Каперське свідоцтво (лист, патент, ліцензія), (, ) — державний документ в епоху вітрильного судноплавства, який надавав право приватним особам (каперам чи корсарам) нападати та захоплювати кораблі ворожої держави, а також зобов'язуючий їх передати здобич в адміралтейський або призовий суд для оцінки, продажу і видачі заздалегідь обумовленої винагороди. Свідоцтво також надавало юридичний дозвіл на перехід міжнародних морських кордонів для проведення репресалій і нападу на ворожі судна за межами своєї країни.

На відміну від звичайного піратства, яке було незаконним і засуджувалось в суспільстві, корсарство вважалось почесним заняттям, оскільки поєднувало в собі патріотизм і користь державіHewitson, Skull and Satire, p. 19–20.Konstam, Pirates: Predators of the Seas, p. 10..

Історія Процедура видачі каперського свідоцтва і органу що їх надавав різнились в залежності від місця та часу. В американських колоніях їх видавали губернатори від імені короля. У період Війни за незалежність видачею займались органи влади окремих штатів. Згодом функція перейшла до союзу штатів і Континентального конгресу, а з прийняттям конституції видавати свідоцтва почали Конгрес та президент. Для отримання свідоцтва судновласник мав вказати в заявці назву, опис, тоннаж і озброєння корабля, своє ім'я, місце народження та проживання, розрахункову кількість команди, а також давав присягу суворо дотримуватись законів країни і умов міжнародних договорів. У випадку отримання свідоцтва, воно «прив'язувалось» не до капітана, а до судна, часто в ньому зазначалось чіткий період часу і список кораблів на які можна було здійснювати напад.

В Англії за умовами договору Єлизавета I отримувала частину здобичі, яку приватир Френсіс Дрейк захоплював з іспанських торговельних кораблів. Перші справжні каперські свідоцтва з'явились у 1295 році, у часи правління Едуарда I. Їхньою видачею займався Вищій адміралтейський суд. Потенційний капер, при цьому, мав внести заставу у £1500 в якості гарантії «хорошої поведінки».

Скасування каперства Наприкінці Кримської війни представники сімох європейських держав підписали Паризьку декларацію про відмову від каперства, до якої згодом приєднались ще 45 держав, що де-факто означало заборону каперства в усьому світіPetrie, The Prize Game p. 143 (discussing the end of privateering.). Сполучені Штати відмовились підписувати декларацію. Не дивлячись на постанову, деякі країни продовжували видавати каперські ліцензії, наприклад на початку Тихоокеанської війни у 1879 році Болівія видавала каперські свідоцтва будь-яким кораблям що виявляли бажання воювати на її боці.

Див. також Корсари Крейсерська війна Призове право Каральна акція

Примітки