Atari 400, Atari 800, серії XL і XE — сімейство 8-розрядних домашніх комп'ютерів виробництва компанії Atari, які випускалися від 1979 року і продавалися в США. Останні моделі сімейства вироблялися до 1992 року і поширювалися в Європі.

Центральний процесор усіх моделей сімейства — MOS Technology 6502, який працює на частоті 1,79 МГц (1,77 МГц для PAL-версії). Для обробки графіки, звуку, введення/виведення використано спеціалізовані мікросхеми — це розвантажувало процесор для інших завдань. Така продуктивність та архітектура дозволили успішно конкурувати з іншими домашніми комп'ютерами того часу — Apple II та Commodore PET.

Сімейство мало комерційний успіх: від 1979 до 1985 року продано близько 2 млн Atari 400 і 800, у 1981—1982 роках Atari лідирувала на ринку домашніх комп'ютерів. Найпопулярнішою моделлю сімейства стала Atari 800XL — продано понад 600 тис примірників. Однак на продаж сімейства драматично вплинули поява Commodore 64 і криза індустрії відеоігор 1983 року.

Історія 1976 року Warner Communications придбала компанію Atari в Нолана Бушнелла. Тоді готувалася до виходу на ринок ігрова приставка Atari 2600.

Наприкінці 1977 року Atari 2600 вийшла, і зразу ж розпочалася розробка нової машини. У команді інженерів Atari з дослідницького центру Grass Valley Research Center відчували, що вони мають близько трьох років до того, як Atari 2600 застаріє, і почали розробку проєкту нової консолі, яка стала б заміною 2600 до 1979 року. Те, до чого вони прийшли, було по суті «скоригованою» версією 2600, в якій виправлено найочевидніші недоліки . Нова модель мала бути швидшою від 2600, з покращеною графікою та значно кращим звуком. Робота над чіпами для нової системи тривала протягом 1978 року і переважно стосувалась покращення відеопідсистеми, названої Color Television Interface Adaptor (CTIA).

1977 року ринок домашніх комп'ютерів ділили між собою Apple II, Commodore PET і TRS-80. У лютому 1978 року директором Atari став . Кассар хотів, щоб нові домашні комп'ютери Atari дозволили конкурувати з Apple. Для такої ролі потрібно було, щоб машина підтримувала символьну графіку, мала можливості розширення периферійними пристроями, завантаження програм зі стрічки або диска, розширення пам'яті і дозволяла використовувати мову програмування BASICAtari BASIC, The Good, the Bad, and the Ugly.

Необхідність у символьній графіці призвела до появи ANTIC – співпроцесора, що працює разом із CTIA для формування зображення. Як і TIA в моделі 2600, CTIA відповідав лише за спрайти. ANTIC, створений для роботи з растровими зображеннями та символами, надавав набір текстових та графічних відеорежимів різної роздільної здатності .

Перші моделі: 400 та 800

Менеджмент окреслив дві цільові моделі: Candy для нижнього цінового сегмента та Colleen для верхнього. Основна відмінність між двома машинами була в маркетингу: Atari позиціювала Colleen як комп'ютер з ігровими функціями, а Candy як ігрову приставку з функціями комп'ютера. Colleen повинна була мати слоти для ОЗП і ПЗП, а також другий слот під картридж на 8 КБ, вихід на монітор і повноцінну клавіатуру, тоді як на Candy використовувалася мембранна клавіатура та внутрішні слоти для пам'яті (недоступні для користувача). На той час стандарти Федеральної комісії зв'язку (FCC) вимагали, щоб перешкоди від споживчих пристроїв у ТБ-діапазоні були мінімальними, тому машини 400 і 800 мали міцний корпус із важким внутрішнім алюмінієвим екрануванням, що формує клітину Фарадея .

Спочатку, як і більшість виробників домашніх комп'ютерів, Atari мала намір використовувати для нових машин Microsoft BASIC, плануючи постачати його у 8 КБ картриджі. Але куплена в Microsoft версія для 6502 займала 9 КБ; крім того, Atari бажала розширити можливості стандартного Бейсика підтримкою апаратних можливостей нових комп'ютерів, що збільшило обсяг до 11 КБ, і всі спроби Atari вкластися у 8 КБ провалилися. У вересні 1978 року Atari звернулася з цією проблемою до консалтингової фірми Shepardson Microsystems (SMI), яка вже мала досвід написання BASIC для Apple II. У SMI їм запропонували написати власну версію BASIC з нуля, результатом став .

