Макси́м Олекса́ндрович Бутке́вич — український правозахисник, журналіст, громадський діяч, військовослужбовець.
Найбільш відомий своїми зусиллями з допомоги біженцям та переселенцям, а також протидії дискримінації, понад два роки Максим Буткевич перебував у російському полоні під час Російсько-української війни.
Початок біографії, освіта Народився в Києві в інтелігентній родині. З дитинства мріяв бути космонавтом, але лікарі виявили проблеми з серцем. Закінчивши загальноосвітню школу, навчався в Українському гуманітарному ліцеї.
У 13-річному віці виступив на мітингу під час Революції на граніті (1990).
Вступив на факультет філософії КНУ ім. Шевченка, який закінчив зі ступенем спеціаліста з філософії (спеціалізація — соціальна філософія та філософія історії). З 1998 по 1999 Максим працював методистом кафедри культурології та археології Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
Під час здобуття освіти закінчив військову кафедру, отримав звання лейтенанта запасу.
Згодом навчався в Університеті Сассексу (Брайтон, Велика Британія), де здобув ступінь магістра мистецтв з антропології (спеціалізація — антропологія розвитку і соціальної трансформації).
Журналістська діяльність Шлях журналіста в кар'єрі Максима розпочався у 1999 році на позиції кореспондента/редактора відділу міжнародної інформації телеканалу СТБ. Потому (2001) він перейшов до відділу міжнародних новин ТСН на телеканалі «1+1».
З 2003 року Буткевич у Великій Британії — працює продюсером/журналістом Української секції Всесвітньої служби BBC в Лондоні. По закінченні 18-місячного контракту залишився журналістом-фрілансером для місцевих інформаційних вебсайтів, радіостанцій.
2006 року повертається до України, стає журналістом відділу міжнародної інформації ТСН, а наступного року — спеціальним кореспондентом міжнародного відділу «НІС» (телеканал «Інтер»).
Активізм і правозахист
«Працювати у корпораціях, де над тобою ієрархія — цікаво, але мені ближчі мережі, які складаються з невеличких мобільних груп».
Після BBC Буткевич на деякий час залишився в Брайтоні, де навчався в Університеті Сассексу та залучався до анархістського й антиглобалістського середовища.
У 2008 роціMaksym Butkevych LinkedIn Максим Буткевич став співзасновником і співкоординатором неурядової ініціативи «Без кордонів» ГО «Центр „Соціальна дія“», що моніторить ситуацію з правами людини в Центральній Азії та інших регіонах, право на притулок та права біженців в Україні, протидію ксенофобії та расизму.
У проєкті «Без кордонів» Максим займався захистом біженців, переселенців і осіб без громадянства, досліджував мову ворожнечі.
У 2009—2012 рр. брав участь у роботі Школи професійної журналістики «Нова Україна» (поряд з І. Бекешкіною, Є. Бистрицьким, О. Богуцьким, І. Бураковським, В. В'ятровичем, О. Герасим'юк, Д. Гнапом, Д. Добродомовим, О. Духніч, Т. Качкою, С. Квітом, В. Кіпіані, М. Княжицьким, М. Козюброю, І. Коліушком, В. Куйбідою, А. Куликовим, С. Лещенком, М. Мариновичем, О. Мартиненком, Ю. Мостовою, В. Паніотто, М. Поповичем, І. Семиволосом, В. Сюмар, В. Фесенком, О. Шалайським та ін.) Одночасно проводив тренінги, читав публічні лекції в Києво-Могилянській академії.
Протягом декількох років працював спеціалістом зі зв'язків з громадськістю в Управлінні Верховного Комісара ООН у справах біженців у регіоні Україна — Молдова — Білорусь. Був радником Офісу УВКБ ООНhttps://photo.unian.ua/photo/323397-maksim-butkevich.
2012 року разом з Тетяною Печончик та Мариною Говорухіною заснував громадську організацію «Центр інформації про права людини» (Центр прав людини ZMINA)https://opendatabot.ua/c/38405259.
