Би́тва за Британію (, ) — бомбові нальоти Люфтваффе на міста Великої Британії та бої за домінування у повітряному просторі Великої Британії, між Люфтваффе Німеччини та Королівськими Повітряними Силами (КПС) Великої Британії. Назва пішла від промови Вінстона Черчиля 18 червня 1940 року:Битва за Францію закінчилася. Я очікую, що битва за Британію ось-ось почнеться.Відразу ж після битви і очікуваної перемоги Люфтваффе, Гітлер планував розпочати операцію «Морський Лев», в ході якої німецький десант висадився б на територію Великої Британії. Цим німецьке командування хотіло поставити на коліна Британію, змусивши її підписати мирний договір, однак у битві за Британію Люфтваффе зазнав поразки. Деякі історики вважають, що Гітлер програв битву через те, що відтягнув ескадрильї Люфтваффе на схід, для підготовки вторгнення у СРСР. Інші, такі як Дерек Робінсон, не погоджуються з тим, що у Битві за Британію у Німеччини був шанс перемогти.
Британські історики датують перебіг битви від 10 липня до 31 жовтня 1940, бо саме в цей період відбувалися найжорстокіші сутички у небі та бомбардування промислової та цивільної інфраструктури. Німецькі історики датують подію від середини серпня 1940 аж до 31 травня 1941 року, аргументуючи це тим, що саме в кінці травня основні сили Люфтваффе були переправлені на схід, для здійснення Операції «Барбаросса».
Передісторія Велика Британія була першою країною, яка оголосила війну Третьому Рейху. Локальна польсько-німецька війна фактично дала старт нової світової війни. У Франції, біля укріпленої лінії Мажино, розташувалася франко-британська армія, а біля лінії Зігфріда сконцентрувалася німецька армія. Але військові дії обмежувалися лише окремими операціями на морі. На суходолі активних боїв не було аж сім місяців. Цей період війни увійшов в історію як Дивна війна.
30 листопада 1939 року Радянський союз розпочав військову агресію проти Фінляндії. Велика Британія домагалася від Норвегії і Швеції дозволу на відправку експедиційного корпусу на допомогу Фінляндії. Але закінчення Зимової війни 12 березня 1940 поклало край цим планам.
У квітні 1940 року Вермахт вдерся до Данії та Норвегії. 10 травня 1940 року нацисти почали захоплювати країни Західної Європи. Довше всіх протрималася Франція. Вона капітулювала 22 червня 1940 року. Капітуляція Франції в червні 1940 р. залишила Велику Британію наодинці з Німеччиною, яка володіла ресурсами всієї Європи, а також отримувала щедре постачання із СРСР.
Після евакуації британських військ з Дюнкерка (Операція «Динамо») і капітуляції Франції 22 червня 1940 року Гітлер вірив, що Велику Британію переможено, і Німеччина є хазяїном у Європі. Однак у Британії залишалися люди, що негативно ставились до підписання миру із Німеччиною. Серед них був щойно обраний прем'єр-міністр Вінстон Черчилль. Завзяття та ораторські навички Черчилля переконали народ Великої Британії відмовитись від ідеї підписання мирного договору із Третім Рейхом і готуватися до тривалої війни.
Німецькі плани щодо окупації Британії 16 липня, плануючи закінчити війну на заході, Гітлер наказав підготувати план вторгнення до Великої Британії. Гітлер сподівався налякати цивільне населення у Британії, щоб у такий спосіб вивести її з війни. Перед цим, 16 липня, грос-адмірал Редер доповів Гітлерові, що вторгнення до Великої Британії можливе тільки за умови повного контролю повітряного простору між Німеччиною і Великою Британією та із сильним флотом. Німецький флот значно постраждав під час війни з Норвегією, у той час як Британський флот мав багато нових кораблів, готових до бою. Очевидною була неможливість того, що німецькі війська зможуть висадитись на березі Великої Британії без значних втрат. Єдиною альтернативою для протидії британському флоту були бомбардувальники Люфтваффе, однак для їх ефективної дії був потрібен контроль над повітряним простором Великої Британії.
1 серпня була видана директива про ведення «повітряної і морської війни проти Англії». Ці сили без вторгнення сухопутних військ повинні були перемогти Англію.
