Безпілотний підводний апарат (англ. Unmanned Undersea Vehicles, UUV) — це роботизована підводна платформа, яка працює під водою без людини на борту і виконує завдання спостереження, картографування, інспекції, розвідки або втручання. Створені для військового застосування називають підводними дронами (англ. Underwater Drone).

Поділ безпілотних підводних апаратів за міжнародним стандартом У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization, ISO) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (англ. Ships and marine technology — Submersibles — Vocabulary).

Відповідно до цього стандарту кожен із безпілотних підводних апаратів може належати до одного з таких типів: прив’язний підводний апарат (англ. tethered submersible) — підводний апарат із кабель-тросом або тросом, з’єднаним із поверхнею, судном забезпечення чи підводною спорудою (п. 3.1.3); автономний (неприв'язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); буксирований підводний апарат (англ. towed submersible) — прив’язний підводний апарат, що буксирується самохідним судном і має можливість регулювання глибини та просторового положення (п. 3.1.9). Коли ВМС США долучилися до розвитку технології AUV, вони придумали акронім UUV (англ. Unmanned Undersea Vehicles). Цей термін став загальноприйнятим, що включає як дистанційно керовані підводні апарати (ROVs), так і автономні підводні апарати (AUVs).

Безпілотний прив'язний підводний апарат До прийняття міжнародного стандарту ISO 5411 безпілотний прив'язний підводний апарат уже тривалий час у науковій і технічній літературі мав усталену назву дистанційно керований підводний апарат (ДПА; англ. Remotely Operated Vehicle, ROV).

ДПА — це підклас безпілотних підводних апаратів (UUV), основною метою яких є заміна людини під час виконання підводних завдань у складних умовах. ROV призначені для виконання освітніх, промислових та інших завдань. Керування ними здійснює оператор дистанційно для виконання різних завдань, зокрема спостереження та патрулювання.

Безпілотний автономний (неприв'язний) підводний апарат До прийняття міжнародного стандарту ISO 5411 безпілотний автономні (неприв'язні) підводні апарати уже тривалий час у науковій і технічній літературі мали усталену назву автономні підводні апарати (АПА; англ. Autonomous Underwater Vehicle, AUV).

Автономний підводний апарат — це безпілотний апарат, який не потребує управління або команд від людини в режимі реального часу і, таким чином, працює повністю автономно. АПА є роботизованими апаратами, які попередньо програмуються з параметрами місії, після чого вони запускаються в океан.

АПА оснащуються датчиками високої роздільної здатності, що дозволяє їм збирати детальні дані про підводне середовище. Після розгортання апарат працює автономно, виконуючи заздалегідь запланований маршрут. Такий підхід дає змогу дослідникам займатися іншими завданнями, поки апарат проводить дослідження підводної поверхні або глибин океану.

Залежно від конструкції, АПА можуть дрейфувати, планувати або рухатися самостійно у воді і поділяються на дві групи:

АПА з рушіями. Такі підводні апарати можуть досягати вищих швидкостей і мають кращу маневровість, ніж АПА без рушіїв, проте мають менший ресурс роботи батареї і зазвичай використовуються для місій тривалістю від кількох годин до кількох днів. АПА без рушіїв (дрейфери або глайдери). Такі апарати або дрейфують без використання енергії, або здійснюють плануючі рухи угору й униз у товщі води, змінюючи свою плавучість. Такі АПА майже не споживають енергії порівняно з привідними, але значно менш маневрові і зазвичай застосовуються для місій, що тривають від кількох тижнів до місяців.

Безпілотний буксирований підводний апарат У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації затвердила міжнародний стандарт ISO 5411, у п. 3.1.9 якого введено термін підводний апарат буксирований. У науковій та технічній літературі протягом тривалого часу, ще до затвердження міжнародного стандарту, для позначення безпілотних буксированих підводних апаратів використовувався усталений термін «дистанційно керований буксирований підводний апарат» ((абр. ДБПА; англ. Remotely Operated Towed Vehicle (ROTV)).

