Домашнє насильство щодо чоловіків — насильство або інший фізичний ґвалт над чоловіками в сімейному оточенні, наприклад у шлюбі чи спільному житті. Як і домашнє насильство щодо жінок, насильство проти чоловіків може бути злочином, але закони залежать від юрисдикції. Чоловіки, які повідомляють про домашнє насильство, можуть зіткнутися з соціальною стигматизацією щодо уявної відсутності у них мачизму чи іншого приниження їхньої маскулінності. Крім того, суспільство, як правило, менше визнає домашнє насильство проти чоловіків, ніж домашнє насильство проти жінок, що може служити додатковою перешкодою для чоловіків, які повідомляють про свою ситуацію.

Відносна поширеність насильства з боку інтимного партнера по відношенню до чоловіків порівняно з жінками викликає великі суперечки між дослідженнями. Жінки значно частіше постраждають або загинуть у випадках домашнього насильства. Деякі дослідники вважають, що правоохоронним органам може бути занижена кількість жертв-чоловіків. Як для чоловіків, так і для жінок домашнє насильство є одним із найбільш малозареєстрованих злочинів у світі.

Насильство проти чоловіків з боку інтимного партнера є суперечливою сферою досліджень, такі терміни, як гендерна симетрія, синдром побитого чоловіка та двонаправлене домашнє насильство, викликають багато дискусій. Лінії дискусії, як правило, потрапляють між двома основними полеміками. Перший із них стверджує, що вчені, які зосереджуються на насильстві, скоєному жінками, є частиною антифеміністської негативної реакції та намагаються підірвати проблему насильства, скоєного чоловіками, відстоюючи справу чоловіка, а не серйозну причину насильства жінки. Друга полеміка стверджує, що насильство проти чоловіків є значною проблемою та про неї не повідомляють, що дослідники домашнього насильства та науковці-феміністки ігнорують це, щоб захистити фундаментальні досягнення руху жінок, які потерпають від насильства, зокрема погляд, що жорстоке поводження з інтимним партнером є продовженням домінування патріархату, і що приховування насильства, скоєного жінками, ставить кривдника під загрозу майбутньої ескалації. Один з інструментів, який використовується для створення статистики щодо вчинення цієї проблеми, шкала тактики конфлікту, є особливо суперечливим.

Поширеність

Труднощі оцінки Визначити рівень насильства з боку інтимного партнера (IPV) щодо чоловіків може бути важко, оскільки чоловіки можуть неохоче повідомляти про насильство або звертатися за допомогою. Чоловіки, які стали жертвами насильства, можуть зіткнутися з такими соціально-культурними проблемами, як засудження однолітків, страх публічно визнати приналежність до гомосексуальності, поставити під сумнів їхню маскулінність. Насильство з боку інтимного партнера проти чоловіків зазвичай менше визнається суспільством, ніж насильство з боку інтимного партнера проти жінок. Для деяких чоловіків визнання того, що вони стали жертвами насильства з боку інтимного партнера, може бути схожим на визнання того, що вони не дотримуються встановленої соціальної ролі чоловіків, і може бути визнанням того, що вони не бажають або не можуть це зробити.

З іншого боку, багато жорстоких чоловіків охоче приймають ідентичність жертви. Наприклад, О. Джей Сімпсон часто називав себе «побитим чоловіком». У подібних випадках повідомлення про жертву насильства з боку інтимного партнера може призвести до того, що вони будуть наражати себе кривдниками. Деякі жертви-чоловіки бояться, що люди припустять, що жінка є справжньою жертвою і, ймовірно, діяла в рамках самооборони або помстилася за насильство.

Дослідники продемонстрували певний ступінь соціокультурного сприйняття агресії жінок проти чоловіків на відміну від загального засудження агресії чоловіків проти жінок. Доведено, що насильство з боку інтимного партнера з боку чоловіка проти жінки викликає значно більше страху та серйозніших травм, ніж насильство з боку жінки над чоловіком. Це може призвести до того, що чоловіки не вважають себе жертвами та/або не усвідомлюють, що домашнього насильства, якого вони зазнають, є злочином.

Деякі дослідження показали, що жінки, які нападають на своїх партнерів-чоловіків, з більшою ймовірністю уникнуть арешту, ніж чоловіки, які нападають на своїх партнерок, оскільки правоохоронні органи та суди зазвичай розглядають жінок, які вчинили насильство з боку інтимного партнера, як жертви. Таким чином, деякі чоловіки бояться, що якщо вони звернуться до поліції, їх визнають кривдниками та заарештують.

Все одно, аналіз досліджень показує, що часто правова система не розглядає жінок, які застосовують насильство з боку інтимного партнера проти контрольованих партнерів-чоловіків, як жертв через високі гендерні очікування щодо жінки як «ідеальної жертви» та культурно поширений стереотип пасивності побитої жінки.

Статистичні дані вказують на те, що недоповідання є невідійманою проблемою насильства з боку інтимного партнера, незалежно від статі. Наприклад, в Англії та Уельсі в 1995 році «Дослідження міністерства внутрішніх справ 191», проведене як додаткове дослідження до British Crime Survey, повідомило про 6,6 мільйона випадків насильства з боку інтимного партнера за попередні дванадцять місяців у порівнянні з 987 000 виявлених випадків Обстеженням злочинності. Різниця між двома звітами полягала в тому, що Дослідження 191 було опитувальником випадкової репрезентативної вибірки людей, тоді як Дослідження злочинності отримувало свої цифри з досьє злочинів, тобто фактично зареєстрованих випадків насильства з боку інтимного партнера. Додаткові дослідження, проведені у 2001 році та починаючи з 2004 року, постійно фіксують значно вищі показники насильства з боку інтимного партнера (вчиненого як проти чоловіків, так і проти жінок), ніж стандартні дослідження злочинності. У звіті за 2010—2011 роки було виявлено, що хоча 27 % жінок, які зазнали насильства з боку інтимного партнера, повідомили про це в поліцію, лише 10 % чоловіків зробили це, і в той час, як 44 % жінок повідомили в якусь професійну організацію, лише 19 % чоловіків зробили це. У звіті 2005 року, підготовленому Національною радою з боротьби зі злочинністю в Республіці Ірландія, було підраховано, що 5 % чоловіків, які зазнали насильства, повідомили про це владі, порівняно з 29 % жінок.

