Пізній плейстоцен — неофіційний вік міжнародної геохронологічної шкали в хроностратиграфії, також відомий як верхній плейстоцен в стратиграфії. Він є четвертим підрозділом плейстоценової епохи в рамках поточного четвертинного періоду. Наразі він визначається як час між ≈ 129 000 і ≈ 11700 років тому. Пізній плейстоцен прирівнюється до запропонованого тарантійського віку геологічної шкали часу, якому передує офіційно затверджений тібанський ярус (раніше відомий як середній плейстоцен) і наступний офіційно затверджений гренландський ярусCohen, K. M.; Finney, S. C.; Gibbard, P. L.; Fan, J.-X. (January 2020). "International Chronostratigraphic Chart" (PDF). International Commission on Stratigraphy. Початок пізнього плейстоцену — перехід між кінцем передостаннього льодовикового періоду та початком останнього міжльодовикового періоду близько 130 000 років тому (що відповідає початку . . Вважається, що він закінчився із закінченням пізнього дріасу, приблизно 11 700 років тому, коли почалася епоха голоценуMike Walker; et al. (December 2018). "Formal ratification of the subdivision of the Holocene Series/Epoch (Quaternary System/Period)" (PDF). Episodes. Subcommission on Quaternary Stratigraphy (SQS). 41 (4): 213–223. doi:10.18814/epiiugs/2018/018016.
Термін «верхній плейстоцен» зараз використовується як тимчасове або «квазіформальне» позначення Міжнародним союзом геологічних наук (IUGS). Попри те, що три найдавніші віки плейстоцену (, калабрійський і тібанський) були офіційно визначені, пізній плейстоцен ще має бути формально визначений разом з розглядом запропонованого антропоценового підрозділу голоцену.
Після короткого останнього інтергляціалу (~130–115 000 років тому), коли температури були порівнянні з голоценом або теплішими, ніж у ньому, у пізньому плейстоцені домінував прохолодний останній льодовиковий період, коли температури поступово знижувалися протягом усього періоду, досягнувши найнижчої температури під час останнього льодовикового максимуму близько 26 000–20 000 років тому.
У палеоантропології пізній плейстоцен охоплює верхньопалеолітичну стадію розвитку людини, включно з ранніми міграціями сучасних людей за межі Африки та вимирання всіх архаїчних видів людини.
Пізній плейстоцен, починаючи приблизно з 50 000 років тому, ознаменувався вимиранням більшості великих наземних тварин за межами Африки, що є безпрецедентною подією в геологічному літописі через надзвичайну залежність від розміру. Більшість авторів вважають, що ймовірними причинами вимирання були зміна клімату, поширення сучасних людей або поєднання обох факторів.
Останній льодовиковий період Пропонований початок пізнього плейстоцену — кінець передостаннього льодовикового періоду 126 тис. років тому, коли на зміну Рісському гляціалу прийшов еемський (Ріс-Вюрмський) інтергляціал. Ріс-Вюрмський період завершився 115 тис. років тому з початком останнього льодовикового періоду, який в Європі відомий як вюрмське (альпійське), девенське (Велика Британія) або віслинське зледеніння (північна Європа); їх загалом ототожнюють із вісконсинським зледенінням (Північна Америка), хоча технічно воно почалося набагато пізніше.
Останній льодовиковий максимум відбувся в останні тисячоліття вюрмського/віслинського періоду, 26 тис. — 19 тис. років тому, коли в Північній півкулі почалася дегляціація. Вюрмський/віслинський період тривав до 16 тис. років тому, а Північна Європа, включно із більшою частиною Великої Британії, була покрита льодовиковим щитом. Льодовики досягли Великих озер у Північній Америці. Рівень моря знизився, і тимчасово існували два сухопутні мости , які мали значення для міграції людей: Доггерленд, який з'єднував Велику Британію з материковою Європою і Берингія, який з'єднував Аляску з Сибіром.
Після останнього льодовикового періоду настав пізньольодовиковий інтерстадіал, період глобального потепління до 12,9 тис. років тому, та верхній дріас, повернення до льодовикових умов до 11,7 тис. років тому. Палеокліматологія стверджує, що приблизно з 16 тис. років тому до кінця плейстоцену існувала послідовність стадіалів та інтерстадіалів: найдавніший дріас (стадіал), осциляція Беллінга (інтерстадіал), середній дріас (стадіал), осциляція Аллерода (інтерстадіал) і, нарешті, верхній дріас.
