Темна сцена — це соціальна структура, простір соціалізації дозвілля, яка виникла наприкінці 1980-х років із темної хвилі та незалежних музичних напрямків. Протягом десятиліть вона перетворилася з культурної спільноти в соціальну мережу, яка не залежить від віку прихильників, спільність якої переважно проявляється в естетичному, самопрезентаційному та індивідуалістичному аспектах. Її розглядають як спільноту, яка визначає себе через символи, засоби масової інформації та місця зустрічей у межах , зокрема, специфічні події та дискотеки, а також різні течії власної моди. Спільні інтереси сцени включають музику, мистецтво та моду, а також роботу з філософськими, новими релігійними темами, а також темами і табу, що сприймаються соціально негативно. Зокрема, на тлі індивідуалістичної концепції відбувається дослідження складних тем смерті, смертності, смутку, жалоби та меланхолії, клінічної психології та психопатології.
Сцену не слід розуміти як однорідну групу ні в музичному, ні в модному плані. Вона поділяється на різні течії, деякі з яких діаметрально протилежні одна одній за своїми ідеями. Музичні уподобання різних прихильників темної сцени характеризуються майже неконтрольованою різноманітністю стилів. Термін «темна музика» використовується в соціальних і культурологічних дослідженнях як збірний термін для всієї музики, яка звучить на цій сцені.
Чорний колір з усіма його мислимими символічними значеннями називається як найменший спільний знаменник і, отже, центральний аспект розвитку спільноти. У рамках сцени він розглядається, серед іншого, як вираження серйозності, темряви та містики, а також як символ безнадійності, порожнечі, меланхолії та як посилання на траур і смерть.
Зміст і розмежування з іншими поняттями
Виникнення терміна, його відмінність від інших Темна сцена нині є середовищем, яке складається з частин різних . Сцену без назви (визначення Екі Стіга) можна знайти в подібній формі за межами німецькомовних країн. Його називають cultura oscura в Іспанії, cultura dark у португаломовних регіонах Америки та Schwaarz Zeen у Люксембурзі. У той час як у німецькомовному середовищі виник і закріпився термін «чорна сцена» (Schwarze Szene), в англомовному світі спорадично вживаються терміни dark scene та dark culture (темна сцена та темна культура). У слов'янських мовах також закріпилося «темна сцена». Іноді використовується, наприклад, в Італії, термін готика. Цим оманливо поширюється загальний термін готична сцена на всю темну сцену.
Саме походження терміна є спірним. У 1990 році, наприклад, він з'явився у доповіді «Schwarze Szene, Berlin — Eine kritische Selbstdarstellung» (Чорна сцена, Берлін — критична самопрезентація), що була завершена восени 1989 року, але була опублікована лише в номері музичного журналу Zillo за січень 1990 року. Згідно з цією статтею, берлінська сцена того часу складалася з «Gruftis, Wavern und New Romantics» (готів, вейверів і нових романтиків). Там згадується самоназва від кольору «чорний».
Лише трохи пізніше поняття було використане в дописі про один із двох концертів The Cure в НДР; воно ж з'явилося в осінньому номері за 1990 рік фрайбурзького журналу Glasnost. Приблизно за два роки термін з'являється у боннському журналі Gothic Press, цього разу в передмові до інтерв'ю Death in June, над яким працював журналіст часопису Zillo.
Після того, як у 1990-х роках негативне ставлення субкультур одна до одної поволі поступилося відкритості, цей термін набув широкого вжитку в численних музичних журналах для звернення до певної цільової групи читачів. Довгий час незалежний журнал Zillo вважався одним із найважливіших засобів масової інформації темної/чорної сцени і, ймовірно, зміг принагідно утвердити цей термін. Однак незрозуміло, чи девіз «Зі сцени для сцени», який прикрашав першу сторінку Zillo протягом трьох років, справді стосувався Schwarze Szene, чи малася на увазі незалежна й альтернативна культура в її цілісності.