Вихід на ринок моделей, які стали називатися 400 і 800, анонсовано на виставці CES у січні 1979 року, на West Coast Computer Faire у Сан-Франциско в травні і знову на CES у червні, але випуск машин почато лише в серпні і до листопада 1979 року вони набули поширення. Спочатку моделей відрізнялися обсягом пам'яті - 4 КБ ОЗП в моделі 400 і 8 КБ у моделі 800. Однак на час випуску ціни на пам'ять стали падати, як наслідок, обидві моделі вийшли з 8 КБ ОЗП. У міру того, як ціни падали, Atari довела обсяг пам'яті для моделі 800 до 48 КБ, заповнивши всі слоти. Проблема з перегріванням у модулях пам'яті призвела до того, що Atari довелося відмовитись від корпусів для модулів розширення пам'яті. Пізніше кришку над слотами розширення пам'яті стали прикручувати (спочатку вона встановлювалася на защіпках) .

Через обмеження FCC на нові машини не можна було встановити слот розширення, як у Apple II. Натомість було створено власний дорогий інтерфейс, названий Serial Input/Output (SIO), який дозволяв підключити кілька зовнішніх пристроїв, з'єднуючи їх послідовно.

Попри мембранну клавіатуру і єдиний слот картриджа, продаж Atari 400 вдвічі перевищив продаж Atari 800. Тому розробники практично не використовували правий слот, який був тільки на моделі 800. У наступних моделях правий слот картриджа прибрано.

Пік продажів моделей 400/800 припав на 1982 рік. Їх виробництво припинено в травні 1983 рік.

Проект Sweet 8/16 Atari ледь вдавалося конкурувати з Commodore, Apple і Tandy на ринку мікрокомп'ютерів. У середині 1981 року повідомлялося, що Atari втратила 10 млн доларів за такого ж загального обсягу продажів. Моделі 400 і 800 були складними і дорогими у виробництві, вони складалися з кількох друкованих плат, частина яких розташовувалась усередині масивного алюмінієвого захисту. Розширення пам'яті було можливим лише за допомогою спеціальних карт, що вимагало застосування дорогих з'єднувальних шин та пакування карт, але машини повністю комплектувалися розширеннями пам'яті безпосередньо при виробництві.

Ще одним суттєвим фактором стала поява рейтингів комісії FCC для цифрових пристроїв, які використовуються в побуті та на робочих місцях. Один із рейтингів, відомий як Class B, вимагав, щоб пристрій не створював перешкод лише для інших пристроїв, таких як телевізори та радіоприймачі. Тому стало можливим застосування локального захисту лише від найсильніших радіоперешкод, а потреба у важкому екрануванні, як у моделях 400 і 800, зникла.

1981 року Atari почала проєкт Z800, основною метою якого було здешевити модель 800. 1982 року в Atari ця робота мала назву Sweet 8 (або Liz NY) и Sweet 16. Результатом став оновлений ряд машин, дещо подібних до моделей 400 і 800, але значно дешевших і простіших у виробництві. Покращення технології створення мікросхем дозволили звести весь набір чипів початкової моделі в один чип. У початковому дизайні було сім окремих друкованих плат, у новій моделі залишилась одна. Atari навіть замовила спеціальну версію процесора 6502 (модель 6502C «Sally»), в якій додано вивід HALT, що дозволило вилучити зі схеми 4 чипи.

У нових моделях також з'явився порт розширення для зовнішніх пристроїв – 50-контактний (PBI). До нього мав підключатися зовнішній пристрій зі слотами під карти розширення (1090XL, не випускався).

1200XL

Як і перші моделі, Sweet 8/16 планувалося випустити у двох варіантах — 1000 з 16 КБ ОЗП та 1000X із 64 КБ. Але в результаті замість пари моделей 1000 і 1000X випущена лише одну машину — 1200XL, що поєднувала обидва проєкти Sweet 8/16. Найпомітніші особливості: лише одна плата, 64 КБ ОЗП, вбудована перевірка обладнання, змінена клавіатура (з чотирма функціональними клавішами та клавішею HELP) та перероблені зовнішні порти. В цілому, 1200XL була ближчою до концепції Sweet 16, призначеної для верхнього цінового сегмента.

