Ізабелла Гілмор (), до шлюбу Морріс (; , , Ессекс, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії — , Паркстон, Дорсет, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії) — диякониса англіканської церкви, тривалий час несла активне служіння на півдні Лондона. Її зусиллями в англіканській церкві відродили єпархіальний інститут дияконис. Свята.
Ранні роки та шлюб Народилася 17 липня 1842 року в Вудфорд-Голлі у Вудфорді, передмісті Лондона в графстві Ессекс. Ізабелла була восьмою дитиною з десяти у сім'ї представників середнього класу — вексельного брокера Вільяма Морріса та Емми Морріс, до шлюбу Шелтон, дочки вчителя музики. Вона була молодшою сестрою письменника та художника Вільяма Морріса. Батько Ізабелли помер, коли їй було п'ять років .
Дитинство Ізі, як звали її домашні, було щасливим. Вона росла «маленьким шибеником». У дошкільні роки її освітою займалася гувернантка. Потім вона навчалася у приватній школі в Брайтоні та пансіоні для дівчат у Кліфтоні під Бристолем. Завершивши освіту у віці сімнадцяти років, на балу дебютанток познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, офіцером королівського військово-морського флоту Артуром Гамільтоном Гілмором, з яким одружилася 18 вересня 1860 року. У листопаді 1882 року Арчі, так Ізабелла називала чоловіка, помер від менінгіту. Дітей у їхньому шлюбі не було. Овдовівши, вона переїхала до матері .
Служіння Подолавши опір родичів, Ізабелла пройшла курси медичних сестер і вступила на роботу до лікарні Гая в Лондоні, де невдовзі стала старшою медичною сестрою. У 1884 році, після смерті брата Томаса Ренделла Морріса, вона прийняла опіку над вісьмома його неповнолітніми дітьми.
У 1886 році єпископ Рочестера Ентоні Торольд запропонував Ізабеллі відродити інститут дияконис у його єпархії. Спочатку вона відмовилася через відсутність у неї відповідної підготовки та богословської освіти. Але після молитви під час ранкового богослужіння у жовтні 1886 року Ізабелла прийняла пропозицію єпископа. Разом вони склали статут, згідно з яким покликання диякониси — служіння медичної сестри, робітниці соціального забезпечення та помічниці правоохоронних органів.
16 квітня 1887 року Ізабеллу висвятили в сан. Тоді ж заснували перший будинок нового єпархіального інституту на Парк-Гілл у Клемпемі, який нині на її честь називається Гілмор-хаус. На відміну від диякониси Елізабет Ферард, її старшої сучасниці, диякониса Ізабелла Гілмор при посвяті в сан не приносила релігійних обітниць. Протягом наступних майже двадцяти років вона несла активне служіння у бідних парафіях на півдні Лондона. Про служіння Ізабелли, її брат Вільям Морріс писав їй: «Я проповідую соціалізм, ви його практикуєте». Працями Гілмор інститут дияконис поширився у всій англіканській церкві. Вона особисто підготувала сім головних дияконис для інших єпархій.
У 1891 єпископом Рочестера став Томас Ренделл Девідсон, з яким у засновниці інституту склалося конструктивне співробітництво. При ньому диякониси розпочали соціальне служіння в сім'ях бідних селян і моряків королівського флоту. У 1906 році Ізабелла пішла на спочив й оселилася в місті Райгіт, в графстві Суррей. На спочиві вона продовжувала листуватися зі своїми ученицями в англіканських єпархіях з усього світу.
Ізабелла Гілмор померла у Паркстоні, у графстві Дорсет 15 березня 1923 року. Її поховали на цвинтарі в Лайм-Реджис поруч із чоловіком.
Пам'ять День пам'яті Ізабелли Гілмор, внесеної до Календаря святих англіканської церкви та деяких інших англіканських церков, щорічно відзначається 16 квітня, в день її посвяти в диякониси. На згадку про неї в Саутваркському соборі встановлено пам'ятник.
Примітки
Посилання