У 2004 році в одній із перших німецькомовних суспільно-наукових дискусійних робіт про сцену, Das Charisma des Grabs, Роман Рутковський виступив за використання цього терміна, оскільки, порівняно з іншими вживаними, він дає загальну назву для всіх підсцен та течій відповідного простору. За словами Рутковського, саме такому означенню надає перевагу велика кількість прихильників сцени. У 2010 році Олександр Нім пояснив, що цей термін уже утвердився, особливо в соціології та дослідженнях культури молоді. Його також поширили подекуди в сценічних ЗМІ та пресі з 90-х роківMarkus Blaschke: Index. Schwarze Szene, abgerufen am 13. April 2015.Enrico Ahlig: Lacrimosa im Interview. Bild.de, abgerufen am 13. April 2015.WGT in Leipzig Schwarze Szene schwitzt bei 30 Grad. Focus.de, abgerufen am 13. April 2015.Andreas Behnke: Nachtplan. nachtplan, Andreas Behnke, abgerufen am 13. April 2015., однак, поряд використовується оманлива назва Gothic (готика), що насправді позначає підпотік сцени.
Ще в 2004 році термін «готика» неодноразово використовувався, особливо сторонніми, для позначення «темної сцени». Однак готична субкультура пов'язана з постпанком і ньювейв-рухом і, таким чином, представляє лише частину всього спектра темної сцени. На цьому тлі використання як синоніма є суперечливим і загалом не підтримується на темній сцені. Чітке розмежування іноді ускладнюється частим використанням слова «готика» в музичній пресі та міжнародними відмінностями.
Іноді словосполучення «чорна сцена» також використовується для блек-метал сцени, яка, втім, має інше субкультурне походження та музичні уподобання.
Соціальна структура сцени
У міжнародному порівнянні німецька темна сцена часто розглядається як найважливіший прояв субкультури. Завдяки міжнародно визнаним заходам і високій частці музики, створеної в Німеччині, німецька субкультура сприймається як провідна та особлива, іноді її називають «Urland».
Контакти та обмін здебільшого відбуваються через концерти та дискотечні заходи, а також через інтернет-форуми чи чати, що може призвести до культурних накладень («клаптикових культур»), хоча при цьому зберігається незалежність субкультурних вихідних форм.
Найбільші місця культурних зібрань у німецькомовних країнах — Wave-Gotik-Treffen у Лейпцигу з приблизно 20 500-ми відвідувачів та M'era Luna Festival у Гільдесгаймі з приблизно 25 000-ми відвідувачів, а також фестиваль Amphi у Кельні з 16 000-ми відвідувачів. Журнали Orkus, Sonic Seducer і Gothic вважаються важливими засобами масової інформації, тираж яких становить від 40 до 60 тис. примірників на місяць. Крім того, поширені місцеві та регіональні календарі подій. Інтернет є особливо важливим для самоорганізації сцени. На початку та в середині 2000-х телевізійна музична програма Onyx.tv у співпраці з журналом Sonic Seducer представляла щотижневе музичне шоу Schattenreich, адаптоване до темної сцени.
У 2004 році німецька сцена оцінювалася приблизно від 50 000 до 100 000 осіб. Така оцінка знову була підтверджена у 2010 році.
На відміну від багатьох подібних молодіжних культур, гендерне співвідношення темної сцени є збалансованим. З визначеної вікової структури сцени випливає усвідомлення того, що її «навряд чи можна описати як чисту молодіжну культуру». Велика кількість відвідувачів відповідних заходів має постійну роботу та власні сім'ї. Незважаючи на те, що віковий діапазон починається з чотирнадцяти років, верхнього вікового обмеження немає, тому навіть цілі сім'ї у темній сцені «не є рідкістю».
Політичний аспект Темна сцена передусім демонструє політичну пасивність. Згідно з Мацке, сцена характеризується ціннісно-консервативним мисленням. Наріжними каменями цього консерватизму він називає скептицизм щодо суспільства споживання, сумніви щодо можливості реформування індустріального суспільства, схильність до містицизму та пасивне неприйняття сучасності. Натомість Олександр Нім називає сцену «фундаментально аполітичною» і зазначає, що глядачі «неохоче дозволяли читати собі лекції». Тому частка політично мотивованих людей є низькою. Однак, оскільки сцена не має однорідної структури і складається з різних молодіжних культур та індивідуалістів, у результаті можна виявити різноманітні політичні тенденції.
