Улугбек (повне ім'я Мухаммед Тарагай ібн Шахрух ібн Тимур Улугбек Гураган, , 22 березня 1394 — 27 жовтня 1449) — султан династії тимуридів, онук Тимура, найбільше відомий як астроном і математик, засновник Обсерваторії Улугбека в Самарканді й автор Гурганського зіджа — унікального за точністю спостережень астрономічного трактату.
Улугбек відзначився науковими працями з математичних аспектів астрономії, зокрема тригонометрії та сферичної геометрії, а енциклопедичними інтересами в галузі наук і мистецтвScience in Islamic civilisation: proceedings of the international symposia: «Science institutions in Islamic civilisation», & «Science and technology in the Turkish and Islamic world» Ulugh Beg, OU Libraries, Britannica Academic. У 1424—1429 роках він збудував величну Обсерваторію Улугбека в Самарканді, яка стала однією з найкращих обсерваторій тогочасного ісламського світу. Пізніше Улугбека визнали найвизначнішим астрономом-спостерігачем XV століття. Він також заснував (1417—1420) у Самарканді та Бухарі, перетворивши ці міста на культурні центри освіти в Центральній АзіїThe global built environment as a representation of realities: By author: A.J.J. Mekking . Його меценатство призвело до культурного розквіту Тимуридської імперії, відомого як .
Однак державницькі здібності Улугбека поступалися його науковим талантам. За коротке правління він не зміг утвердити свою владу й авторитет. Інші правителі, включно з членами його родини, скористалися його політичною слабкістю. Зрештою його владу повалили, а самого Улугбека вбили.
Походження й дитинство Улугбек був онуком великого завойовника Тимура (Тамерлана) (1336—1405) та старшим сином Шахруха, які обоє походили з тюркізованого монгольського племені барласів із Трансоксанії (нині територія Узбекистану)Encyclopædia Britannica, «Timur», Online Academic Edition, 2007. Цитата: «Timur was a member of the Turkicized Barlas tribe, a Mongol subgroup that had settled in Transoxania…». Його матір'ю була знатна жінка на ім'я , донька представника тюркської племінної аристократії, Гіясуддіна ТарханаВ. В. Бартольд. Улугбек и его время. Санкт-Петербург (1918). С. 37..
Улугбек народився в Солтаніє (теперішній Іран) під час походу його діда до Персії. При народженні він отримав ім'я Мурза Мухаммед Тарагай. Ім'я Улугбек, під яким він став найбільш відомим, насправді не було особистим ім'ям, а радше почесним званням, яке можна перекласти як «Великий володар» (див. сучасні тюркські слова улу — «великий» та бек — «князь») і яке відповідає персо-арабському титулу Тимура «Амір-е Кабір»B. F. Manz, «Tīmūr Lang», у: Енциклопедія ісламу, Online Edition, 2006.
У дитинстві Улугбек багато мандрував Близьким Сходом та Індією, слідуючи за військовими походами його діда. Вважають, що Улугбек володів п'ятьма мовами — арабською, перською, чагатайською, монгольською та певною мірою китайською. Ще в юності Улугбек зацікавився астрономією, відвідавши Обсерваторію Мараге (теперішній Іран, де в той час працював відомий астроном Насир ад-Дін ат-Тусі. Після смерті Тимура Шахрух переніс столицю держави до Герата (на території сучасного Афганістану). У 1409 році шістнадцятирічний Улугбек став правителем колишньої столиці — Самарканда, а 1411 року його проголосили суверенним володарем усієї Мавераннахру.
Наукова діяльність Молодий правитель прагнув перетворити місто на інтелектуальний центр імперії. У 1417—1420 роках він звів медресе (навчальний заклад) на площі Регістан у Самарканді й запросив туди численних ісламських астрономів і математиків. Будівля медресе збереглася дотепер. Найвідомішим учнем Улугбека в галузі астрономії був Алі аль-Кушчі (помер 1474 року). був найвизначнішим викладачем у медресе Улугбека, а згодом до викладацького складу приєднався й астроном Джамшид аль-Каші.