Частину функцій у 1200XL прибрано або погано реалізовано. Порт PBI прибрано, SIO-порт так і залишився єдиним способом підключення периферії. Але лінію +12В у SIO-порту відключено, тому деякі зовнішні пристрої не могли працювати з новою моделлю. Зміна розташування портів призвела до того, що деякі з джойстиків і картриджів, що випускалися раніше, стало складно або неможливо використовувати. Зміни у вбудованому програмному забезпеченні призвели до несумісності з деякими програмами.

Як наслідок, модель 1200XL отримала функціональність моделі 800, але за необґрунтовано високу ціну 899 доларів. Після появи 1200XL, продажі моделі 800 навіть зросли. Незабаром ціну 1200 XL довелося знизити до 600—700 доларів. Всього випущено близько екземплярів 1200XL, модель вироблялася від січня до липня 1983 року, для неї не випускалося PAL-версії.

Нові моделі XL

У цей час Atari виявилася втягнутою в справжню цінову війну після того, як із Commodore International спробував збити ціни свого старого ворога Texas Instruments. За кілька років до цього TI "підрізала" Commodore у секторі калькуляторів, майже витіснивши з ринку. Але цього разу Треміел придбав компанію MOS Technology, і його пропозиція була сильнішою, ніж у TI, тому він міг перемогти в цій боротьбі.

Хоча Atari й не мала наміру вступати в цю війну, їй довелося це зробити для того, щоб утримати свою частку ринку. 1983 року комп'ютер TI-99/4A продавався за ціною 99 доларів, і TI збиралася випустити новий 99/2 за тією ж ціною. Ціна Atari 800 у травні 1981 становила 1050 доларів, а в червні 1983 її довелося знизити до 165 доларів.

Відштовхуючись від 1200XL як основи нової лінійки, інженери Atari додали кілька інтегральних мікросхем, які покривали і розширювали функціональність, наявну в 1200XL. Нова модель також уміщалася на одній друкованій платі, але була ще меншою і простішою, і як результат значно дешевшою.

Декілька моделей нового дизайну — 600XL, 800XL , 1400XL і 1450XLD — анонсовано на виставці CES улітку 1983 року. Машина мала вбудований Atari BASIC та порт розширення Parallel Bus Interface (PBI), розташований на задній стінці. Нові моделі нагадували 1200XL, але відстань від переднього краю до задньої стінки була меншою. Моделі 1400 та 1450 мали вбудований модем на 300 бод та вбудований синтезатор мови, крім того, модель 1450XLD мала більший корпус та вбудований привід для двосторонніх гнучких дисків.

Намагаючись зберегти прибуток на тлі падіння цін, Atari скористалася можливістю перенести виробництво на Далекий Схід. Але проблеми із новими виробничими лініями затримали вихід машин на ринок. Спочатку передбачалося, що нова лінійка замінить 1200XL в середині 1983 року, але нові машини з'явилися лише до кінця року, і в різдвяний сезон 1983 було доступно значно менше примірників, ніж очікувалося. Це не завадило 800XL стати найпопулярнішим комп'ютером Atari: від початку виробництва до кінця 1984 випущено більше примірників 800XL. Дати випуску 1400XL і 1450XLD все зсувалися, пріоритет надавався спочатку 600XL/800XL, а потім 3600 System. Зрештою, випуск 1400XL зовсім скасували, а 1450XLD відклали настільки, що його випуск так і не відбувся. Також доведено до рівня прототипу, але не випущено моделі 1600XL, 1650XLD і 1850XLD — їх скасували, коли директором компанії став .

Модель 600XL вироблялася в Гонконгу та Китаї, виробництво припинено в липні 1984 року. 800XL випускалася в Гонконгу та на Тайвані до 1985 року.

Серія XE До кінця 1983 року цінова війна на ринку домашніх комп'ютерів досягла апогею. Хоча моделі 600/800 добре позиціювалися в термінах ціни/можливостей, їх вихід на ринок запізнився настільки, що Commodore значно обійшла Atari в сезон Різдва 1983 року. Враховуючи одночасний початок кризи індустрії відеоігор 1983 року, Atari стала втрачати мільйони доларів на день. Її власники, Warner Communications, у розпачі шукали можливість продати цей підрозділ.