Оле Петер Арнульф Еверланн (  — ) — норвезький поет і митець. Він найбільш відомий своєю поезією, яка надихнула норвезький рух опору у період німецької окупації Норвегії під час Другої світової війни.

Біографія Еверланн народився у Крістіансунні в родині середнього класу, але виріс у Бергені. Його батьками були Петер Антон Еверланн (1852—1906) і Ганна Гаге (1854—1939). У 1904 році він з батьками та двома братами переїхав до Християнії. За два роки батько помер, що спричинило фінансове напруження у сім'ї. Він зміг відвідувати Бергенську кафедральну школу, у 1904 році — кафедральну школу Християнії. Він закінчив у 1907 році і деякий час вивчав філологію в університеті Християнії. У 1911 році захворів на туберкульоз, тому проходив лікування у санаторії у Конгсвінгері.

У 1911 році Еверланн опублікував свою першу збірку віршів. З початку 1920-х він став симпатиком комуністів і приєднався до партії Mot Dag. Він також був головою Норвезького студентського товариства у 1923–28 роках. Він змінив свою позицію у 1937 році, частково як прояв незгоди з Московським процесом. Він був затятим противником нацизму: у 1936 році написав вірш «Du må ikke sove», який надрукували у журналі «Samtiden», який закінчується рядками . («Я думав — щось неминуче. Наша ера закінчилася – Європа у вогні!»). Мабуть, найвідомішим рядком вірша є («Ви не повинні так щиро терпіти несправедливість, яка не торкається вас самих!»).

У період німецької окупації Норвегії з 1940 року під час Другої світової війни Еверланн писав, щоб надихнути норвезький рух опору. Він — автор серії віршів, які таємно поширювалися, що призвело до арешту поета та його майбутньої дружини Маргрете Омут Еверланн у 1941 році. Арнульфа спочатку утримували в таборі для полонених Грині, а потім перевели до концентраційного табору Заксенгаузен у Німеччині. Він провів чотири роки ув'язнення до звільнення Норвегії у 1945 році. Пізніше його вірші були зібрані у «Vi overlever alt», опубліковану у 1945 році.

Еверланн відіграв важливу роль у боротьбі за норвезьку мову в повоєнний час. Він став відомим прихильником консервативної письмової форми норвезької мови ріксмолу, він був президентом організація на її підтримку з 1947 по 1956 рік. Крім того, Еверланн дотримувався традиціоналістської манери письма, виступаючи з критикою модерністської поезії. Його промова «Глосолалія з Парнасу», опублікована в «Arbeiderbladet» у 1954 році, започаткувала так звану дискусію про глосолалію. У брошурах «Чи не скасували нашу мову?» (1940) та «Як часто ми будемо змінювати мову?» (1948) активно виступав проти ріксмолу та лансмолуМ. И. Стеблин-Каменский. Возможно ли планирование языкового развития? (норвежское языковое движение в тупике) . // Вопросы языкознания. — М., 1968. — № 3. — С. 47-56..

Особисте життя У 1918 році він одружився зі співачкою Гільдур Арнтсен (1888—1957). Їхній шлюб був розірваний у 1939 році. У 1940 році він одружився з Бартолін Еуфемією Легангер (1903—1995). Невдовзі вони розійшлися й офіційно розлучилися у 1945 році. У червні 1945 року Еверланн побрався з журналісткою Маргрете Аамот (1913—1978). У 1946 році норвезький парламент організував для них будинок у Гротені. Він жив там до своєї смерті у 1968 році, а вона жила там ще десять років до своєї смерті у 1978 році.

Арнульфа Еверланна поховали на Спаському цвинтарі в Осло. Джозеф Грімеленд створив його бюст (бронза, 1970) на могилі.

Вибіркові твори Den ensomme fest (1911) Berget de blå (1927) En Hustavle (1929) Den røde front (1937) Vi overlever alt (1945) Sverdet bak døren (1956) Livets minutter (1965)

Нагороди Gyldendal's Endowment (1935) Премія Доблуга (1951) Премія Мадса Віля Нюгорда (1961)

Примітки

Посилання