Основна перевага таких апаратів порівняно з дистанційно керованими підводними апаратами (абр. ДПА, англ. Remotely Operated Vehicle, ROV) та автономними підводними апараами (абр. АПА, англ. Autonomous Underwater Vehicle, AUV) полягає у можливості досліджувати великі площі. Оскільки ДБПА не є самохідними, вони переміщуються за допомогою судна-буксира, що дозволяє покривати більшу площу за коротший час.

ДБПА також менш залежні від роботи рушіїв і, відповідно, є стійкішими до відмов виконавчих механізмів. Крім того, вони можуть бути більш економічно ефективними в експлуатації та здатні нести більше корисного навантаження. Такі апарати можуть транспортувати дороге й чутливе обладнання, зокрема бічні сонари, профілювальники морського дна та інші датчики, які забезпечують кращі результати за умов точного й стабільного руху апарата.

Підводна система з буксируванням зазвичай включає:

керований підводний транспортний засіб; буксирний трос; буксирувальне судно.

Така система широко використовується для збору океанографічних даних. Контроль глибини занурення підводного апаратау, який має велике практичне значення, може реалізувати вертикальний рух хвилеподібної траєкторії та багатопрофільний моніторинг океану в режимі реального часу.

Історія безпілотних підводних апаратів Починаючи з 1957 року, перший безпілотний підводний апарат (абр. БПА, англ. Unmanned Undersea Vehicles, UUV) був класифікований як безпілотний автономний підводний апарат (абр. АПА, англ. Autonomous Underwater Vehicle, AUV) і був створений у Сполучених Штатах для дослідження арктичних вод. Підводний дослідницький апарат спеціального призначення (SPURV) використовувався Вашингтонським університетом для збору океанографічних даних до 1979 року, після чого розпочалася розробка SPURV II, що мав кращі характеристики руху та кращі можливості зондування.

Компанія ISE Ltd. за сприяння Канадської гідрографічної служби та Міністерства оборони Канади розробила ARCS у 1983 році. Його перше занурення відбулося у 1987 році. Особливістю пристрою було використання 32-бітного процесора Motorola, який дозволяв користувачам контролювати та керувати АПА в режимі реального часу, а також перебувати під водою від 10 до 35 годин, залежно від модифікації. ARCS успішно використовувався як тестова платформа для нових технологій у сфері АПА, таких як нова навігаційна система, алгоритми місій та нові типи акумуляторів.

Подальший розвиток дистанційно керованого підводного апарата (абр. ДПА, англ. Remotely Operated Vehicle, ROV) привів до створення в 1983 році автономного та дистанційно керованого підводного апарата (ARCS) компанією ISE ltd. у партнерстві з International Submarine Engineering. ARCS також був класифікований, як дистанційно керований підводний апарат завдяки 32-бітному процесору Motorola, який забезпечував дистанційне керування. Цей ДПА також служив випробувальною платформою, вдосконалюючи системи живлення, навігації та зв'язку, і вперше занурився у 1987 році.

У зв'язку зі збільшенням кількості користувачів у всьому світі, безпілотні підводні апарати (БПА) починають розглядатися не тільки як інструменти для випробувань в інших підводних місіях. Також збільшилося фінансування розвитку технології БПА. Зростання кількості користувачів у всьому світі призвело до збільшення попиту на технологію БПА поза межами урядових установ, і почався комерційний продаж БПА, що розширило використання БПА на основі досліджень до більш промислового/комерційного використання.

16 грудня 2016 року китайський військовий корабель у Південнокитайському морі захопив підводний дрон, який саме витягував з води дослідницький корабель ВМС США USNS Bowditch. Наступного дня Міністерство оборони Китаю заявило, що поверне дрон Сполученим Штатам. Пентагон підтвердив цю інформацію і зазначив, що дрон, який використовується для збору даних про погоду та температуру, не озброєний. Дрон було повернуто через кілька днів.

