Джин Френсіс Татлок ( — ) — американська психіатриня та лікарка. Членкиня Комуністичної партії США, репортерка та авторка партійного видання «Вестерн воркер». Також відома стосунками з Дж. Робертом Оппенгеймером, директором Лос-Аламоської лабораторії Мангеттенського проєкту під час Другої світової війни.
Дочка Джона Стронга Перрі Татлока, філолога з давньоанглійської мови та спеціаліста з Джеффрі Чосера, Татлок закінчила Вассарський коледж і Стенфордську медичну школу, де здобувала освіту у галузі психіатрії. Почала зустрічатися з Оппенгеймером у 1936 році, коли була аспіранткою Стенфордського університету, а Оппенгеймер працював професором фізики в Каліфорнійському університеті в Берклі. Через їхні стосунки та її членство в Комуністичній партії ФБР встановило за нею нагляд, а її телефон прослуховувався.
Вона страждала на клінічну депресіїю та померла, вчинивши самогубство 4 січня 1944 року.
Ранні роки Джин Френсіс Татлок народилася в Енн-Арборі, штат Мічиган, 21 лютого 1914 року, другою дитиною Джона Стронга Перрі Татлока та його дружини Марджорі (до шлюбу Фентон). У неї був старший брат Г'ю, який став лікаремStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 7.. Її батько, який здобув ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті, був відомим і визнаним професором англійської мови в Університеті Мічигану; філолог з давньоанглійської мови; спеціаліст по Джеффрі Чосеру та англійських п'єсах, віршах і літератури Єлизаветинської епохи; автор приблизно 60 книг на ці теми, включно з «Повним зібранням поетичних творів Джеффрі Чосера» (1912) і «Розум і мистецтво Чосера» (1950)Kashner and MacNair, The Bad & the Beautiful, p. 65.. Джон Татлок працював професором англійської мови в Стенфорді з 1915 до 1925 рік і в Гарварді з 1925 до 1929 рік, потім повернувся в район затоки як професор англійської мови в Каліфорнійському університеті в Берклі«Between the wars: 1914–45». Sandstone & Tile. Winter/Spring 2002. Stanford Historical Society. Volume 26, No. 1.Streshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, pp. 23, 40–41, 51..
Джин Татлок навчалася в Кембридзький латинській школі в Кембриджі, штат МассачусетсStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 39., і в коледжі Вільямса в БеркліStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 60.. У 1930 році вона вступила до Вассарського коледжуStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 85.. Вона закінчила навчання у 1935 році та повернулася до Берклі, де пройшла курси для вступу в Стенфордську медичну школу, а також була репортеркою і авторкою для «Вестерн воркер», газети Комуністичної партії США на західному узбережжі СШАStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 94.. Її прийняли в Стенфордську медичну школу (на той час розташовану в Сан-Франциско), де вона вчилася на психіатраStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 96.. Закінчила Стенфордський університет у 1941 роціStanford University Yearbook — 1941, School of Medicine, Stanford University, p. 176. та пройшла інтернатуру в лікарні Св. Єлизавети у Вашингтоні, округ КолумбіяStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 140. та клінічну ординатуру у відділенні психіатрії в лікарні Маунт-Зіон (нині Каліфорнійський університет, Медичний центр Сан-Франциско) у Сан-Франциско.
Стосунки з Оппенгеймером Татлок боролася зі своєю сексуальністюStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, pp. 76, 104., одного разу написала подрузі: «Був період, коли я думала, що я гомосексуалка. Певним чином я все ще змушена у це вірити, але насправді, міркуючи логічно, я впевнена, що не можу бути такою через свою немаскулінність»Streshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 68.. Почала зустрічатися з Робертом Оппенгеймером у 1936 році, коли була аспіранткою, а Оппенгеймер був професором фізики в БеркліBird and Sherwin, American Prometheus, p. 105. Вони познайомилися через його власницю квартири, Мері Еллен Вашберн, яка також входила до Комуністичної партії, коли Вошберн проводила збір коштів на підтримку іспанських республіканців. Пара почала зустрічатися і мала пристрасні стосунки; він двічі робив їй пропозицію, але вона відмовиласяStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 118.Herken, Brotherhood of the Bomb, p. 29.. Їй приписують знайомство Оппенгеймера з радикальною політикою наприкінці 1930-хBird and Sherwin, American Prometheus, p. 114. і з людьми, пов'язаними з Комуністичною партією або пов'язаними з нею групами або симпатиками, як-от Руді Ламберт і Томас Аддіс. Вони продовжували зустрічатися навіть після того, як він закрутив роман з Кітті Гаррісон, з якою одружився 1 листопада 1940 року. Оппенгеймер і Татлок провели разом Новий рік у 1941 році, а одного разу зустрілися в готелі Марка Гопкінса в Сан-ФранцискоStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, pp. 131, 138..
