Павло́ Юхи́мович Сект (6 грудня 1905, Бахмут — 8 листопада 1968, Харків) — український радянський економіст, фахівець у галузі економіки коксохімічної промисловості, кандидат економічних наук, доцент. Професор кафедри економіки та організації хімічного виробництва Харківського інженерно-економічного інституту, декан інженерно-економічного факультету Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. Один із засновників наукової школи економіки коксохімічної промисловості в Харківському інженерно-економічному інституті.

Учасник Громадянської війни в Росії. У 1929—1932 і 1938—1962 роках працював у проєктному інституті Діпрококс, де пройшов шлях від інженера-економіста до керівника техніко-економічного відділу та головного економіста. З 1932 року займався викладацькою діяльністю: очолював кафедру економіки хімічної промисловості Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, викладав у Дніпропетровському державному університеті та Сталінському вуглехімічному інституті. З 1944 року працював у Харківському інженерно-економічному інституті.

Досліджував економічні й техніко-економічні проблеми коксохімічної та вугільної промисловості, зокрема розміщення і реконструкцію коксохімічних підприємств, збагачення коксівного вугілля, розширення сировинної бази коксування та використання вугілля Донецького і Львівсько-Волинського басейнів. Очолював дослідницькі групи, які виконували роботи для підприємств Донбасу й Наддніпрянщини, брав участь у розробленні схеми вуглепостачання коксохімічних підприємств та концепції коксогазохімічного заводу. Входив до Наукової ради Державного комітету при Раді міністрів СРСР з координації науково-дослідних робіт «Нові процеси в коксохімічній промисловості» та галузевої науково-технічної ради коксохімічної промисловості. Автор понад 35 наукових праць.

Життєпис Народився 6 грудня 1905 року в сім'ї Юхима Секта — вчителя в повітовому місті Бахмуті Катеринославської губернії. Середню освіту здобував у Бахмутському реальному училищі, яке закінчив у 1919 році. Одразу вступив добровольцем до лав Червоної армії і брав участь у боях з білогвардійцями. У 1920 році був відряджений до Харкова, для навчання на 51-х піхотних командних курсах червоних старшин. Наступного року був демобілізований як неповнолітній і став працювати кореспондентом газети «Український економіст». У 1924—1927 роках працював фінансовим контролером в окружному фінансовому відділі. У 1929 році почав працювати у проєктному інституті Діпрококс. Паралельно здобував вищу освіту, спочатку на робітничому факультеті Харківського технологічного інституту (1921—1924), а з 1925 року у Харківському інституті народного господарства. Через реорганізацію інституту, з листопада 1930 року навчався на інженерно-економічному факультеті Харківського механіко-машинобудівного інституту імені Профінтерну, який закінчив у березні 1931 року зі спеціальністю інженера-економіста.

Навчався в аспірантурі Українського інституту історії техніки. У 1932 році покинув Діпрококс і перейшов на викладацьку роботу. Працював на посаді доцента Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, де читав курс економіки хімічної промисловості. Того ж року Павло Сект обійняв посаду завідувача кафедри економіки хімічної промисловості, на якій зоставався до 1938 року. Також деякий час був деканом інженерно-економічного факультету того ж інституту. Одночасно читав курс економіки соціалістичної промисловості на економічному факультеті Дніпропетровського державного університету та курс економіки хімічної промисловості в Сталінському вуглехімічному інституті. У 1934 році був затверджений у вченому званні доцента.

У 1938 році був переведений до Діпрококсу, де послідовно обіймав посади старшого інженера-економіста, керівника групи, заступника начальника та начальника техніко-економічного відділу, головного економіста відділу. З 1944 року став працювати за сумісництвом у Харківському інженерно-економічному інституті (ХІЕІ) на посаді доцента. Наступного року був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». У 1947 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за темою «Техніко-економічні засади розвитку неметалургійного коксування в СРСР» (), через два роки отримав відповідне звання. Покинув Діпрококс у 1962 році і став професором кафедри економіки та організації хімічного виробництва ХІЕІ.

