Переселення поляків під час Другої світової війни — відбувалося у 1939—1945 роках в окупованій Польщі і було пов'язане з німецькими та радянськими планами германізації та радянізації територій, що належали Другій Речі Посполитій. Ці виселення були організованими чи стихійними і були пов'язані з переселенням і пограбуванням майна та нерухомості у колишніх власників — поляків. Пізніше вони набули форми організованого, ретельно спланованого переселення цілих територій, заселених польським населенням, з наміром заселення в цих територіях так званого німецького населення. Generalsiedlungsplan — генеральний план переселення, у випадку радянської влади полягав у масовій депортації поляків у глиб СРСР або в ПНР і переселення на їх місце осіб та російської та української національності.
Німецьке виселення поляків 1939—1945
Виселення поляків німцями відбувалося практично від початку війни. Здійснені переміщення були пов'язані з концепцією плану «розширення життєвого простору» для німців на сході Дранґ нах Остен. Вони були одним із важливих пунктів, включених до загального східного плану, т. зв Генеральний план Ост розроблений доктором Е. Ветцлем — керівником Департаменту расової політики імперського міністерства. План передбачав, зокрема, переселення 80–85 % польського населення до Сибіру. «План передбачає переміщення 80-85 % поляків, тобто […] 16-20,4 млн поляків буде переміщено, тоді як 3-4,8 млн поляків залишиться в зоні німецького поселення»Dok. norymb. NG-2325, Odpis z: «Biuletyn GKBZH w Polsce», t. 5, s. 211 nn. za «Okupacja i Ruch Oporu w Dzienniku Hansa Franka 1939—1945» Tom I 1939—1942, KiW, Warszawa 1972.. Одним із перших указів Гітлера після закінчення війни з Польщею був «Декрет про зміцнення німецькості», який наказував Гіммлеру здійснити масове переселення польського населення від 7 жовтня 1939 рокуIMT, t. 26, dok. 686-PS, s. 255—257..
25 листопада 1939 року в Управлінні расової політики NSDAP було запроваджено пам'ятку Ерхарда Ветцеля та Гюнтера Гехта під назвою «Поводження з населенням колишніх теренів Польщі з точки зору расової політики», в якому порушувалося питання переміщення та стратегії окупантів у цьому питанні. Ця пам'ятка диференціювала ставлення до населення з поділом на території, включені до Третього Рейху, і ті, з яких утворилася назва Генерал-губернаторство. По-перше, усі поляки та євреї мали бути виселені з територій, які входили до Рейху — Померанії, Сілезії та Великої Польщі. Другий пункт меморіалу повністю стосується цих питань. Документ оцінював кількість поляків, призначених для переміщення з анексованих територій, у 6 636 000 осібOkupacja i ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939—1945. — t. 1—2. — wyd. 2. — Warszawa: Książka i Wiedza, 1972. — 1295 s. . Решту поляків, які виявляли симпатії до окупантів, а також кашубів, мазурів і сілезців, визначених як Wasserpolen, оцінювали приблизно в 1,2 мільйона і підлягали процесу тотальної германізації. У пам'ятці передбачалося виселити разом із поляками 530 тис. євреїв. Однозначно польське населення — доки воно не придатне для асиміляції — має бути витіснене, а решта германізованаUrząd do Spraw Polityki Rasowej, «Traktowanie ludności byłych obszarów Polski z punktu widzenia polityki rasowej» Berlin 1939..
Пізніше, після депортацій з територій Другої Польської Республіки, які були включені до Третього Рейху, також планувалося виселити поляків і всіх інших слов'ян (переважно українців) із територій Генерального Губернаторства (GG). Губернатор GG Ганс Франк на засіданні уряду 11 березня 1942 р. у Кракові заявив: «… нашою метою […] має бути спустошення всієї землі Вісла (нім. Weichselland) включаючи Галичину. Звісно, це стане можливим лише за умови виселення з часом звідси іноземних національностей — поляків та українців. Немає сумніву, що впровадження таких змін потребуватиме десятиліть; однак це єдино правильний спосіб дій; кожен інший неправильний»Protokół posiedzenia rządu GG — Fragmenty wypowiedzi na temat jedności administracji, polityki w sprawach narodowościowych, wyżywienia oraz wykorzystania siły roboczej" 11 marca 1942 Kraków, «Okupacja i Ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939—1945», Tom I 1939—1942, KIW Warszawa 1972..
