Сова́-голконі́г австралійська (Ninox boobook) — вид совоподібних птахів родини совових (Strigidae). Мешкає в Австралазії.

Опис

Австралійські сови-голконоги є найменшими совами материкової частини Австралії. Їх довжина становить 27—36 см, а вага 146—360 г, причому самиці, як правило, є дещо більшими за самців і важчими за них в середньому на 65 г. Ці птахи мають короткі, округлі крила і короткий хвіст, їх силует у польоті виглядає компактним. Австралійські сови-голконоги відповідають правилу Бергмана, згідно з яким птахи з більш прохолодних і південних частин ареалу, як правило, мають більші розміри. Таким чином, птахи з регіону Канберри важать приблизно 300 г, а птахи з півострова Кейп-Йорк і з околиць Брума — 200 г. Представники номінативного підвиду є найбільшими.

У австралійських сов-голконогів голова і верхня частина тіла переважно темно-коричневі, на верхніх покривних перах крил у них є білі плямки, на плечах нечітка білувата смуга. «Пір'яні вуха», характерні для інших сов, на їх голові відсутні, а лицевий диск більш світлий. Над очима білі «брови», скроні і щоки темно-коричневі. Коричневі пера у верхній частині лоба, над «бровами» і з боків шиї мають охристий відтінок. Пера на обличчі перед очима, на підборідді і горлі білі з чорними стрижнями. Решта нижньої частини тіла світло-охриста або кремова, поцяткована широкими рудувато-коричневими смугами. Першорядні і другорядні махові пера темно-коричневі, поцятковані більш світлими рудувато-коричневими смугами. Верхня частина хвоста темно-коричнева, поцяткована більш світлими коричневими смугами, нижня частина хвоста більш світла, сірувато-коричнева. Очі світло-зеленувато-жовті, дзьоб чорний, біля основи сірувато-сірий, восковиця сизувато-сіра, лапи оперені, сірувато-коричневі або рожевувато-коричневі, кігті рогові з темними кінчиками.

Самиці, як правило, більш смугасті, ніж самці, хоча між окремими особинами існують індивідуальні відмінності. Існує значна варіативність у відтінках оперення, яка не пов'язана з підвидами і залежить від кількості опадів і вологості: у більш сухих, пустельних районах птахи мають світліше забарвлення, а у вологих лісових районах — більш темне.

У молодих австралійських сов-голконогів нижня частина тіла і горло білуваті, «брови» більш виражені, а білі плями на верхній частині тіла більші. Кінчики їхніх пер, які є залишками пуху пташенят, м'які і пухнасті, згодом вони стираються, найдовше залишаючись на голові. Птахи на другому-третьому році життя є більш схожими на дорослих птахів, хоча їх забарвлення є більш блідим, особливо на тімені, і більш смугастим. Птахи набувають дорослого забарвлення у віці чотирьох років. Максимальна тривалість життя австралійської сови-голконога становить 15 років і 11 місяців. Вона була зафіксована у птаха, спійманого на горі на Австралійській столичній території.

Вокалізація Австралійські сови-голконоги видають характерне подвійне угукання «boo-book», яке можна почути на відстані до 1 км. Другий звук в ньому є зазвичай нижчий по висоті, ніж перший. Крик можна почути від настання сутінок до світанку, найбільш активно птахи кричать через 2 години після заходу сонця і безпосередньо перед сходом сонця. Крик повторюється 20 разів за хвилину, а під час сезону розмноження може тривати до чотирьох годин.

Крім звичайного угукання, можна також почути улюлюкання самців, яке є більш високим і короким, ніж звичайний крик. Самці використовують його як контактний сигнал, для приваблення самиць, а також при годуванні свого партнера чи навіть при спарюванні. Як сигнал тривоги або попередження сови, переважно самиці, видають односкладовий поодинокий крик. Також австралійські сови-голконоги під час залицяння, спарювання або у відповідь на улюлюкання інших сов видають кілька звуків, схожих на каркання або хрюкання. Птахи можуть легко переключатися з каркання на ухання. Ввечері і перед прийманням їжі самці видають звуки, схожі на кумкання жаб. Як контактний поклик і самиці, і самці використовують звуки, схожі на мурчання або ревіння. Ці ж звуки використовують пташенята і самиці, коли просять їсти, однак вони звучать більш тихо. Під час залицяння або гніздування самиці видають низькі трелі. При нападі на зловмисників птахи видають пронизливі верески і звуки, схожі на гарчання.