На початку 2023 року, після успішного військового використання безпілотних надводних апаратів (USV) Україною в Чорному морі в жовтні та листопаді 2022 року, Військово-морські сили України почали застосовувати безпілотний підводний апарат (UUV), морський дрон, під назвою Toloka TLK-150. Удосконалена версія має дальність до 2 000 км і корисне навантаження близько 5 000 кг вибухівки, здатне ефективно уражати судна та інфраструктурні об’єкти, зокрема Керченський міст.

TLK-150 розроблений компанією Brave1, яка також працює над двома більшими безпілотними підводними апаратами. TLK-400 має довжину 4–6 м (13–20 футів) і корпус значно більшого діаметра, що забезпечує більшу дальність та корисне навантаження. TLK-1000 буде ще більшим — до 12 м (40 футів) завдовжки, оснащеним чотирма двигунами.

У квітні 2024 року Україна оголосила, що тестує «безпілотний підводний човен», який може бути оснащений боєголовкою, технологіями «стелс» і датчиками. Апарат здатний перевозити до 10 водолазів, шість торпед або ракет, має автономність до 54 годин або 1 000 км і може розвивати швидкість до 50 км/год під водою.

У травні 2024 року компанія Northrop Grumman представила підводний дрон під назвою Manta Ray, розроблений для Агентства з перспективних оборонних досліджень (DARPA). Цей дрон, створений за зразком скату, пройшов чотири роки розробки, щоб імітувати рухи цієї океанічної істоти. Manta Ray призначений для тривалих військових операцій на великі відстані з мінімальним втручанням людини та здатний використовувати енергію океану.

Дрон успішно пройшов повномасштабні випробування в морі біля узбережжя Південної Каліфорнії в лютому та березні 2024 року. За даними DARPA, Manta Ray демонструє перші в своєму роді можливості для надвеликого безпілотного підводного апарата завдяки «модульному транспортуванню по пересіченій місцевості, збірці на місці та подальшому розгортанню».

У квітні 2025 року компанія Anduril Industries оголосила про випуск серії автономних безпілотних підводних апаратів Copperhead, до якої входить і боєприпас типу «лоітерінг».

15 грудня 2025 року Україна заявила, що провела військову операцію, в ході якої підводний дрон Sub Sea Baby завдав удару по російському підводному човну. СБУ заявила, що ця операція була першою в своєму роді. Підводний човен був атакований в порту Новоросійська, який має потужну систему захисту.

Див. також Дрон Автономний підводний апарат Sub Sea Baby

Примітки

Джерела

Література

Fabricius, Mika; Tarp, Daniel Øland; Kristensen, Rasmus Wibe; Andersen, Jan Mose; Liniger, Jesper; Pedersen, Simon. Modelling and Validation of a Remotely Operated Towed Vehicle and Computational Cost Analysis of Umbilical Cable (PDF). — IFAC-PapersOnLine (англ.). — Elsevier, 2023. — с. 151–156. — Режим доступу: https://vbn.aau.dk/ws/portalfiles/portal/678675672/1-s2.0-S2405896323023923-main.pdf. Дата звернення: 15 березня 2026. — (англ.). He, Ying; Wang, Dao Bo; Ali, Zain Anwar. A review of different designs and control models of remotely operated underwater vehicle. — Measurement and Control (англ.), 53 (9—10), 1561—1570, 1 листопада 2020. — doi:10.1177/0020294020952483. — Режим доступу: https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/0020294020952483. Дата звернення: 15 березня 2026. — ISSN 0020-2940. — (англ.). Trembanis, Arthur; Lundine, Mark; McPherran, Kaitlyn. Autonomous Underwater Vehicle. — Encyclopedia of Geology (англ.), т. 6 (вид. 2). — Elsevier, 2021. — с. 251–266. — Режим доступу: https://www.sciencedirect.com/topics/earth-and-planetary-sciences/autonomous-underwater-vehicle. Дата звернення: 15 березня 2026. — (англ.).