Фонологійна система руснацької (бачвансько-русинської) мови () містить доволі небагато фонем. Вокалізм охоплює 5 голосних, а консонантизм — 27 приголосних звуків. Від фонологійних систем інших русинських ідіомів бачванська відрізняється низкою особливостей. Система голосних виділяється меншим фонемним складом, у консонантній системі існують різні рефлексів давніх /д'/ і /т'/. За наголосом бачвансько-русинська схожа із західними карпаторусинськими говірками (із фіксованим парокситонічним наголосом) і протиставлена східним карпаторусинським говіркам (з вільним наголосом).
Сучасний стан
Голосні звуки Система вокалізму руснацької мови охоплює 5 голосних фонем (русн. вокали, фонеми): і, е, а, у та о. Вони розрізняються за ступенем підняття язика — верхнього (високи), середнього (стреднї/штреднї) і нижнього підйому (нїзки); за рядом — переднього (преднього шора), середнього (стреднього/штреднього шора) та заднього ряду (заднього шора); а також за наявністю-відсутністю огублення (лабиялизовани, нелабиялизовани): +Система голосних звуків бачвансько-русинської мовиПереднього рядуСереднього рядуЗаднього рядуВисокого підняття/i/ (и, ї)/u/ (у, ю)Середнього підняття/е/ (е, є)/ɔ/ (о)Низького підняття/а/ (а, я) На відміну від сербської та хорватської мов, які поширені серед руснаків як другі мови, і на відміну від словацької, чиї говори сильно вплинули на мову руснаків, бачвансько-русинській мові (як і іншим русинським ідіомам) не притамання фонологійно значущі відмінності за довжиною-короткістю. З більшою тривалістю (длужина) вимовляють голосні лише тоді, коли вони перебувають під наголосом, але навіть так вона не виконує смислорозрізнювальної функції. У мові відсутня редукція голосних, як, наприклад, у російській.
Від системи вокалізму карпаторусинського ідіому бачванська відрізняється кількістю фонем. До складу голосних руснацької системи входить 5 фонем, водночас до вокального складу карпаторусинської — 7. Окрім фонем /i/, /е/, /а/, /у/ і /о/, остання містить неогублену фонему переднього ряду верхнього підняття /і/ ([ɪ]) та неогублену фонему заднього ряду верхнього підняття /и/. Як і системі голосних бачвансько-русинської мови, фонеми /і/ і /и/ відсутні в системі голосних словацької мови та її східного говору зокрема.
Порівнюючи голосні системи слов'янських мов у своїй «Граматиці» 2002 року, Ю. Рамач відзначає подібність бачвансько-русинської схеми голосних зі схемою короткого вокалізму сербської та хорватської мов. При цім від схеми вокалізму російської мови бачванську відрізняє відсутність варіанта фонеми /i/ після твердих приголосних — [ɨ] (на письмі ы), який також розглядають у російській фонології як самостійну фонему. Від схеми вокалізму української мови бачванська відрізняється вимовою голосного /а/ як звуку (глас) середнього ряду (в українській під наголосом — заднього ряду) та відсутністю фонеми переднього ряду верхнього підняття /і/ (притаманною також карпаторусинським говіркам).
Як дифтонги (дифтонґи), на думку Ю. Рамача, виявляють себе сполуки «V + ў» і «V + i̯»: праўда, криўда, биўни, роўни, даўни, аўто, Паўло, Паўлина, валоў, канчоў; буі̯ни, руі̯новац, воі̯на, доі̯ка, чаі̯ка, геі̯, гаі̯ тощо.
Голосні о та е можуть випадати, чергуючись з ø: податок — податка, угел — угла.
Приголосні звуки
Склад У системі консонантизму бачвансько-русинської мови приголосні (консонанти) поділяють на сонорні (сонанти) і шумні (шумово консонанти). До перших за способом творення (по способе твореня) належать носові (носни), дрижачі (трепецаци) та апроксиманти (бокові (бочни) й напівголосні), до других — оклюзиви (проривні (препречни, експлозивни) та африкати (препречно-ужинково, африкати)) та щілинні (ужинково, фрикативни, чухаци). Як сонорні, так і шумні приголосні також розрізняють за місцем їх творення (по месце твореня), виділяючи серед них губні (ґамбово), передньоязикові (предньоязични), середньоязикові й гортанні приголосні (гарлово).