Зміст сцени Сцена розглядається як неоднорідна сукупність різних субкультурних течій без «прив'язки до стилю популярної музики та пов'язаних із нею правил мислення, поведінки та одягу». Рутковський називає стрижнем сцени стиль, що складається з моди та габітусу. На цій тезі наголошує й Олександр Нім в інтерв'ю сайту Süddeutsche Zeitung. За словами Німа, «музика більше не є головним». Швидше, «темна культура поширюється на кожен аспект життя», так що сценою формуються інші культурні феномени, такі як «література, фільми [або] те, як ви обставляєте свій дім».
«Сцена» не є ані музичною, ані модною, щоб її розуміти як однорідну, самодостатню групу. Вона поділяється на різні течії, деякі з яких діаметрально протилежні одна одній за своїми музичними та модними ідеями. Музичні уподобання різних прихильників темної сцени формуються «мішаниною стилів, яка охоплює спектр від авангардного до електронної поп-музики, старовинної музики […], (нео) класики та фолку до (панк) року, техно та ембіенту». Вираз «темна музика» переважно використовується в літературі з соціальних і культурних досліджень як збірний термін для всієї цієї музики, присутньої на сцені.
Чорний колір з усіма його символічними значеннями називається як найменший спільний знаменник і, отже, як центральний аспект розвитку спільноти. Тут він розглядається, серед іншого, як вираження серйозності, темряви та містики, а також як символ безнадійності, порожнечі, меланхолії та як посилання на траур і смерть.
Починаючи з середини 1990-х років оригінальна темна хвиля все більше втрачала значення на темній сцені. Відтоді вона існувала, не посилаючись на певний музичний стиль як спільний знаменник. Популярні виконавці зникли, переорієнтувалися музично або ж увібрали нові впливи, до того часу нетипові для сцени. Тим часом гранж-хайп початку 1990-х активізував інтерес ЗМІ до субкультур. «Наступними роками вміло підігріта масова істерія щодо антизірок, стилю життя покоління X, підліткового бунту та гранжового вигляду сформувала ідеальний гачок для ефективного маркетингу полюсів ідентифікації молодих людей […]».
В результаті цього альтернативного рок- ажіотажу в поп-культурі утвердився звичай, заснований на витоках темної сцени. Нові, раніше невідомі виконавці, такі як HIM, Nine Inch Nails або Marilyn Manson, зарекомендували себе завдяки антизірковому способу життя, апеляціям до підліткового бунту як на сцені, так і на музичному телебаченні та в чартах, тоді як уже популярні сценічні виконавці, такі як Depeche Mode, Project Pitchfork або Wolfsheim відповідно рекламувалися в медіа.
У 2004 році Рутковскі назвав сім повторюваних, переплетених тем, які сприяють усталеному способу мислення та образотворчості на темній сцені, які формують стиль сцени протягом усього її розвитку, а також поєднують різні тенденції в ній:
Романтизм Смерть Містицизм Релігія Мистецтво Філософія Відчуття свого тіла (Körpergefühl)
За словами А. Шмідта, ці теми створюють основу для відчуття спільності сцени. Таким чином, вони становлять комплекс взаємовпливових тем, який об'єднує різні стилістичні течії всередині сцени. Спільним ядром цього комплексу тем є пасивне відмежування від суспільства, особливо (Spaßgesellschaft), і, отже, акцент на особистій індивідуальності через роботу з табуйованими темами та особистим виходом із соціального контексту суспільства переважно на користь фантастичних світів та минулих епох.
Романтизм Під словом «романтизм» Рутковський має на увазі зв'язок із минулими часами та пошук минулих цінностей. З метою повернути в пам'ять щось забуте, темна сцена протиставляє людину в пошуку сенсу тенденції масовізації. З іншого боку, «майже релігійний культ тріади ідолів прогресу, споживання та зростання» сприймається сценою з підозрою.