Ford Mustang — автомобіль сегмента Pony car виробництва Ford Motor Company.
Початковий варіант (1964/1965 — 1973 роки) був створений на базі агрегатів сімейного седана Ford Falcon. Перший серійний Mustang було випущено 9 березня 1964 року як модель 1965 року (також серед колекціонерів для Mustang, випущених до осені 1964 року, використовується неофіційне позначення «модель 1964 1/2»). 17 квітня автомобіль було представлено публіці в Нью-Йорку, а 19 квітня — показано всіма трьома американськими мережами телебачення. Просування автомобіля супроводжувалось активною рекламною кампанією. Це була одна з найвдаліших прем'єр в історії автомобілебудування. За перші 18 місяців було продано понад мільйон Мустангів.
Як модель, Ford Mustang існує й досі, але за свою історію платформа і концепція автомобіля не раз зазнавала серйозних змін.
Зауваження щодо потужності двигунів
Слід зауважити, що заявлені виробниками різних країн значення потужності можуть відрізнятися для одного і того ж двигуна. Зокрема, це стосується даних, наведених американськими виробниками. Справа у тому, що до 1972 року потужність двигунів американських автомобілів визначалася відповідно до стандартів Співтовариства Автотранспортних Інженерів (), згідно з якими за одиницю вимірювання слугували так звані «загальні кінські сили» (), визначені за стандартами SAE J245 та SAE J1995, які відрізнялися від європейських (випробовували двигун без навісного обладнання, без передбаченої виробником системи випуску тощо). Існувало ще ряд інших нормативних документів на визначення потужності як в Америці, так і в країнах різних регіонів, а тому в паспортах автомобілів можна було знайти суттєві розбіжності.
У 1972 році Співтовариство Автотранспортних Інженерів запровадило новий стандарт SAE J1349, що значно зблизило одиниці вимірювання і їх чисельні значення та методи випробувань до європейських, хоча, все ж, незначні відмінності залишалися. За цим стандартом вимірюють «потужність нетто» (). Наприклад, двигун Chrysler L робочим об'ємом 383 кубічних дюймів (6,28 л) із карбюратором B V8 має «загальну потужність за SAE» 330 bhp (246 кВт), що ідентично до «потужності нетто за SAE» 240 bhp (179 кВт).
Дана ситуація вносила значну плутанину у технічні характеристики двигунів транспортних засобів. Вимірювання значень потужностей за різними стандартами — SAE J1995 чи SAE J1349 або за європейськими можна порівняти із вимірюванням довжини удава безпосередньо героями знаменитого мультфільму — хочеш, вимірюй мавпочками, а хочеш — слониками, а якщо в папужках двигун виглядає потужнішим — тоді будь ласка!
Для наведення порядку у 2005 році SAE розробило стандарт SAE J2723, яким ввело термін «Потужність, підтверджена SAE» (). Згідно із цим стандартом після чисельного значення потужності необхідно вказувати, за яким саме стандартом вона була визначена — чи за SAE J1995 чи за SAE J1349, тобто, потужність становить стільки-то кінських сил. Так, наприклад, двигун Chrysler 426 HEMI в 1971 році мав заявлену потужність у 425 к. с., а в 1972 році потужність того ж двигуна зазначалася вже в 350 к. с., але за версією нового SAE! У сучасній документації позначення стандартів можуть не писати і зазначають тільки — «загальна» чи «нетто». Порівнювати потужність двигунів американської класики випуску до 1972 року, вимірювану в bhp, з аналогічними цифрами для європейських і вітчизняних двигунів тих років в hp, а також із сучасними — все одно, що безпосередньо порівнювати чисельні значення швидкості, записані в милях на годину і в кілометрах на годину або порівнювати чисельні значення довжини удава, виміряні «в папужках» і «в мавпочках».
Окрім цього, значення потужності, виміряні так званою незалежною «третьою стороною» (підтверджені чи сертифіковані значення) і вказані виробником, також можуть відрізнятися. У цій статті даються заявлені виробником значення потужності.
Ранні розробки
Виконавчий стиліст Джон Наджар, який був шанувальником винищувача Другої світової війни North American P-51 Mustang. Він і запропонував назву.
