Соціальні теорії — це аналітичні парадигми, які використовують для вивчення та інтерпретації соціальних явищ.Seidman, S., 2016. Contested knowledge: Social theory today. John Wiley & Sons. Це поняття використовують дослідники суспільства в контексті історичної суперечки про обґрунтованість і надійність різних методологій (наприклад, позитивізму та антипозитивізму), першість будь-якої структури чи чинника, а також відношення між випадковістю та необхідністю. Соціальну теорію поза академічною та політичною наукою можна визначити як "соціальну критику" або "культурну критику", вона може бути пов'язана з формальною культурною та літературною наукою, а також іншими неакадемічними чи журналістськими формами.
Визначення Соціальна теорія, за визначенням, використовується для розрізнення та узагальнення різних типів суспільств, а також для аналізу сучасності, як вона сформувалася за останні кілька століть.Callinicos, A. (1999). Social Theory: A Historical Introduction. New York University Press.Roth, Steffen; Watson, Steve; Möller, Sören; Clausen, Lars; Zazar, Kresimir; Dahms, Harry; Sales, Augusto; Lien, Vincent (2025). "Guiding distinctions of social theory: Results from two online brainstormings and one quantitative analysis of the ISA Books of the XX Century corpus". Current Sociology. doi:10.1177/00113921251316685. ISSN 1461-7064. Соціальна теорія, як її визнають сьогодні, виникла у 20-му столітті як окрема дисципліна, і значною мірою ототожнювалася з позицією критичного мислення та прагненням до знання через апостеріорні методи відкриття, а не апріорні методи традиції.
Соціальна думка надає загальні теорії для пояснення дій та поведінки суспільства в цілому, охоплюючи соціологічні, політичні та філософські ідеї. Класична соціальна теорія, як правило, була представлена з точки зору західної філософії і часто розглядалася як європоцентрична.
Побудова теорії, згідно з соціологічною енциклопедією Блекуелла, є інструментальною: «Їх мета — сприяти точному спілкуванню, суворій перевірці, високій точності та широкому застосуванню. До них належать: відсутність суперечностей, відсутність амбівалентності, абстрактність, узагальненість, точність, ощадливість та умовність».Ritzer, George, ed. 2007. The Blackwell Encyclopedia of Sociology. Malden, MA: Blackwell Pub. Отже, соціальна теорія складається з чітко визначених термінів, тверджень, аргументів та умов застосування.
Історія
Античність Конфуцій (551–479 рр. до н.е.) передбачав справедливе суспільство, яке виходило за межі сучасного йому суспільства Періоду Воюючих царств.Macionis, John J.; Plummer, Ken (2005). Sociology. A Global Introduction (3rd ed.). Harlow: Pearson Education. p. 12. ISBN 0-13-128746-X. Пізніше, також у Китаї, Мо-цзи (близько 470 – близько 390 рр. до н.е.) рекомендував більш прагматичну соціологію, але етичну в своїй основі.
На Заході Святий Августин (354–430) був стурбований виключно ідеєю справедливого суспільства. Святий Августин описує пізнє давньоримське суспільство через призму ненависті і презирства до того, що він вважав фальшивими богами, і у відповідь теоретично обґрунтував у праці «Про місто Боже». Давньогрецькі філософи, включаючи Арістотеля (384–322 до н.е.) і Платона (428/427 або 424/423 – 348/347 до н.е.), не бачили різниці між політикою та суспільством. Поняття суспільства з'явилося лише в епоху Просвітництва. Термін «суспільство» (société), ймовірно, вперше був використаний як ключове поняття Руссо в обговоренні соціальних відносин. До Просвітництва соціальна теорія мала переважно наративну та нормативну форму. Вона виражалася у вигляді історій та байок, і можна припустити, що філософи до Сократа та релігійні вчителі були попередниками власне соціальної теорії.
