Fischerspooner — електроклеш-дует з Нью-Йорку, створений 1998 року Уорреном Фішером (англ. Warren Fischer) та Кейсі Спунером (англ. Casey Spooner). Відомі завдяки сценічним виступам з елементами театрального перформансу і кордебалету, ексцентричним відеокліпам та належністю учасників дуету до ЛГБТ-спільноти. Наступного року після виходу четвертого альбому «Sir» дует повідомив про розпад у своєму інстаграмі.
Творчий шлях
Початок співпраці На початку 90-х років композитор-мультиінструменталіст Уоррен Фішер, що грав у музичній групі Freak Mountain, вирішив переїхати до Чикаго. Після переїзду він створює нойз-рок групу Table, із якою записує два альбоми, водночас займаючись сайд-проектом Drool. Покинувши групи задля вступу до Чиказького художнього інституту, під час навчання Фішер зустрічає Кейсі Спунера, разом з яким записує декілька музичних композицій.
Склавши свої прізвища, щоб отримати назву дуету, Fischerspooner починають виступати із своїми піснями, супроводжуючи їх арт-перформансами. Для одного з імпровізованих виступів із піснею «Indian Cab Driver» у кафе Starbucks кількість учасників гурту зросла до 20 осіб, більшість з яких — танцюристи та бек-вокалісти. Одна з таких вечірок пройшла на сотому поверсі Всесвітнього торгового центру. Про це згадує Фішер у інтерв'ю російському електронному виданню «Афіша Daily»:Ми там виступали за два роки до коллапсу. Служба безпеки категорично заборонила нам використовувати дим-машини, пославшись на те, що через це у будівлі спрацює сигнал тривоги, за яким усіх людей терміново евакуюють. Був пізній вечір п'ятниці, і ми вирішили, що, напевне, переважна частина працівників все ж розійшлася по домівкам, потайки принесли ці машини та не були дуже обережними з ефектами. Так ось: сирена не спрацювала.Того ж року Фішер та Спунер записують мініальбом-бутлеґ обмеженим виданням у 100 копій. До нього увійшли треки, перероблені версії яких з'являться у дебютному альбомі, в тому числі, і майбутній сингл «Emerge».
«#1» та «Emerge» Перший альбом дуету вийшов 2000 року на власному лейблі «For Those Who Knows Records» та перевидавався декілька разів: 2001 року на німецькому лейблі електронної музики «International Deejay Gigolo Records», 2002 року на лейблі клубної музики «Ministry Of Sound» (який придбав права на видання альбому за 2 мільйони фунтів стерлінгів) та 2003 року на американському «Capitol Records», що підписав контракт із групою на створення ще одного альбому. В залежності від лейблу, в різних виданнях альбом мав назву «#1», «Fischerspooner» або «Best Album Ever».
Під час роботи над «#1» сформувався розподіл обов'язків між учасниками дуету — Кейсі Спунер виступає на сцені та відповідає за лайвперформанси гурту, коли Уоррен Фішер переважно залишається в студії та працює над музикою. Музично «#1» витриманий у жанрі електроклеш із елементами електро та сінті-попу. Спираючись на використання синтезаторів та драм-машин, зокрема Roland TR-808 та Roland TR-909, дует нехтує використанням живих інструментів, віддаючи перевагу програмуванню, навіть при обробці вдохів та видохів використовуючи вокодер.
У запису сингла «Emerge», який став візитівкою групи, брала участь дружина Уоррена Фішера Карен. Пісня посідає 100 місце у списку «100 топ-синглів 2000-04», 243 місце у списку «Топ-500 треків 2000-х» за версією видання Pitchfork та 24 місце у опитуванні «Топ-100 треків 2000-х» за версією видання Resident Advisor. Окрім «Emerge», до альбому увійшли «Sweetness», «L.A. Song» та кавер-версія композиції «The 15th» британського пост-панк гурту Wire.
Критика альбому була переважно схвальною — платівка отримала 70 із 100 балів на сайті музичного оцінювання Metacritic. Тім ДіГравіна з сайту AllMusic відмічає, що «#1» — це звучання 1980-х років, «відфільтроване та перероблене» двома ентузіастами з 2000-х, а Алекс Візґард з Drowned In Sound вважає, що «Emerge» «дає знання про те, що таке електроклеш, за 5 хвилин» . Водночас рецензенти Rolling Stone та Pitchfork негативно оцінили кавер на Wire та музику дуету в цілому, будучи переконаними, що «чудернацька візуальна складова не може приховати примітивність та вторинність ідей» .
