Кароліна () — штати США Північна Кароліна та Південна Кароліна, які розглядаються разом. Вони межують з штатом Вірджинія на півночі, Теннессі на заході та Джорджією на південному заході. На сході знаходиться Атлантичний океан.
Об'єднуючи населення Північної Кароліни (10 439 388 осіб) та Південної Кароліни (5 118 425 осіб), загальна чисельність населення Кароліни станом на 2020 рік становила 15 557 813 осіб. Якби Кароліна була єдиним штатом США, вона була б п'ятим за чисельністю населення штатом, поступаючись Каліфорнії, Техасу, Флориді та Нью-Йорку.
Кароліна була відома як провінція Кароліна під час раннього колоніального періоду Америки, з 1663 по 1710 рік. До цього земля вважалася частиною колонії і домініону Вірджинія, з 1609 по 1663 рік. Провінція, названа Кароліною на честь англійського короля Карла I, була розділена на дві королівські колонії в 1729 році, хоча фактична дата є предметом дискусій.
Історія Регіон був оголошений частиною іспанської території під назвою Ла Флорида Понсе де Леоном у 1513 році. Санта-Елена, іспанське поселення на нинішньому острові Парріс, штат Південна Кароліна, було столицею Ла-Флорида з 1566 по 1587 рік. Його заснував Педро Менендес де Авілес, перший губернатор іспанської Флориди.Stanley South, The Discovery of Santa Elena. Раніше було кілька спроб заснувати колонії в цьому районі як іспанцями, так і французами, яких надихнули попередні розповіді про багаті землі Чикори. Поселення Менендеса в Санта-Олені змістило центр іспанських колоніальних зусиль на північ від Сент-Августина, який був заснований у 1565 році, щоб вигнати французів із їхньої колонії Форт-Кароліна. Санта-Олена була зрештою побудована на місці покинутого французького форпосту Шарльфор, заснованого в 1562 році Жаном Рібо.
Заснування Санта-Елена послідувало за руйнуванням Менендесом французького форту Кароліна в 1565 році. Іспанське поселення містило значну громаду і стало базою для операцій єзуїтів і військових, що працювали в північній зоні іспанської Флориди. З цієї бази іспанці заснували низку інших ефемерних фортів аж до Аппалачських гір, але опір місцевих індіанських племен і відсутність інтересу Іспанії до цього району спричинили їх залишення, переміщення або знищення. Санта-Елена була остаточно покинута в 1587 році, а ті, хто вижив, переселилися до Сент-Августина. Іспанці більше ніколи не висували своїх колоніальних претензій на цю територію, зосередившись на інших районах американського континенту. Після цього територія була залишена корінним американцям до 30 жовтня 1629 року, коли Карл I надав патент своєму генеральному прокурору, серу Роберту Хіту, на землі на південь від 36 градусів і на північ від 31 градуса, "під назвою, на честь цього короля, Каролана". На латині Carolus означає - «Чарльз». Хартія була нереалізована, а згодом визнана недійсною.
24 березня 1663 року Карл II видав нову грамоту групі з восьми англійських дворян, надавши їм землі Кароліни, як винагороду за їхню вірну підтримку його зусиль по поверненню собі англійського престолу. Ці вісім були названі Лордами Власниками (анг. Lords Proprietor), або просто Власниками. Грамота 1663 року надала титул Лордів Власників на всі землі від південного кордону колонії Вірджинія на 36 градусі північної широти до 31 градуса північної широти (вздовж узбережжя нинішньої Джорджії). Офіційне створення окремих колоній не відбулося до 1729 року, коли сім лордів-власників продали свої частки в Кароліні Короні, і Північна Кароліна та Південна Кароліна стали королівськими колоніями.
У 1665 році хартія була дещо переглянута, північний кордон було розширено до 36 градусів 30 хвилин на північ, щоб включити землі поселень Альбемарл уздовж Альбемарл Саунд, які були заселені переважно віргінцями, що мігрували на південь. Аналогічно, південний кордон було перенесено на південь до 29 градусів північної широти, трохи південніше сучасного Дайтона-Біч, штат Флорида, що мало наслідком включення існуючого іспанського поселення в Сент-Августині, що було неправомірним перевищенням англійських повноважень. Хартія також надавала всі землі між цими північними і південними кордонами, від Атлантичного океану на захід до берегів Тихого океану, що було ще більшим перевищенням, яке не підлягало виконанню.