2013-го став співзасновником «Громадського радіо», де працював журналістом і ведучим два роки; під час протестів на Майдані відзначився у громадських правозахисних протестних ініціативах.
З березня 2014 Буткевич залучений як координатор до «Ресурсного центру допомоги вимушеним переселенцям» — спільного проєкту громадських ініціатив, які опікуються допомогою внутрішньо переміщеним особам, і Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Метою ініціативи була допомога переселенцям з Криму й Донбасу: пов'язувати тих, хто надає житло, і тих, хто його потребує, надавати їжу, одяг, ліки, консультації.
Також він став активним учасником Комітету солідарності з заручниками Кремля, активно боровся за визволення українських політв'язнів, зокрема Геннадія Афанасьєва, Олега Сенцова, Олександра Кольченка.
Був членом Громадської ради при МВС (2008—2010), членом Національного комітету Amnesty International Ukraine (2007—2008), учасником / тренером Національної освітньої програми «Розуміємо права людини». До того ж модерував покази та події Docudays UA, консультував Альянс громадського здоров'я (Україна).
Війна і полон На початку широкомасштабного вторгнення Росії Буткевич намагався організувати виїзд до безпечних регіонів біженців, якими опікувався на той час, а після того став до лав захисників України. Він розмістив допис на Фейсбуці такого змісту: «На жаль, мушу поставити свою діяльність із допомоги біженцям, гуманітарну і правозахисну активність на паузу. Думаю, зі світлини можна зрозуміти, чому […] Бувають часи, коли треба бути готовим захищати те, що важливе — я твердо вірю в це. А решта — після перемоги».
Службу проходив у 210-му спеціальному окремому батальйоні «Берлінго», брав участь у визволенні Київщини на Ірпінському напрямку. Його військовим прізвиськом стало «Мозес».
14 червня 2022 року батальйон висунувся на схід, на село Мирна Долина Луганської області.
21 червня командир взводу Буткевич з іншими військовослужбовцями ЗСУ потрапив у полон у районі захопленого ворогом с. Мирна Долина. Сталося це так: з групою Буткевича, що перебувала на спостережному пункті, зв'язався інший український військовик і повідомив, що допоможе їм вийти з оточення. Коли бійці дісталися потрібної точки, цей військовик сказав, що зі вчорашнього дня він також у полоні, і їм краще здатися. Росіяни були в найближчій посадці — довелося скласти зброю.
При здачі в полон в українців відібрали цінні речі, але дали води, покурити і не били.
Російські пропагандисти опублікували відео допиту. Згодом Міноборони РФ підтвердило, що Буткевич є військовополоненим і станом на 9 серпня перебуває на території окупованої Луганщини.
У полоні, за свідченням Максима, йому забороняли використовувати слово «війна», відмовляли у визнанні військовополоненим, проводили «політінформацію» і примушували записувати відео зі звинуваченнями командування. Дещо пізніше його побив росіянин, що демонстрував садистські нахили й бажання продемонструвати владу, залякати.
Згодом групу полонених відправили до Луганського СІЗО-1. Максима часто турбували допитами, наполегливо пропонували дати інтерв'ю у стилі російської пропаганди (він відмовився), погрожували катуванням струмом.
13 серпня йому влаштували дуже жосткий допит з метою домогтися «зізнання» у стрільбі з німецького гранатомета по будинку з цивільними; дали на підпис два протоколи з різним описом обставин, але прочитати не дали. Згодом, 19 серпня, Буткевичу запропонували не дивлячись підписувати всі документи, тоді буде швидкий суд і обмін. Він погодився за умови, що в цій «справі» більше нікого не звинувачуватимуть, а також, що не будуть маніпулювати «жертвами».
У той час Буткевичу вдалося поспілкуватися з представником місії ООН з прав людини Діну Митку (Dinu Mitcu).
3 і 6 березня відбулися «судові засідання». 10 березня 2023 Слідчий комітет Росії заявив, що «верховні суди» ЛДНР засудили Буткевича до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за фейковим обвинуваченням у «жорстокому поводженні з мирним населенням та військовополоненими, застосуванні заборонених методів у збройному конфлікті, а також у замаху на вбивство двох осіб та навмисне пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом». Оприлюднене також відео з його «визнавальними свідченнями» архів. Події нібито відбувалися в Сіверськодонецьку, хоча Буткевич на той час перебував у Києві.
