренесансу; але після Тридентського собору суспільне почуття змінилося щодо цієї та подібної теми», що змусило Мікеланджело Молодшого переробити вірші двоюрідного діда, щоб відповідати нормам, і ці зміни породили «гротескні хибні уявлення (…) все ще широко поширені». Сімондз вважав, що Мікеланджело Молодший заклав підвалини «фальшивої традиції» цими змінами, адже наступні автори писали й видавали книги про Мікеланджело та Вітторію Колонну тощо.

Творча спадщина Тексти Буонарроті молодшого можна знайти серед багатьох композиторських монодій XVII століття, а також у Луїджі Даллапіккола «Шість хорів на вірші Мікеланджело Буонарроті Молодшого» (; 1933).

Виноски

Бібліографія Janie Cole: A Muse of Music in Early Baroque Florence: The Poetry of Michelangelo Buonarroti il Giovane. Fondazione Carlo Marchi 33. Florence: Leo S. Olschki, 2007 . Janie Cole: Cultural Brokerage and Music-Theatre in Early Modern Italy: Michelangelo Buonarroti il Giovane 2011

Джерела