Середньовіччя Існують свідчення ранньої мусульманської соціології з 14 століття: у книзі «Мукаддіма» Ібн Хальдуна (пізніше перекладена латиною як «Пролегомени»), вступі до семитомного аналізу всесвітньої історії, Ібн Хальдун вперше просунув соціальну філософію та соціальні науки у формулюванні теорій соціальної згуртованості та соціального конфлікту. Тому багато хто вважає Ібн Хальдуна попередником соціології.H. Mowlana (2001). "Information in the Arab World", Cooperation South Journal 1.S. W. Akhtar (1997). "The Islamic Concept of Knowledge", Al-Tawhid: A Quarterly Journal of Islamic Thought & Culture 12 (3). У трактаті Хальдуна «Мукаддіма» («Вступ до історії»), опублікованому в 1377 році, описано два типи суспільств: (1) міста або міські жителі і (2) мобільні, кочові суспільства.
Європейська соціальна думка Сучасність виникла в період Просвітництва, з появою світової економіки та обміну між різними суспільствами, що принесло кардинальні зміни та нові виклики для суспільства. Багато французьких та шотландських інтелектуалів і філософів прийняли ідею прогресу та ідеї сучасності."Enlightenment Period: Thinkers & Ideas". HISTORY. 21 February 2020. Retrieved 13 November 2023.
Епоха Просвітництва несла ідею, що з новими відкриттями, які кидали виклик традиційному способу мислення, вчені були змушені шукати нову нормативність. Цей процес дозволив науковим знанням і суспільству прогресувати. Французька думка в цей період зосереджувалася на моральній критиці та критиці монархії. Ці ідеї не спиралися на ідеї минулого класичних мислителів, а також не передбачали дотримання релігійних вчень і авторитету монарха.
Спільним фактором класичних теорій була згода з тим, що історія людства рухається по фіксованому шляху. Вони розходилися в думках щодо того, куди цей шлях приведе: до соціального прогресу, технологічного прогресу, занепаду або навіть падіння. Теоретики соціального циклу скептично ставилися до західних досягнень і технологічного прогресу, але стверджували, що прогрес є ілюзією підйомів і падінь історичних циклів. Класичний підхід піддався критиці з боку багатьох сучасних соціологів і теоретиків, серед яких Карл Поппер, Роберт Нісбет, Чарльз Тіллі та Іммануїл Валлерстайн.
19 століття принесло питання, пов'язані із соціальним порядком. Французька революція звільнила французьке суспільство від контролю монархії, не залишивши ефективних засобів для підтримання соціального порядку до приходу до влади Наполеона. З'явилися три великі класичні теорії соціальних та історичних змін: теорія соціального еволюціонізму (частиною якої є соціальний дарвінізм), теорія соціального циклу та марксистська теорія історичного матеріалізму.
Класична соціальна теорія 19 століття була розширена для створення нових, сучасних соціальних теорій, таких як багатолінійної теорії еволюції (неоеволюціонізм, біосоціологія, теорія модернізації, теорія постіндустріального суспільства) та різні напрямки неомарксизму.
Наприкінці 19-го і на початку 20-го століть соціальна теорія стала тісно пов'язаною з академічною соціологією, а інші суміжні науки, такі як антропологія, філософія та соціальна робота, відокремилися в окремі дисципліни. Такі предмети, як «філософія історії» та інші мультидисциплінарні предмети, стали частиною соціальної теорії, що викладається в рамках соціології.
Відродження дискусій, вільних від дисциплінарних обмежень, почалося наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років. Історичним прикладом є Франкфуртська школа. У 1940-х роках його приклад наслідував Комітет з питань соціальної думки Чиказького університету. У 1970-х роках програми з соціальних і політичних досліджень були створені в Сассексі та Йорку. Інші наслідували їх, з акцентами та структурами, такими як соціальна теорія та історія (Університет Каліфорнії у Девісі). Програми культурних досліджень поширили інтереси соціальної теорії на сферу культури і, таким чином, антропології. У Мельбурнському університеті було створено кафедру та бакалаврську програму з соціальної теорії. Наразі соціальна теорія, здається, набуває визнання як класична академічна дисципліна.