Таксономія

Австралійська сова-голконіг була описана британським орнітологом Джоном Летемом у 1801 році під назвою Strix boobook. При описі цього виду він опирався на малюнок, зроблений у 1790 році в районі Сіднея. У 1846 році Джон Гульд описав вид Athene marmorata за зразком з Південної Австралії (наразі цей таксон вважається синонімом N. boobook). У 1852 році німецький натураліст Йоган Якоб Кауп відніс ці два таксони у підрід Spiloglaux нового роду Ierglaux, визначивши видову назву як Ieraglaux (Spiloglaux) bubuk. Джон Гульд у своїй праці «Handbook to the Birds of Australia» 1865 року виділив три види, всі з яких він відніс до роду Spiloglaux: S. marmoratus з Південної Австралії, S. boobook, широко розповсюджений у материковій частині Австралії і в Тасманії і S. maculatus з південно-східної Австралії і Тасманії. Між тим, у 1837 Браян Гоутон Годжсон встановив новий вид Ninox, а у 1849 році Едвард Бліт помістив австралійську сову-голконога у цей рід.

Нідерландський орнітолог і німецький біолог-еволюціоніст Ернст Майр вважали таксономію комплексу австралійської сови-голконога надзвичайно заплутаною. Майр у 1943 році зазначив, що це «одна з найбільш складних задач, з якою я коли-небудь стикався» . У своєму огляді австралійських сов 1964 року Меес розглядав австралійських сов-голконогів і новозеландських морепорків, а також кілька інших таксонів з Індонезії і Папуа Нової Гвінеї як один вид — Ninox novaeseelandiae з 16 підвидами. У книзі 1968 року «Nightwatchmen of the Bush and Plain» австралійський натураліст зазначив, що сови з Тасманії більше нагадували сов з Нової Зеландії, ніж з материкової Австралії, хоча він, як і Меес, вважав їх усіх одним видом. Австралійська сова-голконіг була відділена від тасманійської сови-голконога і морепорка у 1999 році, в 5 томі Handbook of the Birds of the World, хоча деякі автори, зокрема австралійські орнітологи Леслі Христідіс і Волтер Боулс продовжували розглядати ці три таксони як один вид.

Вивчаючи морфологію і генетику австралійської сови-голконога, німецький біолог і його колеги у 2008 році прийшли до висновку, що цей вид відрізняється від морепока і тасманійської сови-голконога (яку вони запропонували визнати окремим видом), і що натомість австралійські сови-голконоги є сестринським видом по відношенню до плямистих сов-голконогів. Спорідненість тасманійських сов-голконогів і морепорків була підтверджена також дослідженням 2017 року. Також це дослідження показало, що сови, що мешкали на більших, гористих островах Індонезії більше відрізнялися від австралійських сов-голконогів, тоді як популяції на більш дрібних островах були більш на них схожими. Дослідники прийшли до висновку, що невеликі острови були колонізовані повторно, після того, як попередні популяції на них вимерли.

Підвиди

Виділяють сім підвидів: N. b. moae Mayr, 1943 — острови , , і на сході Малих Зондських островів; N. b. cinnamomina Hartert, EJO, 1906 — острів на сході Малих Зондських островів; N. b. pusilla Mayr & Rand, 1935  — регіон Транс-Флай на півдні Нової Гвінеї (вздовж річок і , на захід від річки Флай); N. b. ocellata (Bonaparte, 1850) — острів , захід і центр Австралії; N. b. halmaturina Mathews, 1912 — острів Кенгуру; N. b. lurida De Vis, 1887 — південний схід півострова Кейп-Йорк на північному сході штату Квінсленд; N. b. boobook (Latham, 1801) — Східна і Південна Австралія (від півдня центрального Квінсленда до Південної Вікторії і південного сходу Південної Австралії).