Оцінка віктимізації чоловіків В Англії та Уельсі в 1995 році «Home Office Research Study 191» було опитано 10 844 особи (5 886 жінок і 4 958 чоловіків) віком від 16 до 59 років, виявивши, що протягом дванадцяти місяців, що передували опитуванню, 4,2 % чоловіків мали досвід насильства з боку інтимного партнера. За життя цей показник збільшився до 14,9 % чоловіків. З 6,6 мільйона випадків насильства з боку інтимного партнера в 1995 році 3,25 мільйона стосувалися чоловіків, причому 1 мільйон інцидентів призвели до травм. З 2004 року докладніші щорічні записи ведуться як додаткове дослідження, яке додається до щорічних звітів Міністерства внутрішніх справ про злочини в Англії та Уельсі. Ці звіти постійно фіксують значно вищі показники як чоловіків, так і жінок, які стали жертвами насильства з боку інтимного партнера, ніж стандартні дослідження злочинності. У випадку жертв-чоловіків цифри коливаються від високого 4,5 % у 2007/2008 до найнижчого 3,1 % у 2009/2010. У Республіці Ірландія звіт 2005 року, підготовлений Національною радою з боротьби зі злочинністю, показує, що 15 % жінок і 6 % чоловіків протягом свого життя зазнали жорстокого насильства з боку інтимного партнера, що дорівнює приблизно 213 000 жінок і 88 000 чоловіків. У поліційних записах Північної Ірландії за 2012 рік зазначено 2525 чоловіків, які стали жертвами домашнього насильства, що на 259 випадків більше, ніж у 2011 році. У 2018 році 19,3 % зареєстрованих жертв домашнього насильства в Шотландії були чоловіками.

У Сполучених Штатах Національне дослідження насильства проти жінок, проведене Міністерством юстиції у 2000 році, опитало 16 000 осіб (8 000 чоловіків і 8 000 жінок) і виявило, що 7,4 % чоловіків повідомили про фізичний напад з боку нинішньої або колишньої дружини, яка проживає спільно, партнера, хлопця/дівчину або людей з побачення за все життя. Крім того, 0,9 % чоловіків повідомили, що зазнавали домашнього насильства торік, що дорівнює 834 732 чоловікам. У 2000 році Канадське загальне соціальне дослідження показало, що 7 % чоловіків зазнавали насильства з боку інтимного партнера з 1994 по 1999 рік, тобто 549 000 чоловіків. Інше канадське загальне соціальне дослідження 2005 року показало, що 6 % чоловіків зазнали насильства з боку інтимного партнера між 2000 і 2005 роками, тобто 546 000 чоловіків. Дані щодо зґвалтувань у студентському кампусі, наприклад, дані Національного інституту психічного здоров'я та дослідження журналу Ms., показали, що рівень сексуального насильства серед чоловіків у коледжах США становить 1 із 7. У 2013 році Американський центр контролю та профілактики захворювань (CDC) виявив, що з вибірки 16 000 дорослих США 26 % чоловіків-гомосексуалів, 37,3 % чоловіків- бісексуалів і 29 % чоловіків-гетеросексуалів стали жертвами насильства з боку інтимного партнера, порівняно з 43,8 % лесбійок, 61,1 % бісексуальних жінок і 35 % гетеросексуальних жінок. Директор CDC Том Фріден заявив: «Цей звіт свідчить про те, що лесбійки, геї та бісексуали в цій країні страждають від сексуального насильства та переслідування з боку інтимного партнера».

У Новій Зеландії двадцятиоднорічне дослідження Dunedin Multidisciplinary Health and Development Study, опубліковане у 1999 році, повідомив, що з вибірки з 1037 осіб 27 % жінок і 34 % чоловіків повідомили, що зазнали фізичного насильства з боку партнера, причому 37 % жінки та 22 % чоловіків повідомили, що вчиняли насильство з боку інтимного партнера. Також у Новій Зеландії у звіті Journal of Applied Social Psychology за 2009 рік оцінювалися вибірки студентів університету (35 жінок, 27 чоловіків), населення в цілому (34 жінки, 27 чоловіків) і учасників ув'язнених (15 жінок, 24 чоловіків), а також виявили, що 16,7 % респондентів-чоловіків повідомили про фізичне насильство (12,9 % для студентів і 15,4 % для засуджених), тоді як 29,5 % повідомили про двостороннє насильство (тобто обидва партнери вчиняють домашнє насильство) (14,5 % для студентів і 51,3 % для засуджених).

Міжнародне дослідження насильства під час побачень у 2006 році, яке вивчало насильство з боку інтимного партнера серед 13 601 студента у тридцяти двох країнах, виявило, що «приблизно чверть студентів і студенток фізично нападали на партнера протягом того року». Повідомляється, що 24,4 % чоловіків зазнали незначного насильства з боку інтимного партнера, а 7,6 % зазнали «жорстокого нападу».

У 2012 році було опубліковано два шведські дослідження, які показали, що чоловіки зазнавали IPV зі схожою частотою, ніж жінки: 8 % на рік в одному дослідженні та 11 % на рік в іншому.