Руснацька мова містить 29 приголосних фонем: +Система приголосних звуків бачвансько-русинської мовиГубніПередньоязиковіСередньоязиковіГортаннийГубно- губніГубно- зубніЗубні апіко-ламінальніЗубні ламінальніПіднебінно-ясенніТвердо- піднебінніМ'яко- піднебіннітвердітвердім'якіНосовіСонорні (м) (н) (н')/ŋ/ (н)ПроривніДзвінкі (б) (д) (д͡з) (д͡ж) (д') (ґ)Глухі (п) (т) (ц) (ч) (т') (к)ФрикативніСонорні (ў) (й) (г)Дзвінкі/v/ (в) (з) (ж)Глухі (ф) (с) (ш) (х)БоковіСонорні (л) (л')ДрижачіСонорні (р)
Сонорні Сонорні приголосні утворюють групу з 7 або 8 фонем: /м/, /н/, /н'/, /р/, /л/, /л'/, /й/. Звук /в/ має як сонорні, так і шумові риси. З одного боку, приголосні перед в не одзвінчуються, як перед рештою дзвінких приголосних (швет, церква, твой, а не жвет, церґва, двой тощо), з іншого, він може в деяких позиціях оглушуватися до /ф/, пор. фчера, фше, фчас, фшадзи, фшелїяк (на письмі вчера, вше, вчас, вшадзи, вшелїяк). Навпаки, проти приголосних і сонантів він перетворюється у /ў/: лаўка, глаўка, жоўти, ноўши (на письмі лавка, главка, жовти, новши). Як шумний /в/ є в російській, польській і словацькій, як сонорний — у сербській та українській мовах.
У складі сонорних за способом творення виділяють носові /м/, /н/, /н'/, дрижачу /р/, ясенні /л/, /л'/, проривний /й/ й напівголосну /в/. За місцем творення сонорні охоплюють губні /м/, /в/, зубно-ясенні (зубно-ясново) /н/, /л/, ясенний (ясново) /р/ та середньоязикові приголосні /н'/ та /л'/.
Носовий /н/ перед задньоязиковими /ґ/, /к/ стає задньопіднебінним /ŋ/: драбиŋка, древяŋка, овшаŋка (на письмі драбинка, древянка, овшанка).
Сонант /й/ виступає як твердопіднебінний апроксимант [j] перед голосним: йеден, йесц, фамелийа (на письмі єден, єсц, фамелия), твойого, натомість перед приголосним і наприкінці слова ― як i̯ нескладове: краі̯, даі̯, знаі̯це (на письмі край, дай, знайце), а в міжвокальній позиції перед /і/ ― зникає: загоіц ше, моіма (на письмі загоїц ше, моїма).
Шумні До складу шумних приголосних входить 19 або 20 фонем: /б/, /п/, /д/, /т/, /д'/, /т'/, /ґ/, /к/, /з/, /с /, /ж/, /ш/, /г/, /х/, /дж/, /ч/, /дз/, /ц/, /в/, /ф/. За способом творення серед шумних виділяють вибухові /б/, /п/, /д/, /т/, /д'/, /т'/, /ґ/, /к/, африкати /дж/, /ч/, /дз/, /ц/ і щілинні /в/, /ф/, /з/, /с/, /ж/, /ш/, /г/, /х/. За місцем творення шумні можуть бути губно-губними /б/, /п/, губно-зубними /в/, /ф/, зубно-ясенними /д/, /т/, /дз/, /ц/, /з/, /с/, ясенними африкатами /дж/, /ч/, /ж/, /ш/, середньоязиковими /д'/, /т'/, задньоязиковими (задньоязични) /ґ/, /к/, /х/ та горловим /г/. Шумні утворюють 10 пар за дзвінкістю-глухістю: /б/ — /п/, /д/ — /т/, /д'/ — /т'/, /ґ/ — /к/, /з/ — /с/, /ж/ — /ш/, /г/ — /х/, /дж/ — /ч/, /дз/ — /ц/, /в/ — /ф/. Усі пари, крім /г/ — /х/, мають однакове місце творення. За ознакою м'якости-твердости існують лише чотири пари сонорних приголосних /л/ — /л'/ і /н/ — /н'/, /д/ — /д'/, /т/ — /т'/.
На місці історичних м'яких /д'/ та /т'/, які в бачвансько-русинській зазнали асибіляції, надалі затвердівши, маємо африкати /ц/ і /дз/: д'ет'і > дзеці «діти». М. Кочиш, як і Ґ. Костельник, указує, що приголосні /д’/, /т’/ у бачвансько-русинській дуже рідкі. Їх здебільшого знаходимо в деяких винятках (дїдо, звитяжиц) і запозиченнях (дєп, мадяр, потька, фатьол ― мадяризми; ладя, дюрдїца, мутяк ― сербизми; господь, тїло, дябол ― церковнослов'янізми; дїло, дїя ― українізми).
Звук /ф/, невластивий праслов'янській системі, маємо лише в запозичених (фабрика, фаза) і рідких звуконаслідувальних словах (фацнуц, форкац, фи). Схожа ситуація й з праслов'янським /ґ/, що перейшов у /г/, тож /ґ/ спостерігаємо зазвичай у запозичених (ґаґор, ґаз, ґазда, ґалєр, ґереґа ― мадяризми; ґлейта, ґнот ― германізми; ґума, ґлумец, ґадни, зґажиц ― сербизми) і звуконаслідувальних словах (ґаґац, ґеґнуц, ґольтац, ґравчац).
