Іва́н Си́лович Горюшкін-Сорокопудов (; 5 листопада 1873, Нащі — 29 грудня 1954, Івановка) — російський художник і педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР з 1943 року.

Біографія Народився 5 листопадаГорюшкин-Сорокопудов Иван Силыч / Инвестиции в искусство. (в деяких джерелах 27 листопадаГорюшкин-Сорокопудов, Иван Силыч // Художники народов СССР. Биобиблиографіческий словарь. Том 3. Москва. Искусство. 1976. С. 138. В. В. Рузаева. Горюшкин-Сорокопудов Иван Силыч // Тамбовская энциклопедия. Тамбов. 2004. С. 138. ISBN 5-98407-003-0 ) 1873 року в селі Нащах Тамбовської губернії Російської імперії (нині Сасовський район Рязанської області, Росія) в сім'ї бурлака Горюшкіна. Коли йому виповнилося шість років, його батько потонув і хлопчик став вести безпритульний спосіб життя. Через кілька років був відданий на виховання далеким родичам — саратівським міщанам Сорокопудовим — звідси й подвійне прізвище. Жив спочатку в Саратові, потім у Астрахані. Підробляв у купця Кузьміна, «хлопчиком при буфеті» на волзьких пароплавах.

Упродовж 1893—1894 років навчався живопису в Астрахані у Петра Власова. У 1895 році вступив до Вищого художнього училища при Петербурзькій академії мистецтв, а через два роки — і в саму Академію, де навчався у Павла Ковалевського, Іллі Рєпіна, Василя Мате. 1902 року отримав звання художника за картину «На концерті у Павловську» і етюд «Углицька справа. 1591 рік» (обидві роботи зберігаються у Пензенській картинній галереї).

У 1908 році залишив Санкт-Петербург і поселився у невеликій садибі поблизу Пензи. Став поєднувати творчість з викладанням у Пензенському художньому училищі (1908—1930 і 1930—1954). 1911 року відвідав Францію, Італію, Голландію. З встановленням радянської влади, у 1920-х роках став одним із організаторів філій Асоціації художників революційної Росії і Організації молоді асоціації художників революції в Пензі. Протягом 1942—1947 років очолював Пензенське художнє училище. Серед учнів: Олександр Баринов-Єльцов, Іван Галаганов, Ніна Ган, Олексій Жирадков, Зінаїда Зацепіна, Анатолій Казанцев, Іван Крупський, Галина Новохрещенова, Федір Самусєв, Володимир Селезньов.

Помер 29 грудня 1954 у селі Івановці (нині Бековський район Пензенської області, Росія). Похований у Пензі на Митрофанівському кладовищі.

Творчість Працював у галузях станкового живопису і станкової графіки. Автор історичних і жанрових картин, портретів, пейзажів.

Дореволюційний період

«Скрипаль. Мрії» (1902, олія; Державний музей мистецтв Узбекистану); «Портрет матері» (1904, олія, Пензенська обласна картинна галерея); «Портрет дружини» (1904, олія, Пензенська обласна картинна галерея); «Барикади. 1905 рік» (1905, пастель; Державний центральний музей сучасної історії Росії); «Розгром барської садиби» (1905, олія, Державний центральний музей сучасної історії Росії); «Портрет Павла Власова» (1905, вугілля, крейда; Астраханська картинна галерея); «Шліссельбурзька в'язниця» (1906); «Навіщо тут хрест мій?» (1906); «Портрет А. Протасової» (1906); «Плач Ярославни» (1907, олія; 2-га премія Товариства заохочення мистецтв, 1908; Астраханська картинна галерея; «Чоловічий портрет» (1907); «Біля монастиря» (олія, Астраханська картинна галерея); «Різдвяна молитва язичницької мордви до богині Анге-Патай» (1909); «Зима» (1909, олія, Пензенська обласна картинна галерея); «Хвора дочка» (1909, олія, Пензенська обласна картинна галерея); «Базарний день у старому місті» (олія, Пензенська обласна картинна галерея); «Під сонцем» (1910); «Князь Ігор» (1910); «Ігуменя на молитві» (1910); «Із культу минулого» (1910); «На двінниці» (1912); «Човни на причалі» (1910-ті, автолітографія); «Горе» (1910-ті, офорт); «Мрії» (1910-ті, офорт); «Автопортрет» (1910-ті, олія); «Портрет В. Д. Щоткіної» (у середньовічному вбранні, 1910-ті, темпера; Пензенська обласна картинна галерея); «Портрет Костянтина Клодта» (1912, пастель, картон; Пензенська обласна картинна галерея); «Портрет Архипа Куїнджі» (1912, офорт; Пензенська обласна картинна галерея); «Подвиг сестри милосердя» (1914—1916); «Портрет Н. В. Мансирєвої» (1915, темпера; Пензенська обласна картинна галерея); «Полонених привезли» (1916, гуаш; Пензенська обласна картинна галерея). </div> <small>«Базарний день у старому місті»<small>«Приїзд боярина в монастир»<small>«Скит»<small>«Сонце — на літо, зима — на мороз» Малював для журналів «Гамаюн» (брав активну участь у його виданні у 1905 році) і «Нива» (1908, 1910, 1911).