«Odyssey»
11 квітня 2005 року виходить другий альбом Фішера та Спунера «Odyssey». Для запису альбому гурт скористався допомогою Девіда Бірна, Лінди Перрі, Еріка Ерландсона з Hole та Сьюзен Зонтаґ, а також багатьох продюсерів: французів Ніколаса Вернеса і Мірве Ахмадзая, американця Кайла Джонсона. Велика кількість запрошених музикантів не могла не вплинути на остаточний результат — на платівці чутно гітари, піаніно та орган, та й в музичному плані треки більш схожі на інді-рок і електропоп з елементами диско та фанку, ніж на електроклеш з попередньої платівки.
Задля підтримки альбому виходять сингли «Just Let Go» та «Never Win», які стали найбільш комерційно успішними творами дуету: «Just Let Go» піднявся на 20 позицію UK Singles Chart, а «Never Win» відповідно на 55 позицію. Українському слухачу «Never Win» найбільш відомий у версії італійського ді-джея Бенні Бенассі — його ремікс тепло прийняли у багатьох клубах, неодноразово грали у ефірі Kiss FM та на Казантипі. Відеокліпи на «Just Let Go» та «Never Win» потрапили до ротації українського музичного каналу М1.
«Odyssey» отримав ті ж 70 із 100 балів на Metacritic, що й перший альбом, однак рецензії на музичних сайтах були значно сприятливішими — «Альбом зробив плавний та цілком правдоподібний перехід від модників, що розмахують прапорцями, до серйозного гурту, з яким треба рахуватися» (Девід Джефріз з AllMusic), «Гурт ніколи не зробить щось настільки значне, як „Emerge“, але я б не став дотримуватись таких стандартів… „Odyssey“ не можна назвати шедевром, але настав час знайти іншу групу для ненависті» (Том Брейан, Pitchfork), «Тепер, коли дует має в запасі декілька творів, що запам'ятовуються… потрібно не розчинитись у вирі митців, що схожі один на одного» (Доріан Ліскі, Ґардіан).
«Entertainment» Після виходу «Odyssey» гурт мав змогу виступати з новим матеріалом лише впродовж трьох місяців через брак коштів. У інтерв'ю Спунер розповідає, що вважав обмеження виступів катастрофою для гурту, що робить ставку на візуальне оформлення та концертну складову. Пояснюючи тривалі перерви між записами альбомів ретельним ставленням Фішера до музики, протиріччями всередині дуету та власною творчою кризою, вокаліст зазначає, що проект був на межі розпаду:Я був у розпачі, тому що працював два роки над цим величезним релізом, а міг виступати лише три місяці. Ті два роки, які ми працювали над записом, були найдовшим періодом, що я колись провів без виступів, і це зробило мене дуже нещасною людиною. […] Що ж до нового альбому… я спочатку створив назви багатьох пісень. Близько року я намагався почати запис і єдине, що міг робити, це вигадувати назви. […] Маю на увазі, що Уоррену потрібно дуже багато часу, щоб закінчити пісні. Була основна ідея, структурно вона могла змінитися, але ми мали загальне уявлення про те, як це відбувається.Намагаючись подолати кризу, Спунер приєднується до театральної трупи The Wooster Group під керівництвом актора Віллема Дефо, де грає Лаерта у постановці «Гамлету». Версія Уоррена Фішера щодо проблем в гурті була більш стриманою:Ми пливемо за течією, думаю, це доречне слово. Ми почали записувати нашу першу платівку в 1998 році, вона була готова приблизно 2002 року. Наступна вийшла в 2005 році, а зараз на дворі 2009 рік. Тож це можна назвати циклічним процесом, для якого необхідні 3-4 роки. Історія занепаду згодом стала основою для першого синглу з нового альбому під назвою «The Best Revenge», що вийшов 2008 року на французькому лейблі Kitsuné Music. Ремікс Алекса Гофера на цю композицію було використано як саундтрек до візуального тізеру платівки, що з'явився на ютубі у квітні 2009 року.