Губно-губні /б/ і /п/ в позиції перед носовим /м/ і передньоязикові /д/ і /т/ перед носовими /н/ і /н’/ вимовляють із фаукальним вибухом: робме, топме, зуб ме болї, дно, платно, утнуц тощо. Приголосні /д/ і /т/ міняють вимову і перед /л/: садло, шидло, метла, тлусти тощо.
Асиміляція за глухістю-дзвінкістю Дзвінкі приголосні за винятком /в/ оглушуються в позиції перед глухими й наприкінці слова (перед паузою): хла[д]ок — у хла[т]ку, ру[б]ец — ру[п]ца, сла[т]ки, ро[с]повесц, зо[с] хижі, зу[п], но[ш], гво[ст]. У низці слів може оглушуватися й дзвінкий /в/: [ф]чера, [ф]ше, [ф]час, [ф]шадзи, [ф]шелїяк. Глухі приголосні одзвінчуються перед дзвінкими й наприкінці слова перед дзвінкими приголосними наступного слова: да[ґ]дзе, сва[дз]ба, ма[дз] була хора, прине[ж] води, бра[д] и шестра. Одзвінчуються глухі приголосні також перед сонорним /м/ у формах наказового способу дієслів множини: ку[б]ме. Перед /в/ глухі не одзвінчуються: [ш]вет, [к]вет, [т]воє.
Асиміляція за твердістю-м'якістю Приголосні /д/, /т/ пом'якшуються перед /л'/, /н'/ (спад'нє, дот'ля), //л пом'якшується перед /н'/ (начал'нїк), /н/ пом'якшується перед /д'/, /т'/ (ан'дя, кон'тя), /н/ пом'якшується перед /дж/, /ч/, /ш/ (бонд'джа, закон'чіц), /л/ пом'якшується перед /ч/ у словах із суфіксами -чок, -че (стіл'чок).
Вимова груп приголосних У групах приголосних відзначають такі зміни: зж > ж (зоз железа > зо[ж:]елєза), зш > ш (зоз школи > зо[ш:]коли), здж > ждж (розджубац > ро[ждж]убац), сч > щч (счухац > [щч]ухац). Крім того, низка приголосних на стику слів або морфем можуть зливатися в один звук: д і ж > дж, т і ш > ч (богатши > бога[ч]и), д і з > дз, т і с > ц (под стреху > по[ц]треху), д і дж > дж:, т і ч > ч: (брат чита > бра[ч:]ита), д і дз > дз:, т і ц > ц: (пред дверми > пре[дз:]верми), ц і ц > ц (оцец > о[ц]а), з/с і с у суфіксі -ски > с (русски > ру[с]ки), н в основах прикметників і н у суфіксі -н- > н (воєнни > воє[н]и). Також два однакові приголосні вимовляються як один довгий на стику префікса з основою та на стику двох слів: од-далїц > о[д:]алїц, под дубом > по[д:]убом. Між двома сусідніми голосними в низці випадків маємо вставні приголосні й та в: радио > ради[й]о, какао > кака[в]о, паук > па[в]ук, Леона > Ле[в]она.
Просодія Наголос у бачвансько-русинській мові (акцент, наглашка) фіксований парокситонічний, завжди кріпиться на передостанній склад у словоформі. За цією ознакою руснацька, з одного боку, об'єднується із західними карпаторусинськими говірками (разом із лемківськими), польською мовою та зі східнословацьким говором, а з іншого боку, протиставляється східним карпаторусинським ідіомам (а також пряшівсько-русинській) і решті всіх східнослов'янських мов, яким властивий вільний наголос.
Місце наголосу не прив'язане до певної морфеми і при словозміні та словотворі, пов'язанім зі зміною числа складів, наголос завжди переміщується на передостанній: предсиˈдатель — предсидаˈтеля, орґаниˈзовац — орґанизоˈвани, тоˈвариш — товаˈриша — товариˈшови. У разі, якщо односкладному слову передує односкладний прийменник або частка нє, то наголос переміщується на прийменник або частку: ˈдо нас, ˈу вас, ˈзоз сна, ˈнє знал, ˈнє твой.
У деяких випадках у південнорусинській мові бувають відступи від правила фіксованого наголосу:
наголос ставиться на останній склад у запозичених словах із суфіксом -ізм (у називному відмінку): ґермаˈнизм, ґлобаˈлизм, афоˈризм, але в родовому відмінку — ґермаˈнизма; наголос зазвичай ставиться на склад, який був ударним у займенниках і прислівниках до приєднання суфікса -шик, відповідно до чого наголос може падати як на передостанній склад від початку слова, так і на інші склади: чиˈйшик, чиˈйогошик, ˈкедишик, ˈхторишик; наголос ставиться на останній склад у словосполуках перˈши раз і остатˈнї раз, які утворюють єдине фонетичне слово; наголос ставиться на перший склад в експресивній мові: вон лєм ˈупрекосци; наголос ставиться на першому складі в модальному слові ˈбаяко; наголос ставиться на останній склад в експресивній мові та в l-ових формах дієслів минулого часу: поˈшол, пошˈла, пошˈло, пошˈли.
Морфонологія