Довгий корабель (; ; ) — узагальнююча назва для військових кораблів вікінгів, що мали видовжену вузьку конструкцію завдовжки більше ніж 15 метрів та співвідношенням довжини корабля до його ширини в межах від 5:1 до 7:1. Кораблі з подібною конструкцією використовувались у Скандинавії протягом багатьох сторіч. Їх існування було задокументовано в літературних джерелах (сагах) та археологічно доведено щонайменше з IV століття до нашої ери. Довгі кораблі широко відомі завдяки їх використанню скандинавами, але схожі кораблі використовувались іншими культурами регіону, як-от англосаксами.

Конструкція довгих кораблів розвивалася протягом багатьох століть і в VI столітті призвела до появи кораблів з клінкерною обшивкою корпусу як Нидамський човен. У своєму довершеному вигляді довгий корабель з'явився в Добу вікінгів (IX—XII століття). Принципи будівництва та зовнішній вигляд цих кораблів зберігаються в скандинавських традиціях суднобудування до наших днів. Спеціальні навички та методи, які використовуються для виготовлення довгих кораблів, досі використовуються в усьому світі, часто з сучасними адаптаціями. Усі вони були виготовлені з дерева, з тканинними вітрилами (тканою вовною) і мали кілька деталей та різьблення на корпусі.

Усі довгі кораблі іноді називають дракарами, хоча у вузькому сенсі дракарром був довгий корабель з зображенням дракона на штевнях. Цей тип кораблів відомий з літературних джерел але жодного разу не був підтверджений археологічно. Зразки довгих кораблів вікінгів можна побачити в Музеї кораблів вікінгів Осло, Норвегіяhttps://www.vikingtidsmuseet.no/english/, Музеї кораблів вікінгів в Роскілле, Данія та в Музеї вікінгів в Хедебю, Шлезвіг, в сучасній Німеччині.

Характеристики Довгі кораблі характеризувалися як витончені кораблі з довгим, вузьким та легким корпусом та низькою осадкою, вся конструкція яких була призначена для збільшення кількості екіпажу і досягнення високої швидкості. Неглибока осадка корабля дозволяла плавати у водах глибиною лише один метр та вільно висаджуватися на берег в більшості місць, а його невелика вага дозволяла перевозити його через волоки або використовувати в перевернутому вигляді в якості укриття в таборах. Довгі кораблі мали симетричні гострі ніс та корму, що дозволяло кораблю швидко змінювати напрямок без розвороту; ця особливість виявилася особливо корисною в північних широтах, де айсберги та морський лід становили небезпеку для навігації. Довгі кораблі були оснащені веслами майже по всій довжині самого човна. Пізніші версії мали прямокутне вітрило на одній щоглі, яке використовувалося для заміни або збільшення зусиль веслярів, особливо під час довгих подорожей у відкритому морі. Середня швидкість кораблів вікінгів залежала від конструкції корабля, але лежала в діапазоні 5-10 узлів (10-20 км/год), а максимальна швидкість довгого корабля за сприятливих умов становила близько 15 узлів (29 км/годину).

Історія Перші відомі попередники довгіх кораблів вікінгів відомі з 500—300 років до н. е., коли був побудований данський Йортспринзький човен. Цей човен ще не мав вітрила і був виключно весловим «зшитим судном», тобто дерев'яні деталі цього човна були скріплені між собою за допомогою органічних мотузок, а не металевих цвяхів. Човен мав округлу форму в поперечному розрізі і при 20 метрах завдовжки мав лише 2 метри завширшки. Заокруглений переріз майже з пласким дном забезпечував високу швидкість і можливість плавання в мілких водоймах. Судно буле дуже швидкими, але мало невелику вантажопідйомність і його форма обумовлювала переважно річкове використання. Найдавнішим із знайдених гребних довгих кораблів є 23-метровий Нидамський човен, побудований у Данії близько 350 року нашої ери. Він, як і Йорпринзький човен, мав дуже заокруглені підводні секції, але мав більш високі борти, що надавало йому більшої стабільності в бурхливому морі і захищало від хвиль. Нидамський човен також не мав вітрил, але дошки його клінкерної обшивки, вже були скріплені залізними цвяхами-заклепками. Штевні на носі і кормі лише незначним чином підвищувались над бортами, а кіль являв собою пласку дошку, хоча й приблизно вдвічі товщу за звичайну дошку обшивки, але все ще недостатньо міцну, щоб витримати вагу щогли.