Астрономія
У 1428 році Улугбек спорудив величезну Обсерваторію Улугбека, подібну до пізнішої обсерваторії Тихо Браге — Ураніборга, а також до обсерваторії в Константинополі. Оскільки телескопи ще не використовувалися, він підвищив точність спостережень, збільшивши розмір свого секстанта. Його секстант мав радіус близько 36 метрів і забезпечував кутову роздільну здатність у 3 кутові мінути. Секстант був найбільшим інструментом самаркандської обсерваторії. Він був призначений для вимірювання висоти кульмінації зір — їхньої максимальної висоти над горизонтом, що дозволяло визначати їх схилення. Обсерваторія Улугбека стала однією з найвідоміших і найвпливовіших в усьому ісламському світі.
За допомогою інструментів, розташованих в обсерваторії, Улугбек уклав зоряний каталог, що містив 1018 зір, тобто на одинадцять менше, ніж у каталозі Птолемея. Улугбек використовував дані ас-Суфі і засновував свій каталог на новому аналізі, незалежному від даних Птолемея. Улугбек дійшов висновку, що праці Птолемея та подальші дані, які використовувалися багато століть, містили чимало помилок. Спираючись на це, він уклав у 1437 році Гурганський зідж із 994 зорями, який зазвичай вважають найвидатнішим зоряним каталогом між каталогами Птолемея та Тихо Браге; він стоїть поряд із «Книгою нерухомих зір» ас-Суфі.
У 1437 році Улугбек визначив тривалість сидеричного року як 365.2570370…д = 365д6г10х8с (похибка +58 секунд). У своїх багаторічних вимірюваннях він використовував 50-метровий гномон. Це значення було уточнене на 28 секунд у 1525 році Миколаєм Коперником, який спирався на оцінку Сабіта ібн Курри (826—901), де похибка становила лише +2 секунди. Однак пізніше Улугбек визначив ще точнішу тривалість тропічного року — 365д5г49х15с, що має похибку +25 секунд, роблячи її точнішою за оцінку Коперника, чия похибка становила +30 секунд. Також Улугбек визначив нахил земної осі як 23°30'17"L. P. E. A. Sédillot, Prolégomènes des tables astronomiques d'OlougBeg: Traduction et commentaire (Paris: Firmin Didot Frères, 1853), pp. 87 & 253..
Математика У математиці Улугбек уклав точні тригонометричні таблиці значень синуса і тангенса, вірні щонайменше до восьми десяткових знаків.
Політична діяльність Після того, як Улугбек став правителем Самарканда, він налагодив дипломатичні стосунки з імператором Чжу Ді династії Мін. У 1416 році мінські посли і Лу Ань передали Улугбекові шовк і срібні тканини від імені імператора. 1419 року Улугбек надіслав до двору Мін своїх власних посланців — Султан-Шаха та Мухаммада Бахші. Посли Улугбека зустріли в Пекіні та інших представників Шахруха, князя Байсонкура й інших тимуридських володарів; утім, вони зупинялися в окремих гостинних дворах. Гіят ад-Дін Наккаш навіть бачив імператора Чжу Ді, який їхав верхи на чорному коні з білими ногами, подарованому Улугбеком.
Улугбек очолив два великі військові походи проти сусідніх держав. Перший відбувся 1425 року й був спрямований проти Могулістану та його правителя Шера Мухаммада. Улугбек здобув перемогу, однак наслідки кампанії були незначними, і Шер Мухаммад зберіг владу. Через рік Барак, хан Золотої Орди та колишній протеже Улугбека, висунув претензії на тимуридські володіння поблизу Сирдар'ї, включно з містом Сигнак. У відповідь на це, 1427 року Улугбек разом із братом виступив проти Барака. Неподалік Сигнака менша за чисельністю ворожа армія зненацька атакувала військо Улугбека й завдала йому нищівної поразки. Ганьба, якої Улугбек зазнав від Барака, мала далекосяжні наслідки. Ця кампанія проти Золотої Орди стала останньою, яку він особисто здійснив проти сусідньої держави. Війська, які він пізніше висилав проти неї, не здобували переконливих перемог, і наприкінці його правління його володіння почали зазнавати нападів з півночі та сходу.
У 1439 році імператор Чжу Цічжень наказав художникові створити картину чорного коня з білими ногами та білою плямою на лобі, якого надіслав Улугбек. Через шість років імператор Мін надіслав Улугбекові листа, щоб висловити вдячність за дари від Самарканда. Імператор також надіслав йому «посудини з золота й нефриту, спис з головою дракона, доброго коня із сідлом та різнобарвні шиті золотом шовкові тканини», а також шовкові тканини й одяг для родини тимуридського правителя.