Перший прототип T-5 під девізом Mustang (1962) являв собою двомісний середньомоторний родстер із вкрай незвичайним, футуристичним дизайном. Цей автомобіль використовував німецький двигун Ford Taunus V4 в 40 к. с. Екстер'єр нагадував Chevrolet Corvette Sting Ray другого покоління (1963—1967) і європейські спорткари, як-от Jaguar E-Type.
Однак, був відзначений слабкий інтерес до концепту з боку публіки, так і концептуально схожий двомісний (точніше модель імітує двомісну за рахунок знімного пластикового обтічника над заднім сидінням) Ford Thunderbird Sports Roadster хітом продажів не став, зате дуже привабливими для споживачів опинилися спортивні версії «компакта» Ford Falcon на кшталт Falcon Sprint, що поєднували місткість сімейного седана з яскравішим зовнішнім виглядом і дещо поліпшеною динамікою.
Це вплинуло на вибір концепції нового автомобіля. Крім того Лі Якокка провів меркетингове дослідження яке визначило, що було потрібно покупцям, у результаті Mustang став чотири-п'ятимісним купе «класичного» компонування на модифікованому шасі Falcon. А від середньомоторного концепту автомобіль успадкував лише повітрозабірники позаду дверей, які, природно, вже були фальшивими. Прототип був побудований в 1963 році і мав набагато сміливіший дизайн, ніж наступна серійна модель.
Ім'я автомобіля теж народилося не відразу. Спочатку він розроблявся як Special Falcon. Пізніше пропонувалися такі назви, як: Cougar — це ім'я було запропоновано дизайнером автомобіля Д. Оросом; Torino; T-Bird II — запропоноване Генрі Фордом Другим у вже існуючого Ford Thunderbird; Bronco, Puma, Cheetah, Colt і інші. Багато хто з не використаних назв пізніше були присвоєні іншим автомобілям фірми.
Кінцевий варіант дизайну був розроблений силами підрозділу Mercury-Lincoln Division, головним чином Девідом Ешем (David Ash) і Джоном Орос (John Oros).
Більша частина механічної «начинки» була уніфікована з вже випускатися моделі Ford Falcon та Ford Fairlane, що дозволило опустити ціну базової комплектації до 2,368 $, а також — значно знизити витрати на обслуговування і ремонт. Завдяки цьому Mustang виявився привабливим для широкого кола покупців.
Перше покоління (1964—1973)
1964—1966 модельний рік
Перший Mustang покинув конвеєр вранці 9 березня 1964 року, а до кінця цього ж року було продано 263 434 машини. У середині 1965 року була представлена модель у кузові фастбек, націлена проти конкурентної моделі Plymouth Barracuda і виглядає гармонійніше від базового купе. Дуже привабливий зовні був і автомобіль із кузовом convertible (кабріолет).
Основою дизайну слугував стилістичний «ключ» вдалого люксового купе Lincoln Continental Mark II середини п'ятдесятих років, з його характерними пропорціями з довгим капотом і коротким багажником і пластиковою боковиною кузова зі зламом у районі арки заднього колеса. Проте, в порівнянні з ним зовнішність «Мустанга» була менш суворою і динамічнішою.
Дизайн вважався для свого часу досить вдалим, хоча і нетрадиційним для Америки — висловлювалися навіть думки, що в цьому відношенні «Мустанг» з його чистими лініями для компактного кузова і помірною кількістю хрому в обробці був ближче до європейських, а не до масових американських моделей тих років із характерними для них надлишковими розмірами і зайвим захопленням блискучими орнаментами.
З технічної точки зору ж, одкровенням автомобіль не був.
Базовий двигун був добре відомим у США, як шестициліндровий силовий агрегат від Ford Falcon, розточеними до 170 кубічних дюймів (~ 2,8 л), Він був агрегованим із триступінчатою механічною або дво- чи триступінчастою автоматичною трансмісією.
Передня підвіска була в цілому запозичена у того ж «Фалькона», і конструктивно була звичайним зразком паралелограмної підвіски на двох поперечних важелях — при цьому, амортизатор у блоці з пружиною був винесений із простору між важелями і розміщений над верхнім важелем. Така підвіска (в Америці її називають «double-wishbone») була трохи компактнішою, ніж звичайна паралелограмна, зокрема, вивільняючи місце для великих двигунів V8. Стабілізатор поперечної стійкості пропонувався як опція.