Врешті-решт розірвавши контракт із Capitol Records, навесні 2009 року гурт випускає третій альбом «Entertainment» на власному лейблі FS Studios та на лондонському лейблі Lo Recordings. Основним продюсером запису став Джеф Зальцман. Йому акомпанували як музиканти концертного гурту Fischerspooner Ян Пай і Сем Керні, так і запрошені музиканти, серед яких саксофоніст Роберт Аарон, який працював із Девідом Бові, та онук відомого радянського композитора Сергія Прокоф'єва Гебріель. Стиль Кейсі Спунеру для цього альбому створив видатний британський модельєр Александр Макквін; незважаючи на це, обкладинка альбому потрапила до двадцятки найгірших обкладинок 2009 року за версією електронного видання Pitchfork.
«Entertainment», хоч і продовжує прагнення групи до ускладнення та відшліфування власного звуку, зазнав впливу нью-рейву та електро-хаузу, а чисельна кількість реміксів від продюсерів електронної танцювальної музики лише сприяли цьому. Тексти Спунера отримали соціальне забарвлення, наприклад, у пісні «In A Modern World» він міркує над сучасним американським суспільством, у «Money Can't Dance» розповідає про роль грошей у його житті, а «Infidels Of The World Unite» став висловленням артиста проти війни.
Музичні критики сприйняли альбом скептично. Серед претензій до запису — звернення найбільшої уваги слухача на контекст, коли музика стає вторинною та наївність текстів, неприпустима для платівки, «побудованої навколо вокалу». Разом із тим, критики погодились, що «це далеко не революційний і, безумовно, не глибокий альбом, але „Entertainment“ (укр. „Розваги“) принаймні вдається виправдати свою назву». На сайті Metacritic платівка отримала 60 балів із 100 на базі п'ятнадцятьох рецензій.
Творча перерва. Книжки В останній день запису «Entertainment» продюсер альбому Джеф Зальцман запропонував Спунеру написати тексти для свого майбутнього проекту, який згодом став сольним проектом Спунера|url=https://www.nowness.com/story/%7B%7B%20$root.location.protocol()%20+%20'://'%20+%20$root.location.host()%20+%20$root.location.path()%20%7D%7D|website=www.nowness.com|accessdate=2022-08-30}}. Дванадцятитрековий альбом «Adult Contemporary» вийшов у січні 2011 року на власному лейблі Molitor Records, з альбомом Спунеру допомогли засновник Scissor Sisters Джейк Ширз та сербська мисткиня Марина Абрамович. Сингли «Faye Dunaway», названий на честь видатної акторки Фей Данавей, та «Spanish Teenager», були підкріплені чисельними реміксами. Музично «Adult Contemporary» відходить від стандартів Fischerspooner, наближаючись до гаражного-, серф-, панк-року та синті-попу. Альбом не мав широкої рекламної кампанії, тому пройшов повз чарти та музичних критиків і не став комерційно успішним, а українському слухачеві він майже невідомий.
2014 року, після декількох років тиши, митці презентували книгу «Fischerspooner: New Truth» (укр. «Нова правда»). Монографія розповідає про перші п'ять років існування проекту — від дебютного виступу у нью-йоркському кафе до контракту із мейджор-лейблом. Видання містить фото та коментарі учасників гурту щодо прагнення до поєднання музики із образотворчим та театральним мистецтвом, які самі артисти й називають «новою правдою». В Україні книжку можна було придбати через інтернет-книгарню Yakaboo.ua.
Книга «Fischerspooner: Egos», що з'явилася на полицях книжкових магазинів наступного року, мала стати прелюдією до наступного альбому з однойменною назвою. Незважаючи на те, що вихід альбому затримався на кілька років, багато фотоматеріалів з книжки згодом було використано у оформленні альбому «Sir» та синглів до нього.
«Sir» та розпад Запис альбому «Sir» розпочався ще 2015 року під керівництвом Майкла Стайпа з групи R.E.M., який був першим бойфрендом Спунера у 1988 році. Обкладинка нового альбому та перша пісня з нього були представлені 23 квітня 2016 року. Виходу платівки передували сингли «Have Fun Tonight» та «Togetherness» на лейблі Ultra Records. «Have Fun Tonight», за версією Pitchfork, став «значним поверненням гурту до витоків електроклешу».