Спілкування Оппенгеймера з її друзями було використано як доказ проти нього під час його слухань щодо безпеки 1954 рокуEvans, Ward V. «Findings and Recommendations of the Personnel Security Board in the Matter of Dr. J. Robert Oppenheimer», United States Atomic Energy Commission (c/o Lillian Goldman Law Library, Yale Law Library, Yale Law School). May 27, 1954.Smyth, Henry D. «Decision and Opinions of the United States Atomic Energy Commission in the Matter of Dr. J. Robert Oppenheimer» (c/o Lillian Goldman Law Library, Yale Law Library, Yale Law School). June 29, 1954.. У листі до генерал-майора Кеннета Ніколса, генерального директора Комісії з атомної енергії США, від 4 березня 1954 року Оппенгеймер так описав спілкування:
У той час як деякі історики вважають, що Оппенгеймер мав позашлюбні стосунки з Татлок, коли працював над Мангеттенським проєктомStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, pp. 143—144., інші стверджують, що він зустрічався з нею лише один раз після того, як очолив Лос-Аламосську лабораторію у середині червня 1943 рокуHerken, Brotherhood of the Bomb, pp. 101—102.. 14 червня 1943 року Оппенгеймер перебував у Берклі, щоб залучити Девіда Гокінса як адміністративного помічника. Вони поїхали в мексиканський ресторан на її зеленому купе Plymouth 1935 року випуску та провели разом ніч у її квартирі в Сан-Франциско на Монтгомері-стріт, 1405. Весь цей час за ними стежили агенти Армії США, які чекали на вулиці. Тоді вона сказала йому, що все ще кохає його та хоче бути з нимSmith, and Weiner, Robert Oppenheimer: Letters and Recollections, p. 262.Chafe, The Achievement of American Liberalism, p. 141.. Більше він її ніколи не бачивBird and Sherwin, American Prometheus, p. 232Conant, 109 East Palace, pp. 193—194..
Попри її стосунки з Оппенгеймером, у мемуарах Едіт Арнштейн Дженкінс згадує розмову з Мейсоном Робертсоном, хорошим другом Татлок, у якій він стверджував, що Татлок говорила йому, що вона лесбійка. Насправді цілком імовірно, що Татлок мала стосунки з Мері Еллен Вошберн. Як психоаналітикиня у 1940-х роках вона розглядала свою гомосексуальність як патологічний стан, який необхідно подолати, що могло призвести до її остаточного рішення про самогубствоBird and Sherwin, American Prometheus, pp. 251—252.
Смерть Джин Татлок страждала від важкої клінічної депресії та проходила лікування в Маунт-Зіон. Близько 13:00 5 січня 1944 року батько прибув до її квартири на Монтгомері-стріт, 1405. Коли на його дзвінок у двері не відреагували, він заліз у вікноBird and Sherwin, American Prometheus, p. 250.. Він знайшов дочку мертвою, вона лежала на купі подушок у ванній кімнаті, а голова була занурена в частково наповнену ваннуSerber and Crease, Peace & War, p. 86.Pais and Crease, J. Robert Oppenheimer: A Life, p. 36.Thorpe, Oppenheimer: The Tragic Intellect, p. 55.. Була непідписана передсмертна записка:
Батько знайшов її листування, переглянув і спалив листи та фотографії у каміні. О 17:10 він зателефонував до похоронного бюро Halstead, а там зв'язалися з поліцією. Поліція прибула о 17:30 у супроводі заступника слідчого. На момент смерті вона перебувала під наглядом ФБР, і її телефон прослуховувався, тому одним із перших людей, які повідомили про смерть по телетайпу, був директор ФБР Дж. Едгар ГуверStreshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, pp. 192—194, 198—199. Звістку про її смерть повідомили в газетах району затокиBird and Sherwin, American Prometheus, p. 252..
Вошберн телеграфувала Шарлотті Сербер у Лос-Аламос. Як бібліотекарка, вона мала доступ до технічної зони, і повідомила про це своєму чоловікові, фізику Роберту Серберу, який мав сказати Оппенгеймеру. Дійшовши до свого кабінету, він з'ясував, що Оппенгеймер уже знавConant, 109 East Place, pp. 193—194.. Начальник служби безпеки в Лос-Аламосі, капітан Пер де Сільва, отримав цю новину через прослуховування та армійську розвідку та передав її ОппенгеймеруMonk, Inside the Centre, pp. 386—387.. Татлок познайомила Оппенгеймера з поезією Джона Донна, і вважається, що він назвав перше випробування ядерної зброї «Триніті» на основі одного з віршів Донна, як данину їйHerken, Brotherhood of the Bomb, p. 129.. У 1962 році Леслі Гровс спитав Оппенгеймера про походження назви та отримав таку відповідь:
Офіційне розслідування у лютому 1944 року винесло вердикт «самогубство, мотиви невідомі»Bird and Sherwin, American Prometheus, p. 251.. У своєму звіті коронер вказав, що Татлок повноцінно поїла незадовго до смерті. Вона прийняла трохи барбітуратів, але не смертельну дозу. Знайшли сліди хлоралгідрату, препарату, який зазвичай асоціюється з «міккі фінном», який підсипають в алкоголь, щоб вирубити людину, але алкоголю в її крові не було. У неї виявили пошкодження підшлункової залози, що вказувало на те, що вона сильно пила. Як психіатриня, працюючи в лікарні, вона мала доступ до седативних засобів, таких як хлоралгідратBird and Sherwin, American Prometheus, pp. 249—253.. Коронер встановив, що вона померла близько 16:30 4 січня. Причиною смерті зафіксували «гострий набряк легенів із застоєм легенів»Streshinsky and Klaus, An Atomic Love Story, p. 192 — утоплення у ванні. Схоже, що вона стала на коліна над ванною, прийняла хлоралгідрат і занурила голову у водуBird and Sherwin, American Prometheus, p. 253..
Історики та її брат Г'ю часом висловлювали припущення щодо того, чи справді її смерть була самогубством, оскільки були деякі підозрілі обставини. Теорія змови про те, що її вбили агенти розвідки, які працювали на Мангеттенський проєкт, підтвердила комісія Черча 1975 року, який розкрив подробиці вбивств, здійснених американськими спецслужбами, і якого показали у телесеріалі «Мангеттен». Один лікар зауважив: «Якби ви були розумними та хотіли когось убити, ось як це зробити».
Батько кремував її рештки.
У популярній культурі Флоренс П'ю втілила Джин Татлок у байопіку Крістофера Нолана «Оппенгеймер».
Наташа Річардсон зіграла Джин у фільмі Ролана Жоффе «Товстун і Малюк» 1989 року.
Примітки
Література
Посилання