Кінець верхнього дріасу знаменує собою межу між плейстоценом та голоценом. Гомініди в усіх частинах світу культурно та технологічно все ще перебували в палеоліті (давня кам'яна доба). Знаряддя праці та зброя були кам'яними або дерев'яними. Кочові племена йшли за стадами, що рухалися. Некочові народи добували собі їжу збиранням та полюванням.
Африка Сучасна фізична географія та клімат Африки з часом змінювалися через рух тектонічних плит та вулканів, але льодовикові цикли та коливання рівня моря мали більший вплив на спільноти хребетних в пізньому плейстоцені.
Пізній плейстоцен був часом, коли більшість тварин еволюціонували, нагадуючи сучасних, і їм вдалося пережити кінець середнього плейстоцену, оскільки до кінця пізнього плейстоцену не було жодних випадків вимирання мегафауни.
Деякі види, що вимерли наприкінці пізнього плейстоцену в Південній Африці: Metridiochoerus, Syncerus antiquus, Antidorcas australis тощо. Ці види були поширені, оскільки їхнє поширення змінювалося у відповідь на кліматичні впливи на рослинність. Хижаки були поширеніші через їхні різні вимоги до середовища існування.
В Єгипті пізній (або верхній) палеоліт розпочався приблизно після 30 000 р. тому. Люди в Північній Африці переселилися до долини Нілу, оскільки Сахара перетворилася з луків на пустелю. Скелет Назлет-Хатер знайдений в 1980 році, його радіовуглецевий аналіз визначив вік 30 360 — 35 100 років тому.
Більшість знань про пізній плейстоцен отримано з таких регіонів, як Марокко, Алжир, Туніс, деякі прибережні регіони Магрибу, Лівії та Єгипту. Єдина проблема з інтерпретацією даних з цього регіону пов'язана з браком хронологічної інформації. Схожість видів пізнього плейстоцену в Північній Африці на сучасних тварин така ж, як і в Південній Африці, але надзвичайно важко датувати, коли з'явилася ця фауна через відсутність достовірних зразків із середини плейстоцену. Більшість значущих палеонтологічних літописів походять з Магрибу через його геологію , яка сприяє створенню глибоких печер, що сприяє збереженню скам'янілостей.
Євразія Homo neanderthalensis населяли Євразію до вимирання 40 — 30 тис. років тому, ближче до кінця плейстоцену та, можливо, на початку голоцену, і були замінені сучасними людьми (Homo sapiens), які вийшли зі Східної Африки близько 195 000 років тому.
В Євразії вимирання відбувалися весь плейстоцен, але під час пізнього плейстоцену зникли представники мегафауни, і їм не було заміни. Деякі види молюсків вимерли, але не в таких масштабах, як ссавці, що жили в той час. Деякі приклади видів, які вимерли без заміни: слон прямобивневий лісовий, великорогий олень, ведмідь печерний, носоріг волохатий, мамонт та мастодонт.
Люди верхнього палеоліту створювали розписи та гравюри на стінах. У Ласко в Дордоні знайдено наскельні малюнки, яким може бути понад 17 000 років. Це переважно зубри, олені та інші тварини, на яких полювали люди. Пізніші малюнки зустрічаються в печерах по всьому світу — Альтаміра в Іспанії, а також в Індії, Австралії та Сахарі.
Мадленська культура мисливців-збирачів була широко поширена в Західній Європі приблизно 20 000 – 12 500 років тому до кінця плейстоцену. Прикладом цієї діяльності носіїв цієї культури — обробка рогів з печери Сантімаміньє в мадленський період та винайдення найдавніших відомих гарпунів, використовуючи роги північного оленя.
Кліматичні умови у пізньому плейстоцені Євразії були переважно холодними, з льодовиками в північній Європі, північно-західному Сибіру та Альпах, а також міжльодовиковими періодами (помірна фаза). Докази змін кліматичних умов — фрагментарні послідовності в раніше зледенілих районах Північної Європи.