«Дикі» переміщення Перші міграції населення земель, увійшли до Рейху під час Другої світової війни, почалися ще у вересні 1939 року. Багато поляків, захищаючись від наближення німецької армії, залишили свої місця проживання і пішли в глиб країни: частина біженців, які не загинули відразу у вересні, повернулася після припинення останніх боїв. Побоюючись розправи, деякі розбрелися по всій країні або втекли за кордон. Біженці із західних і північних територій ініціювали масове переселення з територій Померанії, Великопольщі та Сілезії.
Виселення поляків спочатку відбувалося спонтанно з ініціативи німецької місцевої влади, без згоди центральних апаратів рейхсміністрації. «Дикі» виселення почалися з перших тижнів окупації і тривали до кінця листопада 1939 року.Wypędzenia z Pomorza // Biuletyn IPN. — nr 5. — 2004. Вони полягали в тому, що новопризначена місцева окупаційна влада викликала окремих осіб (переважно поміщиків, купців і ремісників) і зобов'язувала їх залишити місце проживання протягом 24 годин. Іншим способом було оточити цілі райони міста кордонами армії та міліції, а потім виселити їх мешканців. Викликаним дозволялося взяти в дорогу лише необхідний одяг, підручні речі та харчі. Вони були змушені залишити все своє майно, нерухомість, меблі та техніку у розпорядженні німецької влади, яка передала їх німецьким поселенцям. У зв'язку з тим, що ці переселення часто здійснювалися на прохання місцевих німців, колишні сусіди переселенців, які належали до німецької меншини, отримували їхню власність. У деяких повітах таким чином було переселено декілька сотень людей, у Бидгоському повіті близько 1000, а в Гдині кілька тисяч. Загалом німецька влада оцінює кількість переміщених осіб і втікачів, які були змушені покинути свої маєтки після початку війни, у 30–40 тисяч осіб.
Планові виселення Ці переміщення були заплановані урядом Третього Рейху перед початком війни як наслідок плану «розширення життєвого простору» для німців на сході Дранг нах Остен. 21 вересня 1939 року на конференції, що відбулася в Берліні під керівництвом голови поліції безпеки та служби безпеки Рейнхарда Гейдріха, командирам айнзацгруп було наказано переселити єврейське населення до центральної Польщі. У свою чергу, 11 жовтня 1939 року — після попереднього узгодження питання з Гітлером — рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, уже будучи рейхскомісаром у справах зміцнення Німеччини, уповноважив поліцію безпеки та службу безпеки розпочати витіснення поляків та євреїв з Гданська, Гдині та Познані.
У керівних колах Третього Рейху точилися дискусії щодо масштабів і напрямків переміщень. 30 жовтня 1939 року наказом до указу Гітлера від 7 жовтня «Про укріплення Німеччини» були встановлені критерії переміщення. У першу чергу вони мали охопити іммігрантське населення, тобто тих, хто народився за межами території колишнього прусського поділу, та єврейське населення. В іншій постанові від 3 листопада 1939 року Гіммлер дозволив подальше переселення в Познань та Помор'я, пов'язуючи їх із заселенням німців із країн Балтії та інших територій, анексованих СРСР. З територій Другої Республіки Польща, включених до складу Німеччини, планувалося переселити до Генерал-губернаторства як ціль 8 мільйонів осіб, тобто близько 80 % польського населення, яке там проживало. Під час першої хвилі з листопада 1939 по лютий 1940 року мало бути переміщено близько 1 мільйона людей. Решту поляків до кінця війни мали виселити.
Планове виселення офіційно розпочалося в другій половині листопада 1939 року, а практично — на початку 1940 року. Зрештою виселення набули меншого розмаху від запланованого. Польське населення було змушене підписати Volkslist і були зроблені зусилля для його германізації. Винятком була Країна Варти, де рейхсгубернатор Артур Грайзер, який вважав поляків «елементом, негідним включення в німецьке суспільство», наказав масово їх депортувати.