Класична соціальна теорія Адам Фергюсон, Монтеск'є та Джон Міллар, серед інших, були першими, хто почав вивчати суспільство окремо від політичних інститутів та процесів. У ХІХ столітті у вивчення суспільства було запроваджено науковий метод, що стало значним кроком вперед, який призвів до розвитку соціології як дисципліни."The History Behind Sociology". ThoughtCo. Retrieved 21 November 2023.
У 18 столітті докласичний період соціальних теорій набув нової форми, яка забезпечує основні ідеї соціальної теорії, такі як еволюція, філософія історії, соціальне життя і суспільний договір, суспільна і загальна воля, конкуренція в соціальному просторі, організменна модель для опису суспільства. Монтеск'є у праці «Дух законів», де стверджується, що соціальні елементи впливають на людську природу, можливо, першим запропонував універсальне пояснення історії.Althusser, L. (1972). Politics and History. Монтеск'є включив зміни в моралі та звичаях як частину свого пояснення політичних та історичних подій:
Філософи, зокрема Жан-Жак Руссо, Вольтер і Дені Дідро, розвивали нові соціальні ідеї в період Просвітництва, які ґрунтувалися на розумі та методах наукового дослідження. Жан-Жак Руссо в цей час відіграв значну роль у соціальній теорії. Він розкрив походження нерівності, проаналізував суспільний договір (і суспільну угоду), який формує соціальну інтеграцію, і дав визначення соціальної сфери або громадянського суспільства. Жан-Жак Руссо також підкреслював, що людина має свободу змінювати свій світ, і це твердження уможливило програмування та зміну суспільства.
Адам Сміт розглядав питання про те, чи є величезна майнова нерівність ознакою прогресу. Він пояснював, що заможні люди часто вимагають зручності, наймаючи численних інших для виконання роботи, щоб задовольнити їхні потреби. Сміт стверджував, що це дозволяє перерозподіляти багатство між жителями, і всі можуть брати участь у суспільному прогресі. Сміт пояснював, що соціальні сили можуть регулювати ринкову економіку з соціальною об'єктивністю і без необхідності втручання держави. Сміт вважав поділ праці важливим фактором економічного прогресу. Джон Міллар вважав, що покращення становища жінок є важливим для прогресу суспільства. Міллар також виступав за скасування рабства, вважаючи, що особиста свобода робить людей більш працьовитими, амбітними та продуктивними.Meek, Rodney L. (1967). Economics and Ideology and Other Essays.
Перші «сучасні» соціальні теорії (відомі як класичні теорії), які починають нагадувати аналітичну соціальну теорію сьогодення, розвивалися одночасно з народженням науки соціології. Огюст Конт (1798–1857), відомий як «батько соціології», а дехто вважає його першим філософом науки,Bourdeau, Michel (19 October 2017). The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Metaphysics Research Lab, Stanford University. Retrieved 19 October 2017 – via Stanford Encyclopedia of Philosophy. заклав основи позитивізму, а також структурного функціоналізму та соціального еволюціонізму. Карл Маркс відкидав позитивізм Конта, але все ж таки прагнув створити науку про суспільство, засновану на історичному матеріалізмі, ставши посмертно визнаним основоположником соціології. На рубежі 20-го століття перші німецькі соціологи, зокрема Макс Вебер і Георг Зіммель, розвинули соціологічний антипозитивізм. Цей напрям можна широко визнати як поєднання трьох напрямків соціологічної думки: дюркгеймівського соціологічного позитивізму та структурного функціоналізму, марксистського історичного матеріалізму та теорії конфлікту, а також веберівського антипозитивізму та критики «verstehen».
Інший ранньомодерний теоретик, Герберт Спенсер (1820–1903), ввів термін «виживання найбільш пристосованих». Вільфредо Парето (1848–1923) і Питирим А. Сорокін стверджували, що «історія розвивається циклічно», і представили теорію соціальних циклів, щоб проілюструвати свою точку зору. Фердинанд Тенніс (1855–1936) зробив спільноту і суспільство (Gemeinschaft і Gesellschaft, 1887) спеціальними темами нової науки «соціології», причому обидва ці поняття ґрунтуються на різних способах волевиявлення соціальних суб'єктів.