Задня підвіска була залежною, з поздовжніми напів-веліптичними ресорами і жорсткою балкою ведучого моста.
Гальма в базі були барабанними на всіх колесах, вакуумний підсилювач пропонувався як опція. Довершував картину «черв'ячний» рульовий механізм із циркулюючими кульками від «Фалькона» з великим передавальним відношенням (гідропідсилювач керма в ті роки був у цьому класі малозатребуваною опцією).
Як результат, хоча керованість і ходові якості автомобіля і були кращими, ніж у базової моделі — «Фалькон» — за рахунок нижчого центру ваги і змінених налаштувань шасі, але був трішки кращим.
У 1965 році в стандартний інтер'єр «Мустанга» введені роздільні сидіння водія і пасажира, з можливістю регулювання, радіоприймач AM, важіль переключення на підлозі. Також як опції були доступні сонцезахисні козирки, механічне дистанційне керування дзеркалом, підлогова консоль і нероздільне переднє сидіння. Також одним із варіантів інтер'єру був «Rally-Pack»: годинник і тахометр із кріпленням на рульовій колонці. Він була доступний за 69,30 $ (з установкою у дилерів 75,95 $).
У квітні 1965 року покупцям запропонували пакет GT, до нього входили: налаштована підвіска, чіткіше рульове керування, передні дискові гальма, подвійний випускна система і особливе забарвлення кузова.
Особливо потужна модифікація від знаменитого ательє гонщика Керола Шелбі — Shelby GT350 — випускалася в кузові фастбек, комплектувалася 289-м двигуном V8, форсованим до 306 к. с. і продавалася в салонах будь-якому охочому.
У 1966 році базовий Mustang став у базі комплектуватися 120-сильним двигуном із рядним розташуванням шести циліндрів і об'ємом 200 кубічних дюймів (3,2 л). Як опції були доступні три 289-кубових двигуна V8, потужністю від 200 до 271 к. с. Версія Shelby GT350 тепер була доступна в чотирьох кольорах, з АКПП і механічним нагнітачем Paxton, що дозволяв після досягнення мотором певних оборотів збільшувати потужність до 420—430 к. с. Також у 1966 році «Мустанг» одним із перших отримав монофонічний автомобільний радіоприймач із діапазонами AM/FM, а сонцезахисні козирки стали стандартним обладнанням.
Коли в Німеччині почалися продажі Ford Mustang, виявилося, що дане ім'я вже зареєстровано. Німецька компанія запропонувала продати права за 10,000 $. Ford відмовився і видалив значок «Mustang», назвавши його для німецького ринку «Т-5».
1967—1968 модельний рік
До 1967 модельного року Mustang додав у довжині та у висоті, відповідно, трансформацію зазнало більшість кузовних панелей. Передок став виглядати «агресивніше», змінився фастбек, у якого заднє скло і кришка багажника розташовувалися тепер на одній лінії.
Ford Mustang GT 390, що запам'ятався багатьом із художнього фільму «Bullitt», був створений для рівнозначної конкуренції з Chevrolet Camaro SS 396. Ринок вимагав потужних авто, і Керролл Шелбі не міг не відреагувати і представив Shelby GT500 — ще потужнішу модифікацію Mustang. Під капотом новинки стояв 428-кубовий V8, що розвивав 335 к. с. У 1968 році «Мустанг» отримав простіші ґрати радіатора і 427-кубовий двигун, потужністю 390 к. с., який добре показав себе на вулиці. У цьому ж році, 1 квітня, Ford анонсував один із своїх найзнаменитіших двигунів — 428 Cobra Jet, з тарілками клапанів більшої площі і системою забору повітря Ram Air, який при заявленій потужності в 335 к. с. легко розвивав всі 410. З цього ж року модифікації GT350 і GT500 стали називатися Shelby Cobra, і став доступним кузов кабріолет.
У той же час, продовжували випускатися і скромні шестициліндрові моделі, які пропонували яскравий спортивний зовнішній вигляд та імідж за розумні гроші.
У 1968 році вперше були введені триточкові ремені безпеки. Пакет «Rally-Pack» більше не пропонувався, оскільки нова панель інструментів уже мала тахометр і годинник.
1969—1970 модельний рік