Депортація з Країни Варти Зокрема, євреїв і поляків — землевласників і підприємців — переселяли з Країни Варти до Генерал-губернаторства, а їхнє майно забирали без компенсації. До кінця 1939 року Генерал-губернаторству було відправлено близько 80 транспортів — всього 87 883 осіб. До кінця 1940 року було переміщено понад 250 тис. осіб. У 1941 році політика депортації євреїв з території війни до будь-якого з майже 200 гетто, створених у ГР, була посилена. Лише з Познані до Генерального Губернаторства було переселено близько 70 тис. осіб. Сотні тисяч людей, переважно молодих людей, іноді підлітків, були переміщені на примусові роботи вглиб Рейху. На зміну полякам і євреям прийшли групи німців зі Сходу, з територій, окупованих СРСР. У 1939 році понад 60 000 німців із балтійських країн було переміщено під час 87 рейсів, більшість із яких — у Країну Варти. Далі були німці з Волині — понад 50 тис., з Галичини — понад 50 тис. і з Підляшшя — майже 10 тис. Відповідно до угоди з СРСР, у 1940 році розпочалася політика «репатріації» десятків тисяч німців з Бессарабії, Буковини та інших частин Румунії. Були плани завезти на ці території німців з обох Америк.
Вигнання з Померанії Масові переміщення також торкнулися територій Померанії, що входили до Рейху. В першу чергу це були поляки з південної частини Помор'я (через велике скупчення поляків у цих регіонах), мешканці Гдині, а також сім'ї вбитих восени 1939 року. Метою було зняття так звані елементи, що становлять загрозу Рейху, включно з людьми, які могли б вести незалежницьку діяльність. Однак загалом переміщення в Померанії не набули такого масштабу, як у Вартеланді, бо місцевий гауляйтер Альберт Форстер віддавав перевагу онімеченню польського населення шляхом масового запису до списку Volkslista і не хотів приймати німецьких переміщених осіб зі Східної Європи. Восени 1940 року переселенську акцію в Померанії було проведено організовано, створивши Центральний переселенський осередок у Ґдині. Ця канцелярія налагодила співпрацю з окупаційним урядом у Генерал-губернаторстві. Вищий комендант СС і поліції в Гданську Ріхард Гільдебрандт у своєму звіті Форстеру повідомляв, що «з березня 1940 року понад 120 000 поляків і євреїв було переміщено до ГГ або розміщено в таборах для переміщених осіб»Albert Forster — gauleiter i oskarżony / Marian Podgóreczny, przedm. Tadeusz Cyprian. — Gdańsk: Wydawnictwo Morskie, 1977. — 435 s. . Депортації польського населення відбувалися під час сильних морозів взимку 1939/1940 років у запломбованих вагонах для худоби без опалення, з яких неможливо було вийти навіть для задоволення фізіологічних потреб. Ганс Франк, згадуючи ці транспорти, сказав на засіданні уряду 9 грудня 1942 року, що «день за днем товарні потяги, навантажені людьми, прибували до Генерал-губернаторства. Деякі вагони були вщерть заповнені трупами».
Цифри щодо населення, переселеного з Померанії, розходяться. За даними В. Ястшембського, до початку 1943 року було переселено 121 765 осіб, у тому числі 91 533 до Генерального Губернатора і 30 232 вислано в складі т. зв. внутрішнє переміщення, до таборів і примусових робіт або піддалися процесу германізації. К. Лучак називає цифру 124 тисячі. Люди. У свою чергу Й. Зілінг писав про понад 170 тис. переселенців, у тому числі 90тис. до центральної Польщі. Значна частина переміщених осібPiotr Szubarczyk (IPN Gdańsk): «Umacnianie niemczyzny» na polskim Pomorzu. Nasz Dziennik, 03.09.2009. (від 60 000 до 80 000) походила з ГдиніWysiedlenia z Gdyni wiązały się z koniecznością osadzenia w tym mieście, ważnym dla morskiego przemysłu zbrojeniowego, jak największej liczby Niemców.. Однак, за неповними даними, під час окупації до Померанії з різних куточків Європи прибуло близько 130 тис. осіб. німців, у тому числі 57 тис. зі Східної Європи.