Англосакський корабель Саттон Гу, який іноді називають кораблем-привидом Вулфлінгів, мав приблизно 27 м завдовжки і 4,5 м завширшки, був збудований близько в 625 році нашої ери. Корабель був розчавлений вагою ґрунту під час поховання, але більшість його деталей вдалось реконструювати. Корпус корабля Саттон Гу був схожий на корпус Нидамського корабля, але мав більш широко рознесені борти. Порівняно з пізнішими довгими кораблями, дубові дошки мають ширину — близько 250 мм включно з перекриттями, з меншою конусністю на носі та кормі. Дошки мали 25 мм товщиною. 26 рам (шпангоутів) розміщувались на відстані 85 см між собою. На кожному боці було дев'ять широких дощок. Корабель мав легкий кіль, але яскраво виражений форштевень і корму. Реконструкція припускає, що корма була значно нижчою за ніс. Корабель мав рульове весло на правому борті, яке кріпилось на відповідній рамі. Піднятий ніс подовжувався приблизно на 3,7 метра над кілем і корпусом, за оцінками, становив 75 см при невеликому навантаженні. Між кожною дошкою дошки були накладені внапуск у звичайний клінкерний стиль і скріплені шістьма залізними заклепками на дошку. Немає жодних доказів наявності щогли, вітрила чи посилення кіля на міделі, але сучасна копія Soe Wylfing, виготовлена в масштабі 1:2 дуже добре плавала з вітрилом невеликої площі.

Вітрила почали використовувати, можливо, з VIII століття. Найдавніші мали або плетений, або картатий візерунок і складались зі зшитих вузьких смуг тканини.

Наприкінці VIII століття був побудований Квалсунський корабель. Це перший відомий корабель із справжнім кілем. Його форма поперечного перерізу була більш плоскою знизу з меншою спалахом до верхньої частини. Ця форма є набагато стабільнішою та здатна витримувати бурхливі умови моря. Він мав високий ніс пізніших кораблів. Після кількох століть еволюції повністю розвинений корабель з'явився десь у середині IX століття. Його довга, витончена, грізна фігура голови, висічена на кормі, як-от Усеберзький корабель, повторювала конструкції своїх попередників. Тепер щогла мала квадратний перетин і розташовувалася у середині корабля, її можна було опускати й піднімати. Борти корпусу були скріплені разом, щоб дозволити йому гнутися з хвилями, поєднуючи легкість і легкість у керуванні на суші. Кораблі були достатньо великими, щоб перевозити вантаж і пасажирів під час довгих океанських подорожей, але все ще зберігали швидкість і маневреність, що робило лонгшип універсальним військовим кораблем і вантажоносцем.

В часи Доби вікінгі (VIII—XI століття) довгі кораблі вікінгів досягнули своєї вершини розвитку і були потужною та високоцінованою морською зброєю свого часу. Археологічні знахідки показують, що кораблі вікінгів не були стандартизовані. Кораблі відрізнялися в залежності від конкретного виробника та від місця будівництва і часто мали регіональні особливості. Наприклад, вибір матеріалу був здебільшого продиктований регіональними лісами, такими як сосна з Норвегії та Швеції та дуб з Данії. Крім того, кожен корабель вікінгів мав особливі особливості, пристосовані до природних умов, за яких він плавав.

Довгі кораблі часто перебували у спільному володінні прибережних фермерів, які під час військового конфлікту ставали його екіпажем або замовлялись ерлами чи королями, щоб швидко зібрати для війни великі та потужні військово-морські сили. Довгі кораблі використовувалися скандинавами у війні переважно як військові транспортні засоби для перевезення війська, але з саг відомо також про участь довгих кораблів у справжніх морських битвах, таких як Битва під Сволдером в 1000 році. Під час морських битв довгі кораблі іноді зв'язували разом, щоб утворити стійку платформу рукопашної битви.