Війна за спадщину та смерть
1447 року, дізнавшись про смерть батька Шахруха, Улугбек вирушив до Балха. Тут він почув, що , син його покійного брата Байсонкур, проголосив себе правителем Тимуридської імперії у Гераті. Внаслідок цього Улугбек рушив проти Али ад-Давла та зустрів його в битві біля . Він переміг свого племінника та просунувся до Герата, влаштувавши різанину його мешканців у 1448 році. Проте Абул-Касім Бабур, брат Али ад-Давла, прийшов на допомогу останньому та здолав Улугбека.
Улугбек відступив до Балха, де дізнався, що його губернатор, старший син Абд аль-Латіф, . Розпочалася ще одна громадянська війна. Абд аль-Латіф зібрав війська, щоб зустріти армію батька на берегах Амудар'ї. Однак Улугбек був змушений відступити до Самарканда, дізнавшись про заворушення у місті. Незабаром Абд аль-Латіф дійшов до Самарканда, й Улугбек мусив здадися своєму синові. Абд аль-Латіф звільнив батька, дозволивши йому здійснити паломництво до Мекки. Проте він подбав, щоб Улугбек ніколи не досягнув місця призначення, замовивши вбивство його та брата Абд аль-Азіза у 1449 роціThe history of Persia. Containing, the lives and memorable actions of its kings from the first erecting of that monarchy to this time; an exact Description of all its Dominions; a curious Account of India, China, Tartary, Kermon, Arabia, Nixabur, and the Islands of Ceylon and Timor; as also of all Cities occasionally mention'd, as Schiras, Samarkand, Bokara, &c. Manners and Customs of those People, Persian Worshippers of Fire; Plants, Beasts, Product, and Trade. With many instructive and pleasant digressions, being remarkable Stories or Passages, occasionally occurring, as Strange Burials; Burning of the Dead; Liquors of several Countries; Hunting; Fishing; Practice of Physick; famous Physicians in the East; Actions of Tamerlan, &c. To which is added, an abridgment of the lives of the kings of Harmuz, or Ormuz. The Persian history written in Arabick, by Mirkond, a famous Eastern Author that of Ormuz, by Torunxa, King of that Island, both of them translated into Spanish, by Antony Teixeira, who liv'd several Years in Persia and India; and now render'd into English.Jonathan L. Lee, The «Ancient Supremacy»: Bukhara, Afghanistan and the Battle for Balkh, 1731 (1996), p. 21.
Зрештою, репутацію Улугбека відновив його племінник Абдуллах (1450—1451), який помістив його останки біля могили Тимура у мавзолеї Гур-Емір у СамаркандіAhmad Hasan Dani, Akhmadali Askarovich Askarov, Sergeĭ Pavlovich Gubin, Rediscovery of the civilization of Central Asia: integral study of silk roads, roads of dialogue, steppe route expedition in USSR (1991), p. 82, де їх виявили радянські археологи у 1941 році. Після екзгумації решток Улугбека радянський антрополог Михайло Герасимов реконструював його обличчя. Подібно до свого діда Тимура, Улугбек належав до монголоїдного типу з легкими європеоїдними рисами. Його батько Шахрух мав переважно європеоїдні риси обличчя, без явних монголоїдних ознак.
Пам'ять
Кратер на Місяці названий на честь Улугбека німецьким астрономом Йоганном Медлером на його карті Місяця 1830 року. 2439 Улугбек, астероїд головного поясу, відкритий 21 серпня 1977 року Миколою Чорних у Научному, названий на честь науковця. Динозавр Ulughbegsaurus був названий на честь науковця у 2021 році. Академік АН Узбецької РСР у 1950 році Ташмухамед Кари-Ніязов написав монографію «Астрономічна школа Улугбека», за що отримав Сталінську премію 1952 року. За ініціативою академіка в квітні 1969 року в Ташкенті відбулася ювілейна наукова конференція, присвячена 575-річчю з дня народження Улугбека, а в 1970 році в Самарканді вперше встановлено пам'ятник Улугбеку. У 1966 році в Узбекистані зняли фільм «Зірка Улугбека». Письменник Максуд Шейхзаде у 1964 рік написав п'єсу «Мирза Улугбек». Письменник написав роман «Скарби Улугбека» (1970—1973). У 1970-х роках в Узбекистані за мотивами роману Адиля Якубова зняли багатосерійну відеоепопею «Скарби Улугбека».