Після окупації Британія та Ірландія мали бути розділені на шість військово-економічних командувань з штаб-квартирами в Бірмінгемі, Ґлазґо, Дубліні, Ліверпулі, Лондоні та Ньюкаслі. Головною штаб-квартирою німецької окупаційної адміністрації Гітлер обрав спадковий маєток герцогів Мальборо палац Бленем.
Нацисти складали списки осіб та організацій у Британії, які становили б для них небезпеку в разі захоплення країни. Усього в цих списках гестапо фігурувало 2300 осіб та 400 організацій. Окрім євреїв (450 тисяч осіб) як головної мішені нацистів, були ще квакери, біженці-антифашисти з Іспанії часів громадянської війни 1936—1939 років, банкіри з фонду «United Dominions Trust», бригадний генерал Едвард Спірс (противник політики умиротворення Гітлера, а під час битви за Францію травня—червня 1940 року — особистий представник Черчилля при французькому прем'єр-міністрі Рейно), Британська асоціація інженерів, противники нацизму, що втекли з Німеччини. За німецькими планами все чоловіче населення Британії віком 17—45 років мало бути інтерноване та відправлене до концтаборів. В умовах 1940 року, коли все населення Великої Британії було 48 мільйонів, це означало, що потрібно було депортувати 11 мільйонів осібГалушка А., Брайлян Є. Змова диктаторів: Поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939—1941. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018. — С. 238..
Озброєння
Бомбардувальники
Основними бомбардувальниками Люфтваффе були Heinkel He 111, Dornier Do 17 і Junkers Ju 88 (для бомбардування з середніх і малих висот), і Junkers Ju 87 «Штука» для бомбардування з пікірування. У більшості випадків використовувалися He 111. Для висотних бомбардувальників існували також розвідувальні версії.
«Штуки» виявилися найменш успішними на британському театрі воєнних дій: через низьку швидкість і недостатню маневреність вони ставали легкою ціллю британських винищувачів. До того ж, запас пального у Ju-87 був недостатнім. Після серії втрат, ескадрильї «Штук» було майже повністю знято з завдань бомбардування Британії. Деякий час вони використовувалися для бомбардування морських цілей, а у 1941-му їх перекинули на східний фронтWood and Dempster 2003, p. 228..
Інші три машини відрізнялися своїми характеристиками. Heinkel 111 був найповільнішим, Ju 88 — найшвидшим, але тільки після скидання бомбового навантаження (що було закріплене переважно на зовнішніх підвісах). Do 17 ніс найменше бомб. Всі три типи бомбардувальників зазнали важких втрат від британських винищувачів, але найбільше постраждали групи Ju 88. Загалом німецькі бомбові сили потребували постійної підтримки з боку винищувачів, які, втім, часто не надавалися у достатніх кількостях. Головним типом супровідного літака був Messerschmitt Bf 109.
На боці Третього Рейху в битві брав участь італійський повітряний корпус. Він був сформований 10 вересня 1940 року і базувався в окупованій Бельгії. У нього входили: 13-а і 43-я ескадрилья, озброєні, в цілому, 74 двомоторними бомбардувальниками Fiat BR.20М, і 172-га розвідувальна ескадрилья з п'ятьма літаками CANT Z.1007bis.
З боку Британії для бомбардувальних польотів (в основному нічних, для таких цілей як заводи, порти і залізничні вузли) використовувалися три типи бомбардувальників: Armstrong Whitworth Whitley, Handley-Page Hampden і Vickers Wellington. Ці літаки за класифікацією RAF були важкими бомбардувальниками, хоча Hampden був радше середнім бомбардувальником, порівняним з He 111. Двомоторний Bristol Blenheim і одномоторний Fairey Battle, що вже застарів, були легкими бомбардувальниками; У RAF Bomber Command літаки Blenheim були найбільш чисельними і виконували польоти для атак кораблів, портів, аеродромів і заводів на континенті вдень і вночі. Ескадрильї Fairey Battle, які зазнали важких втрат у денних боях під час битви за Францію, поповнили резервними машинами, і вони продовжили виконувати завдання (переважно нічні) нальотів на порти, аж до жовтня 1940 року, коли Battle було врешті відкликано з фронту«Fairey Battle.» airlandseaweapons.devhub.com, 16 August 2009. Retrieved: 3 November 2010..