Роутські, тиморські і алорські сови-голконоги раніше вважалися підвидами австралійської сови-голконога, однак були визнані окремими видами за результатами дослідження 2017 року. Підвид N. b. remigialis раніше відносили до австралійської сови-голконога, однак у 2022 році він був переведений до плямистої сови-голконога.

Поширення і екологія Австралійські сови-голконоги мешкають на материковій частині Австралії, а також на деяких островах Індонезії і на Новій Гвінеї. Вони живуть у різноманітних природних середовищах, від евкаліптових лісів і рідколісь до чагарникових заростей і напівпустель, на висоті до 2300 м над рівнем моря. У посушливих районах у внутрішній частині Австралії вони зустрічаються рідко, переважно в долинах річок, таких як Дарлінг і , та в . Також австралійські сови-голконоги зустрічаються на численних прибережних островах, таких як острів Морнінгтон. Їх можна побачити в парках і садах, поблизу людських поселень.

Поведінка Австралійські сови-голконоги ведуть переважно нічний спосіб життя, хоча вони також можуть бути активними на світанку і в присмерках. Вдень вони ховаються в густих кронах дерев, іноді в печері або серед скель. Ці сови є обережними птахами, яких частіше можна почути, ніж побачити.

Живлення Австралійські сови-голконоги полюють на гризунів, комах, особливо на метеликів і нічних жуків, а також на птахів разміром з горобця. Порявняно з іншими австралійськими совами, велику частку в їх раціоні складають безхребетні. Польові дослідження в околицях Канберри показали, що хребетні становлять велику частку в раціоні восени і особливо взиммку. Хоча безхребетних птахи з'їдали більше, ніж хребетних (особливо восени), вони становили тільки 2,8 % поглинутої біомаси. Переважаючою здобиччю австралійських сов-голконогів були ссавці, особливо хатні миші, а також чорні і чагарникові пацюки та кажани Chalinolobus gouldii. Також сови полювали на птахів, зокрема на звичайних шпаків, хатніх горобців, червонобрових амадин-рубінчиків, індійських майн, співочих папужок і білобрових стадняків, та на безхребетних, зокрема на коників, цвіркунів, жуків, тарганів, метеликів, павуків-вовків і павуків-хижаків. Дослідження, проведене в штаті Вікторія, показало, що птахи також іноді полювали на більшу за розмірами здобич, зокрема на погоничів-крихіток, кільцехвостих поссумів і диких кролів.

Австралійські сови-голконоги використовують гілку, стовп або паркан як сідало, з якого вони оглядають навколишню територію. Коли сови бачать здобич, то пікірують до неї, після чого повертаються разом з нею на сідало, де поїдають її.

Розмноження Сезон розмноження у австралійських сов-голконогів в Австралії триває переважно з липня по лютий. Пік гніздування припадає на жовтень, в північних районах дещо раніше. В Квінсленді яйця відкладаються з серпня по жовтень, в Новому Південному Уельсі і на півдні Західної Австралії з вересня по листопад, в північній і центральній частинах Західної Австралії з лютого по вересень, у Вікторії в жовтні-листопаді, в Південній Австралії з вересня по грудень.

Австралійські сови-голконоги гніздяться в дуплах дерев, на висоті від 1 до 20 м над землею, зазвичай в дуплі евкаліпта, хоча були зафіксовані випадки гніздування в дуплах інших дерев, зокрема прибережних бангсій Banksia integrifolia. Деякі дупла повторно використовуються впродовж 20 років. Сови також можуть захоплювати дупла інших птахів, зокрема рожевих какаду, а також використовують покинуті гнізда стадняків і круків. Самці беруть участь у підготовці гнізда, зокрема встелюють дно дупла листям. У кладці 2—3 овальних білих яйця розміром 41,6×35,5 мм, які відкладаються з інтервалом у 2—3 дні, хоча трапляються також кладки від 1 до 5 яєць. Насиджують лише самиці, а самці в цей час годують їх. В присмерках самиці покидають гніздо приблизно на пів години, іноді для купання. інкубаційний період триває 30—31 день. Пташенята часто вилуплюються одночасно, однак іноді між вилупленням першого і останнього яйця може пройти кілька днів.