Єдиною одомашненою твариною в плейстоцені був собака, який еволюціонував від сірого вовка до його численних сучасних порід. Вважається, що сірий вовк став асоціюватися з племенами мисливців-збирачів приблизно 15 тис. років тому. Найдавніші останки справжнього домашнього собаки датуються 14 200 роками тому. Одомашнення вперше відбулося в Євразії, але могло відбуватися будь-де від Західної Європи до Східної Азії. Одомашнення інших тварин, таких як велика рогата худоба, кози, свині та вівці, почалося лише в голоцені, коли на Близькому Сході сформувалися осілі землеробські громади. Кішку , ймовірно, одомашнили не раніше 7500 р. тому, знову ж таки на Близькому Сході.
Зарізана колінна чашечка бурого ведмедя, знайдена в у графстві Клер і датована 10 860–10 641 р. тому, свідчить про першу відому діяльність людини в Ірландії.
Далекий Схід Топографія та географія Азії зазнавали частих змін, таких як створення сухопутних мостів, коли рівень моря знизився, що сприяло розширенню та міграції людських популяцій. Перші людські поселення на Японському архіпелазі датуються 40 000 — 30 000 років тому. Найдавніші скам'янілості датуються радіовуглецевим аналізом приблизно 35 000 років тому. Рештки неандертальців, денисівців та Homo floresiensis знайдені в Азії.
Колись Японія була пов'язана з материковою частиною Азії сухопутними мостами через Хоккайдо та острів Сахалін на півночі, але в той час, коли основні острови Хоккайдо, Хонсю, Кюсю та Сікоку були окремим цілим, з'єднання не було.
Північна Америка У цей час відбувалися міграції людей з Євразії. Приблизно з 28 тис. років тому відбувалися міграції через Берингію із Сибіру на Аляску. Ці люди стали корінними американцями. Вважається, що первісні племена згодом переселилися до Центральної та Південної Америки під тиском пізніших міграцій.
У шкалі охоплює період 240 000 — 11 000 років тому. Він названий на честь місця знахідки скам'янілостей в Каліфорнії, яке характеризується вимерлими формами бізонів у поєднанні з іншими плейстоценовими видами, такими як мамонт.A. E. Sanders, R. E. Weems & L. B. Albright III (2009). Formalization of the mid-Pleistocene "Ten Mile Hill beds" in South Carolina with evidence for placement of the Irvingtonian-Rancholabrean boundary. Museum of Northern Arizona Bulletin (64:369–375).D. E. Savage (1951). Late Cenozoic vertebrates of the San Francisco Bay region. University of California Publications; Bulletin of the Department of Geological Sciences (28:215–314).
У пізньому плейстоцені вимерло близько 35 родів мегафауни, а саме мастодонти, шаблезубі кішки та гігантські наземні лінивці.
Bison occidentalis та Bison antiquus, вимерлі родичи сучасного американського бізона, пережили пізній плейстоценовий період та вимерли приблизно 12–11 тис. років тому. Носії культури Кловіс залежали від цих бізонів як від основного джерела їжі. Місце забою верблюдів, коней та вівцебиків на пляжі Воллі, датується 13,1–13,3 тис. років тому.
Південна Америка Понад 50 родів (~83%) мегафауни Південної та Північної Америки вимерли у плейстоцені. Більшість мегассавців (>1000 кг) та великих ссавців (>40 кг) вимерли до кінця пізнього плейстоцену. У цей період відбулося значне похолодання, яке називається верхнім дріасом. Різноманітні фактори, такі як зміна клімату, могли спричинити це вимирання, але досі невідомо, які з них провідні.
У пізньому плейстоцені відбулися зміни у використанні прибережних ресурсів та досягнення в морських технологіях. Запропоновано різні фактори цих змін, такі як зміна клімату, прибуття нових людей або боротьба за ресурси.
— геологічний період 0,8 — 0,11 млн років тому, що характерний саме для .
Океанія Існують свідчення про проживання людей на материковій Австралії, в Індонезії, Новій Гвінеї та Тасманії приблизно з 45 000 року до нашої ери. Серед знахідок є наскельні малюнки, кам'яні знаряддя праці та свідчення печерного проживання.