Є ознаки, що вказують на катування Буткевича в СІЗО тимчасово окупованого Луганська. Сам Максим розповів, що харчування і побутові умови були дуже поганими.
22 серпня 2023 року Перший апеляційний суд загальної юрисдикції в Москві залишив чинними 13 років ув'язнення, але фактичний строк перебування під вартою зменшив на сім місяців. Сам Максим Буткевич був присутній на засіданні через відеозв'язок та в останньому слові висловив подяку всім, хто його підтримує. Тоді в нього була перша нагода поспілкуватися зі знайомими та друзями, які прийшли на суд, зателефонувати батькам.
Після апеляції Буткевича перевели до місця відбування покарання — колонії № 2 у Красному Лучі Луганської області. У колонії умови утримання були кращими, але адміністрація заблокувала йому зв'язок із зовнішнім світом, у тому числі з адвокатом. Напередодні обміну в Максима стався невеликий серцевий напад.
Його звільненням опікувалися Об'єднаний центр із пошуку та звільнення полонених та друзі-правозахисники, він був включений до списків на обмін.
18 жовтня 2024 року через батька Буткевича було поширено інформацію, що Максима Буткевича повернули з російського полону. Групу у складі з ним вивезли літаком до Білорусі, а звідти автобусом.
У своєму першому після звільнення інтерв'ю Громадському радіо Буткевич повідомив, що на другий день після потрапляння в полон йому завдали травми руки. Він також відзначив, що умови в колонії були кращими в порівнянні з СІЗО, коли його ще вважали військовополоненим. Крім того, колишній в'язень сказав, що в полоні всіх змушували працювати і ця робота ніяк не оформлювалась.
У полоні він втратив понад 25 кілограмів ваги, в нього погіршився зір.
Підтримка громадськості
Максима Буткевича згадала у своїй нобелівській промові голова організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук 10 грудня 2022 року.
Під час церемонії нагородження European Film Awards-2022 режисер Дмитро Сухолицький-Собчук у супроводі продюсерки Олександри Сорохан розгорнув український прапор з портретом Буткевича.
Не Берлінале-2023 представники української кіноіндустрії закликали міжнародну культурну спільноту вимагати звільнення Буткевича з російського полону.
На відкритті 20-го ювілейного кінофестивалю Docudays UA, що проходив з 2 по 8 червня 2023 року в Києві, закликали звільнити Буткевича з полону.
Після полону
13 січня 2025 Буткевич виступив на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку на тему «Порушення міжнародного гуманітарного права щодо українських військовополонених і затриманих цивільних осіб». Максим висловився щодо ситуації з військовополоненими та цивільними, незаконно утримуваними внаслідок російської агресії.
Він також побував у Вашингтоні, Брюсселі, Страсбурзі, Мюнхені, Копенгагені з розповідями про досвід свого виживання.
Матвій Вайсберг написав його портрет.
24 січня 2025 року ввійшов до складу Виконавчої Ради Українського ПЕН. У лютому 2025 його обрали членом капітули з обрання лауреата Премії імені Георгія Ґонґадзе.
Відзнаки Орден «За мужність» III ступеня (6 червня 2025) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики та інформаційної сфери, мужність і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, багаторічну сумлінну працю. Премія «Історія несправедливості» () чеської організації People in Need (2022). Спеціальна відзнака нагороди імені Анни Франк за людську гідність і толерантність () від посольства Нідерландів у США (2023). Національна правозахисна премія (2023). Цю премію вручає платформа «Правозахисний порядок денний» — коаліція організацій Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Amnesty International в Україні, Центр прав людини ZMINA, Центр досліджень правоохоронної діяльності, зокрема Центр громадянських свобод і проєкти «Без кордонів» та «Євромайдан SOS». Премія «Української правди» 2024 у номінації «Громадянська позиція». Премія імені Вацлава Гавела (29 вересня 2025 року)