Під час піку експансії вікінгів у IX столітті, великі флоти довгих кораблів атакували занепадаюче Франкське королівство, проникаючи вглиб країни по судноплавним річкам, таким як Сена. Руан був розграбований у 841 році, через рік після смерті Людовика Благочестивого, сина Карла Великого. Квентовік, поблизу сучасного Етаплі у Франції був атакований у 842 році, а у 845 році 600 данських кораблів напали на Гамбург. У тому ж році 129 кораблів здійснили напад піднявшись вгору по Сені. Такі супротивники скандинавів, як англосакси, називали довгі кораблі «кораблями-драконами», оскільки вони мали форштевень у формі дракона. Скандинавці мали сильне почуття морської архітектури, і в період раннього середньовіччя вони були передовими для свого часу.

Види довгих кораблів Довгі кораблі вікінгів можна класифікувати на кілька різних типів, залежно від розміру, деталей конструкції та престижу. Найпоширенішим способом класифікації довгих кораблів є кількість гребних місць (пар весел) на борту.

Карв

Карв () або карфі (давньосканд. Karfi)Det norske akademis ordbok / dictionnaire de l'académie norvégienne (lire en norvégien) — найменше судно, яке відноситься до «довгих кораблів». Відповідно до Закону Гулатинга X століття, корабель із 13 парами весел є найменшим кораблем, придатним для військового використання. В той же час до карвів відносяться кораблі із 6-16 парами весел і найбільші з них підпадали під визначення військових. Ці кораблі вважалися кораблями «загального призначення», які в переважно використовувалися для представницьких круїзів, риболовлі та торгівлі, але іноді використовувалися для військових цілей.

Карв був невеликим типом довгого корабля вікінгів із широким корпусом, дещо схожим на торговий кнор. У той час як більшість довгих кораблів мали співвідношення довжини до ширини 7:1, пропорції карвів були менш видовжені і ближчі до співвідншення 4,5:1. Відомим археологічним прикладом корабля типу карв є Гокстадський корабель, побудований приблизно наприкінці IX століття і розкопаний у 1880 році Ніколаєм Ніколайсеном. Це було приблизно 23-метрове судно з 16 парами весел.

Снекья

Снекья ( або snekke) — довгий корабель середніх розмірів, який використовувався у війні, і класифікувався як корабель із принаймні 20-ма парами весел (гребними лавками). Типовий снекья міг бути 17 м завдовжки і 2,5 м завширшки з осадкою лише 0,5 м. Його екіпаж складався з приблизно 41 чоловіків (40 веслярів і один стерновий).

Снекья були одним з найпоширеніших типів кораблів. Відповідно до історії вікінгів, Канут Великий використовував 1200 кораблів такого типу у Норвегії в 1028 році.

Норвезькі кораблі снекья, призначені для глибоких фіордів і атлантичної погоди, зазвичай мали більшу осадку, ніж данські кораблі, призначені для більш мілких заток і піщаних пляжів. Снекья були настільки легкими, що їм не були потрібні портиїх можна було просто витягнути на берег або навіть транспортувати по берегу волоком.

Після завершення доби вікінгів снекья продовжували розвиватися, причому пізніші норвезькі зразки стали більшими та важчими за кораблі часів вікінгів. Сучасна версія все ще використовується в Скандинавії, і тепер вона називається snipa шведською мовою та snekke норвезькою.

Скейд

Скейд (skeið) — великі військові кораблі, що мали понад 30 пар весел (гребних лавок). Кораблі цього типу є одними з найбільших дотепер знайдених довгих кораблів. Декілька таких кораблів виявили данські археологи в Роскілле під час розкопок в Роскілле-фіорді в 1962 і 1996-97 роках. Корабель Скулелев-2, відкритий у 1962 році, є дубовим довгим кораблем типу скейд. Вважається, що він був побудований в районі Дубліна приблизно в 1042 році. Скулелев-2 мав близько 30 пар весел, міг перевозити екіпаж приблизно з 70-80 осіб і був трохи менше 30 м завдовжки. У 1996—1997 роках археологи виявили в гавані Роскілле залишки ще одного корабля. Це судно, датоване приблизно 1025 роком, отримало назву Роскілле-6 і має 37 м завдовжки та є найдовшим дотепер знайденим кораблем вікінгів.