Брав участь у виставках з 1897 року (Петербурзької академії мистецтв, Товариства російських акварелістів, Московського товариства любителів мистецтв та інших).

Радянський період Наприкінці 1920-х і в 1930-х роках створив низку творів про Володимира Леніна: «Революція» (гуаш), «Володимир Ленін — вождь» (вугілля, пастель), «Володимир Ленін на трибуні» («Виступ Володимира Леніна» — гуаш; варіант — пастель), «Похорони Володимира Леніна» (олія, не закінчена) — всі у Пензенській обласній картинній галереї, варіант останньої — у Самарському обласному художньому музеї. портрети художника Федота Сичкова (1934, вугілля, крейда, Мордовський республіканський музей образотворчих мистецтв імені Степана Ерьзі; варіант — олія, Пензенська обласна картинна галерея); автопортрет (олія, Астраханська картинна галерея); «Таня» (1938); Г. С. Подольської (1939, олія); картини «На Москва-річці. XVII століття» (темпера, Ростовський обласний музей образотворчих мистецтв); «Дзвони, що впали» (1930-ті); «Привіз арештантів» (1932, Пензенська обласна картинна галерея); «Сцена із XVII століття» (1934, Пензенська обласна картинна галерея). Написав багато пейзажів Пензи та її околиць (1930-ті—1950-ті, олія, гуаш; частина зберігається у Пензенській обласній картинній галереї; «Село Івановка» — 1946; Іркутський обласний художній музей), а також архітектурні пейзажі Ростова Великого (1930-ті).

Виставки його робіт відбулися у Пензі у 1956 і 1973 роках, Москві у 1964 році, Горькому у 1969 році.

Крім вище згаданих музеїв його роботи зберігаються у Державній Третьяковській галереї, Державному Російському музеї, Омському художньому музеї, Далекосхідному художньому музеї у Хабаровську.

Написав спогади «Роки навчання у Рєпіна» (Художній спадок. Рєпін. Том 2. Москва—Ленінград. 1949) і про свою роботу в Пензі у 19290-ті роки («Художник», Москва, 1963, № 10).

У мистецтві

Портрети Івана Горюшкіна-Сорокопудова виконали Олександр Вахрамєєв (1900-ті, олія, Пензенська обласна картинна галерея); Федот Сичков (1934, пастель; Пензенська обласна картинна галерея); Олексій Вавілін (1945, олія; Пензенська обласна картинна галерея); Ганна Головчанська (1957, олія).

Примітки

Література И. С. Горюшкин-Сорокопудов // Художественный справочник сто памятных дат. Москва. Советский художник. 1973. С. 248—250.. ; Горюшкин-Сорокопудов, Иван Силыч // Художники народов СССР. Биобиблиографіческий словарь. Том 3. Москва. Искусство. 1976. С. 138. ; В. В. Рузаева. Горюшкин-Сорокопудов Иван Силыч // Тамбовская энциклопедия. Тамбов. 2004. С. 138. ISBN 5-98407-003-0 ; Горюшкин-Сорокопудов, Иван Силыч // 1750 Шедевров мировой живописи. 500 Великих мастеров. Минск. Харвест. 2007. С. 104. ISBN 978-985-16-0896-2