Між 1663 і 1729 роками було багато розбіжностей, пов'язаних з обороною, управлінням і різницею між двома різними аграрними стилями, які використовували жителі колонії Вірджинія, і тими, які практикували плантатори, що прибували в Чарльзтаун з Вест-Індії і Барбадосу.
У 1729 році провінція Кароліна була розділена, коли нащадки семи з восьми лордів-власників продали свої частки назад Короні. Лише спадкоємці сера Джорджа Картерета зберегли свої первісні права на територію, яка згодом стала округом Гренвілл. І провінція Північна Кароліна, і провінція Південна Кароліна стали британськими коронними колоніями в 1729 році.The Split – One Colony Becomes Two from carolana.com
Культура Культура Кароліни є окремою підгрупою великої південної культури. Примітно, що прибережний регіон Кароліни був заселений європейцями більш ніж на століття раніше, ніж внутрішні регіони Півдня, і зазнав впливу культури Карибського басейну, особливо Барбадосу. Багато з перших губернаторів у період об'єднання були барбадосцями. Хоча обидва штати є частиною Півдня США, історично існує ряд відмінностей у моделях поселення, політичному розвитку та економічному зростанні двох штатів.
Під час Громадянської війни в США (1861-1865 рр.) Південна Кароліна була першим південним штатом, який вийшов зі складу Союзу, тоді як Північна Кароліна була передостаннім штатом, який відокремився. Південна Кароліна взагалі була одним з найсильніших прихильників Конфедерації. Війна почалася в Чарльстоні, штат Південна Кароліна, де курсанти Військової академії Південної Кароліни, відомої як Цитадель, зробили перші постріли по кораблю Союзу "Зірка Заходу" (анг. Star of the West)
Північна Кароліна також була ключовим штатом Конфедерації, який виростив і поставив багато солдатів до Конфедерації. При Геттісберзі кожен четвертий солдат Конфедерації був родом з Північної Кароліни, незважаючи на те, що частина північнокаролінців (особливо в західній частині штату) відмовлялася підтримувати Конфедерацію. Губернатор Північної Кароліни під час громадянської війни, Зебулон Венс, був відвертим критиком президента Конфедерації Джефферсона Девіса і часто відмовлявся виконувати накази Девіса щодо підкріплення та постачання; Венс наполягав, що солдати та припаси знадобляться для зусиль Конфедерації Північної Кароліни. Однак під час семиденних боїв Північна Кароліна все ж таки надіслала велику кількість військ для загальної допомоги Півдню в цілому. Під час війни юніоністська присутність зберігатиметься по всій Північній Кароліні, а в Північній Кароліні формуватимуться полки армії Союзу.
Обидва штати відігравали важливу роль у збереженні Конфедерації завдяки своїм глибоководним портам у Вілмінгтоні та Чарльстоні. Ці два міста були ключовими у постачанні армій Півдня зброєю, одягом і боєприпасами, а також у виробництві продовольства і провізії для цивільного населення Півдня.
Політика Протягом більшої частини 20-го століття Південна Кароліна була бастіоном "суцільного демократичного Півдня", де майже не було республіканців, і де часто обирали політиків, які були відвертими прихильниками расової сегрегації. Північна Кароліна, будучи переважно демократичним штатом, містила велику республіканську меншину - штат проголосував за республіканців на президентських виборах 1928 року і обрав кількох республіканських конгресменів, губернаторів і сенаторів у 1868-1928 роках - і Північна Кароліна була широко відома як один з найбільш прогресивних південних штатів у питанні сегрегації та громадянських прав. У 1947 році журналіст Джон Гантер писав: "З тим, що Північна Кароліна є значною мірою найпрогресивнішим штатом Півдня, гадаю, погодяться майже всі. З іншого боку, він описав Південну Кароліну як «один із найбідніших американських штатів і, мабуть, один із найнерозумніших». Gunther 1947, p. 723 Описуючи відмінності між двома штатами, Гантер зазначив, що в 1947 році розлучення в Північній Кароліні «може бути дозволено просто на підставі відсутності співжиття; Південна Кароліна — єдиний американський штат, у якому розлучення неможливе».
