Джоан Готчкіс ( — ) — американська акторка театру, кіно та телебачення, письменниця та артистка. Постійний член Акторської студії та Гільдії драматургів, Готчкіс найвідоміша своєю роллю доктора Ненсі Каннінгем у кількох сезонах серіалу «Дивна парочка» та написанням у співавторстві з Еріком Моррісом основоположного посібника з акторської майстерності «No Acting Please» (1977)Complete results for «No Acting Please» in year 1977. WorldCat. Retrieved December 13, 2012., який досі використовується в коледжах і консерваторіяхElston, Ken (Approved September 19, 2012). George Mason University Course Approval Form. George Mason University College of Visual and Performing Arts; retrieved 2012-12-13 (Scroll to «Professional Perspectives on Performance: Recommended Reading»).Heinlein, Kurt Gerard; Parker, Stacy Parker (2009, 2012). Missouri State Theatre & Dance: BFA in Acting Program Guidelines; retrieved December 13, 2012 (Scroll to "Additional Information and Resources: 13. Publications for the Actor').St. Clair, Charles (Spring 2011). 'Acting for the Camera' Course Guide. The New College of Interdisciplinary Arts and Sciences at Arizona State University; retrieved 2012-12-13 (Scroll to «Suggested Reading» on page 3)., а також своєю новаторською акторською грою у 1990-х.

Раннє життя Джоан Готчкіс народилася в Лос-Анджелесі 21 вересня 1927 року. Її батько, Престон, працював у сфері страхування та інвестицій, а мати Кетрін (до шлюбу Біксбі) походила з родини скотарів з округу Оріндж, яка перетворила Ранчо Лос-Аламітос на ферму великої рогатої худоби площею 26 000 акрів. Готчкіс виросла у Сан-Марино та навчалася у школі Вестрідж у сусідній Пасадіні. Вона навчалася в Сміт-коледжі, який закінчила зі ступенем бакалавра мистецтв у 1949 році. Через три роки вона здобула ступінь магістра з дошкільної освіти в Педагогічному коледжі Бенк-Стріт, а потім три роки викладала в дитячому садку.

Кар'єра У віці 26 років Готчкіс перейшла від викладацької роботи до акторства, приєднавшись до Акторської студії та вивчаючи акторську майстерність у Нью-Йорку. Вона дебютувала на Бродвеї у виставі «Порада та згода», адаптації однойменного роману. З 1950-х до 1990-х років Готчкіс виконувала різні ролі на телебаченні, в кіно та театрі (на літніх майданчиках та Бродвеї). Вона брала участь у бродвейських виставах «Це пташка…Це літак…Це Супермен» (попередні покази у Філадельфії) та «Напиши мені, вбивцю». На початку 1960-х років вона приєдналася до акторського складу мильної опери «Таємничий шторм», в якій виконувала роль Майри протягом кількох років. У 1967 році вона повернулася до Лос-Анджелеса та постійно працювала на телебаченні протягом 1970-х років. Зокрема, Готчкіс зіграла роль доктора Ненсі Каннінгем, колишньої дівчини Оскара Медісона в телевізійній версії «Дивної пари» й Еллен у серіалі «Мій світ і ласкаво просимо до нього», який отримав премію «Еммі».

Готчкіс також часто з'являлася як гість у телепроєктах, як-от «Зачаровані», «St. Elsewhere», «Лу Грант», «Ангели Чарлі», «Меннікс», «Маркус Велбі», «Барнабі Джонс» й інші. На великому екрані вона зіграла роль мами Гартлі в художньому фільмі «Ода Біллі Джо» (1976).

Готчкіс зарекомендувала себе як авторка у 70-х роках: вона написала моноп'єсу «Спадщина», в центрі сюжету — домогосподарка з вищого класу, яка переживає психічний та емоційний зрив. Ерік Морріс поставив п'єсу на сцені; режисер Карен Артур побачила її та звернулася до Готчкіс з пропозицією зняти кіноверсію, де Артур стане режисером, а Готчкіс — сценаристом, продюсером і виконає роль. Кінофільм «Спадок» (1975) отримав на Тегеранському кінофестивалі нагороду «Найкращий новачок».

На початку 1980-х Готчкіс повернулася на сцену, виступаючи протягом кількох років у регіональних театрах, як-от Орегонський шекспірівський театр і Репертуарний театр Мілвокі. Згодом вона зіграла головну роль у «Скляному звіринці» в Театральному центрі Лос-Анджелеса та іноді виконувала телевізійні ролі.

Tearsheets Productions З кінця 1980-х років Готчкіс знову почала писати. Вона заснувала Tearsheets Productions у Санта-Моніці та написала, продюсувала та виконала ролі у двох сольних п'єсах. З першою, «Tearsheets: Rude Tales from the Ranch», вона гастролювала у США на початку 1990-х та побувала за кордоном на Единбурзькому міжнародному фестивалі «Fringe», де отримала нагороду. Її другою сольною роботою стала «Elements of Flesh: Or Screwing Saved My Ass» (1996) про старіння та сексуальність.

Особисте життя У червні 1958 року Готчкіс одружилася з Робертом Фостером. Вони познайомилися під час знімання рекламного ролика. Народила дочку Полу. Вони розлучилися у 1967 році. Готчкіс повернулася до Лос-Анджелеса з Полою.

Зацікавленість Готчкіс психологією протягом усього життя привела її до того, що вона зрештою стала парапрофесіоналкою із навчання подолання агресії в Інституті групової психотерапії (під наставництвом Джорджа Баха).

Джоан Готчкіс померла 27 вересня 2022 року в Лос-Анджелесі. Їй було 95 років, і перед смертю вона страждала на застійну серцеву недостатність.

Фільмографія +Фільмографія Джоан Готчкіс рік Назва Роль 1971 Пізня Ліз Саллі Пірсон 1973 Брізі Пола Гармон 1975 Спадщина Біссі Гепгуд 1976 Ода Біллі Джо Анна «Мама» Гартлі 1979 Старі хлопці Памела Шоу 1984 Остання гра Мати Корі

Примітки

Посилання