Павло Сект помер 8 листопада 1968 року у Харкові від тяжкої хвороби.

Наукова діяльність Павло Сект займався питаннями економіки та технології коксохімічної промисловості, досліджував проблеми розвитку коксохімії України. Він також займався підготовкою наукових кадрів і був одним з найактивніших викладачів ХІЕІ у цій галузі, одночасно працював з чотирма і більше аспірантами і здобувачами. Започаткував наукову школу економіки коксохімічної промисловості. Павло Сект очолював дослідні групи, які на замовлення підприємств Донецького вугільного басейну та Наддніпрянщини займалися питаннями покращення якості коксу, збагачення вуглів, розширення сировинної бази коксування і застосування його продуктів. Під час дослідної роботи, Павло Сект встановив, що в Україні значно зросли потреби у ливарному коксі через стрімкий розвиток машинобудування. Оскільки запаси ливарного коксу на Донбасі були обмеженими, з'явилася потреба переглянути напрями зростання у коксохімічній та вугледобувній промисловості, провести реконструкцію підприємств та змінити пріоритети у видобуванні вугля. На базі досліджень Павла Секта була розроблена схема вуглепостачання коксохімічних підприємств та проведена корекція інвестиційної та технологічної політики у вугільній промисловості.

Входив до складу Наукової ради Державного комітету при Раді міністрів СРСР з координації науково-дослідницьких робіт «Нові процеси в коксохімічній промисловості» та галузевої науково-технічної ради коксохімічної промисловості. Читав доповіді на різних урядових нарадах та комісіях. Став одним з авторів концепції коксогазохімічного заводу. Під час роботи у проєктному інституті Діпрококс, займався техніко-економічним обґрунтуванням реконструкції та відкриття нових коксохімічних заводів.

На початку 1960-х років, спільно з науковцями з Українського науково-дослідного вуглехімічного інституту, Українського науково-дослідного інституту вуглезбагачення та Харківського гірничого інституту, проводив роботи з поліпшення техніко-економічних показників флотації, замовлені Донецькою радою народного господарства. Зокрема дослідник займався порівняльним аналізом технологічних схем флотації та її собівартості за елементами витрат.

У біографічному збірнику «Провідні вчені Харківського національного економічного університету», Павло Сект названий «одним з провідних фахівців у галузі економіки коксохімічної промисловості».

Наукові публікації Всього Павло Сект був автором понад тридцяти п'яти наукових праць. Список вибраних публікацій наведений згідно з виданням «Нариси з історії Харківського національного економічного університету»:

Кокс, газ, химия в пятилетнем плане. Харьков, 1931. Технико-экономические очерки по коксогазохимической промышленности. Харьков, 1934. Этапы развития коксохимической промышленности СССР // Труды ХГУ. 1951. Технико-экономические основы обогащения коксующихся углей. Харьков, 1953. Основные направления размещения фабрик для обогащения коксующихся углей // Труды ХГУ. Т. 7. 1956. Технико-экономические показания обогащения шлама и пыли коксующихся углей методом флотации // Труды ХИЭИ. 1956. No 7. Экономика, организация и планирование производства на углеобогатительных фабриках: Учеб. пособ. для горных техникумов / Сект П. Е., Беликов А. М., 1957. Экономика использования газовых углей Донецкого бассейна для производства металлургического кокса / Сект П. Е., Тесленко-Пономаренко Ф. Ф., Беликов А. М., Ткачев С. Ф. // Уголь. 1959. No 1. Перспективы увеличения производства коксового газа и химического сырья для тяжелого органического синтеза / Сект П. Е., Аронов С. Г. / Комплексное использование горючих газов Украины. К., 1960. Экономика коксования газовых углей Донецкого бассейна / Сект П. Е., Тесленко-Пономаренко Ф. Ф. // Экономика Советской Украины. 1961. No 1. Экономика комплексной переработки углей Львовско-Волынского бассейна методом коксования // Экономика Советской Украины. 1962. No 5.

Нагороди

медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)

Примітки

Джерела