Хід битви Днем початку битви за Британію вважається 10 липня 1940 року, коли розпочалися перші авіанальоти на територію Англії. На цьому етапі німецькі ВПС в основному здійснювали розвідку боєм, перевіряючи на міцність оборону противника. Метою німецьких атак стали англійські конвої в Ла-Манші, які перевозили життєво необхідну для британської економіки сировину. Атакам винищувачів Люфтваффе піддавалися також і різні військові та промислові об'єкти на південно-східному узбережжі Англії. Таким чином, Німеччина шукала слабкі місця в британській обороні і в той же час без особливого ризику для себе тримала уряд Великої Британії в постійній напрузі.
Хід активної фази битви за Британію можна розділити на кілька етапів.
Перший почався з 13 серпня і тривав до 7 вересня. 13 серпня в Німеччині було оголошено «Днем орла» (), він став першим днем німецької операції «Атака орлів» (). Саме цього дня військово-повітряні сили Німеччини почали завдавати масовані удари безпосередньо по англійській винищувальної авіації, по аеродромах, командних пунктах і радіолокаційним станціям, однак переведена ще в 1939 році на військові рейки промисловість, навіть в найгірший для Королівських ВПС час — з середини серпня до середини вересня 1940 року — змогла виготовити літаків більше, ніж було збито німцями.
У ніч на 25 серпня 1940 року десять німецьких літаків, збившись з курсу, помилково скинули бомби на околицю Лондона. 26 серпня 1940 року англійці здійснили у відповідь перший авіанальот на Берлін. На північно-західну частину міста було скинуто 22 тони бомб, загинули 12 осіб, також були завдані серйозні руйнування. До кінця 1940 року загальний збиток від англійських нальотів коштував Берліну приблизно 200 убитих і до 1800 зруйнованих будівель. У відповідь на бомбардування Берліну Гітлер віддав наказ на бомбардування Лондона, що і стало початком другого етапу.
Другий етап битви почався 7 вересня 1940 року, день початку Лондонського Бліцу, коли Люфтваффе завдали першого масованого бомбового удару по Лондону. На столицю скинули тисячі запалювальних та сотні інших бомб. Після бомбардування військових та промислових цілей, як це було раніше, мета бліцу «Бліцу» була інша,— помста, тобто терор мирного населення.
Після цього німецькі бомбардувальники стали регулярно з'являтися над містом. Особливо сильним був наліт 15 вересня, коли німецьке командування послало на Лондон понад 1000 літаків. Над містом розігралася грандіозна повітряна битва, в якій англійська винищувальна авіація і зенітна артилерія чинили агресору запеклий опір. Ворог втратив 60 літаків, а англійці — 26. Такий інтенсивний опір ошелешив Герінга і керівництво Люфтваффе, які сподівались, що англійська авіація майже повністю знищена попередніми атаками аеродромів. Після 15 вересня напруженість повітряних боїв над Лондоном і в цілому над Англією стала дещо спадати.
Переконлива перемога 15 вересня у масштабній битві в небі Лондона, коли силами 630 винищувачів була відбита атака майже удвічі більшого німецького повітряного флоту, змусила Берлін вчергове відкласти початок операції «Морський лев» (і як виявилось, назавжди), з погіршенням погоди інтенсивність авіанальотів на британську столицю пішла на спад, а їх акцент змістився на промислові центри та портові міста — Бірмінгем, Ковентрі, Саутгемптон, Ліверпуль, Белфаст, Глазго, Бристоль, Ньюкасл, Плімут, Кардіфф, Манчестер, Шеффілд, Суонсі, Портсмут і Ейвонмут. Особливо дуже сильно постраждало місто Ковентрі. 14 листопада воно пережило найруйнівніше бомбардування. На місто впало 56 тонн запалювальних бомб, 394 тонни фугасних бомб і 127 парашутних мін, було зруйновано сім важливих військових підприємств, пошкоджено 12 авіаційних заводів, згоріло 60 тисяч із 75 тисяч будівель, загинуло 568 осіб, а 865 було поранено.