Незважаючи на те, що Північна Кароліна була штатом, який вагався на останніх президентських виборах, а Південна Кароліна - штатом, який надійно голосує за республіканських кандидатів у президенти, вони технічно є двома найбільш політично схожими штатами країни, згідно з порівнянням штатів за низкою 19 змінних, проведеним статистиком Нейтом Сілвером у 2008 році.
Економіка Історично, як і на більшій частині Півдня, економіка Кароліни була заснована на сільськогосподарському виробництві. Переважання певних сільськогосподарських культур допоможе вплинути на регіональну економіку:Як і інші [південні] штати, до Другої світової війни Північна Кароліна залишалася переважно регіоном невеликих ферм і фабрик, які сильно залежали від кількох трудомістких культур, покладаючись на пайову участь і оренду, особливо для чорношкірих робітників. Кароліна відрізняється своєю економічною залежністю від тютюну, а також від бавовни і рису, а також великою кількістю дрібних меблевих, текстильних і тютюнових фабрик
Ці галузі дали Каролінам, особливо Північній Кароліні, більш значну промислову базу, ніж більшість південних штатів. У міру збільшення механізації сільського господарства, а також зміни робочих місць у виробництві текстилю, одягу та меблів через глобалізацію в поєднанні із занепадом тютюнової промисловості багато сільських і невеликих міських громад постраждали. Наприкінці 20-го століття обидві держави почали відчувати зростання в технологічному та банківському секторах, що призвело до створення робочих місць, зростання населення та нових економічних галузей. Ці зміни, як і під час попередньої індустріалізації, були більш вираженими в Північній Кароліні, а в Південній Кароліні протягом кількох років економічне зростання сповільнювалося.
З 1980-х років Північна Кароліна перетворилася на фінансовий центр, а Шарлотта стала другим за величиною фінансовим районом США після Нью-Йорка. У Шарлотті розташовані штаб-квартири кількох великих публічних корпорацій: Bank of America, Truist Financial, Wells Fargo та Centene Corporation, а також шість інших компаній зі списку Fortune 500, включаючи Lowe's, Duke Energy, Nucor, Honeywell, Brighthouse Financial та Sonic Automotive.
Професійний спорт Клуб Ліга спорт Місто Стадіон Встановлено Чемпіонати Кароліна Пантери НФЛ футбол Шарлотт, Північна Кароліна Стадіон «Бенк оф Америка». 1995 рік 2 виступи на Super Bowl /конференції NFC, 6 титулів у дивізіоні (1-NFC West, 5-NFC South) Шарлот ФК MLS футбол Шарлотт, Північна Кароліна Стадіон «Бенк оф Америка». 2022 рік немає Кароліна Харрикейнз НХЛ Хокей Ралі, Північна Кароліна PNC Arena 1997 рік 1 Кубок Стенлі, 2 конференції, 3 дивізіони Шарлотт Хорнетс НБА Баскетбол Шарлотт, Північна Кароліна Спектр центр 1988 рік немає Північна Кароліна Кураж NWSL Футбол (жінки) Кері, Північна Кароліна Стадіон Sahlen's у футбольному парку WakeMed 2017 рік 2 NWSL Shields (найкращий рекорд регулярного сезону), 1 NWSL Playoff Championship Собаки Шарлотти MLL Лакросс Шарлотт, Північна Кароліна Меморіальний стадіон Американського легіону 2011 рік немає Кароліна має три професійні спортивні команди у Великій четвірці вищих ліг : «Кароліна Пантерс» з НФЛ, «Шарлотт Хорнетс» з НБА та «Кароліна Гаррікейнз» з НХЛ . За підтримки обох штатів усі три команди розташовані в Північній Кароліні, дві – у Шарлотті, а третя – у Ролі.