Чорний Піт (; , ), також відомий англійською мовою під ім'ям у перекладі Black Pete — супутник Святого Миколая (, , ) у фольклорі Нідерландів. Найдавніша відома ілюстрація персонажа походить із книги 1850 року амстердамського шкільного вчителя Яна Шенкмана, де він був зображений чорним мавром з Іспанії.
Ті, хто зображує традиційну версію Чорного Піта, зазвичай його роблять чорношкірим у барвистому одязі епохи Відродження на додаток до кучерявих перук і яскраво-червоної помади. З початку 2010-х цей персонаж стає дедалі суперечливішим, а в наступні роки він стає все менш поширеним на муніципальних святкових урочистостях. Станом на 2021 рік вийшла переглянута версія, яка отримала назву «Сажований Піт» (), став більш поширеним, ніж традиційний варіант на публічних заходах, на додаток до спеціальних телевізійних програм, фільмів, соціальних мереж і реклами. Сажований Піт має природний відтінок шкіри акторів, які грають персонажа, зі слідами сажі, утвореними смугами темного макіяжу на їхніх обличчях. Дітям говоритися, що Піт в сажі, оскільки обмазався в неї в димарі, коли приносив дітям подарунки.
Традиції
Персонаж Чорного Піта є частиною щорічного свята Святого Миколая, яке відзначається ввечері 5 грудня (Sinterklaasavond) у Нідерландах, Кюрасао та на Арубі. Саме тоді дітям традиційно роздають подарунки та солодощі. У Бельгії свято відзначають 6 грудня. Персонаж Чорного Піта з'являється лише за кілька тижнів до свята Святого Миколая, спочатку коли святого вітають парадом, коли він прибуває до країни (зазвичай на човні, подорожуючи з Мадрида, Іспанія). Завдання різних Чорних Пітів ( голландською мовою) здебільшого розважають дітей і роздають крайднотени і пепернотени у Нідерландах, мандарини та спекулуси у Бельгії та інші струіґоеди (спеціальні солодощі на тему Сінтерклааса) тим, хто приходить зустріти святого, коли він відвідує школи, магазини та інші місця.
Історія
Витоки Голландський письменник Арнольд Ян Шеєр досліджував європейські традиції за участю Сінтерклааса та його помічників. Він опублікував кілька книг про походження цих традицій і стверджує, що походження людей з чорною шкірою датується 1100 роком до нашої ери в Північній Європі, коли язичницькі шамани одягали шкури тварин і розфарбовували свої обличчя в чорний колір сажею, щоб зобразити міфічних істот підземного світу. За словами Яна, ці ритуали розвивалися по-різному в Європі і зрештою призвели до розвитку таких персонажів, як Крампус, Шмуцлі, Кнехт Рупрехт і Чорний Піт.The Saint, the Moor, and the Devil
За Елен Аделін Гербер та іншими істориками, походження Сінтерклааса та його помічників дехто пов'язує з Диким полюванням Одіна. Верхом на білому коні Слейпнірі він літав у повітрі як ватажок Дикого Полювання. Його завжди супроводжували два чорні круки, Гугін і Мунін. Ці помічники підслуховували людей, як і Чорний Піт, біля димоходів будинків, які вони відвідували, щоб розповісти Одіну про хорошу та погану поведінку смертних знизу.
Традиція святого Миколая містить ряд елементів, які не є церковними за походженням. У середньовічній іконографії святого Миколая іноді представляють як приборкувача закутого демона, який може бути чорним або не чорним. Однак жодного натяку на супутника, демона, слугу чи будь-яку іншу людину чи людиноподібного постійного супутника Святого не знайдено у візуальних і текстових джерелах з Нідерландів з XVI по ХІХ століття.E. Boer-Dirks, «Nieuw licht op Zwarte Piet. Een kunsthistorisch antwoord op de vraag naar de herkomst», Volkskundig Bulletin, 19 (1993), pp. 1-35; 2-4, 10, 14. За давньою теорією, яку вперше запропонував Карл Мейзен,In Nikolauskult und Nikolausbrauch im Abendlande: Eine kultgeographisch-volkskundliche Untersuchung (Düsseldorf, 1931). Чорний Піт та його еквіваленти в німецькій Європі спочатку були представлені як один або кілька поневолених демонів, змушених допомагати своєму викрадачеві. Ці прикуті та обпалені вогнем демони на початку ХІХ століття в Нідерландах, можливо, були перетворені в чорношкірих людей на подобу маврів, які працюють слугами Святого Миколая. Інші вважають, що Чорний Піт є продовженням звичаю, за яким люди з чорними обличчями з'являлися в ритуалах зимового сонцестояння.
Одного або кілька демонів, які працюють як помічники для святого, все ще можна знайти в різних австрійських, німецьких, швейцарських, угорських, чеських, словацьких і польських традиціях святого Миколая в образах Крампуса, Пер Фуеттара, Шмуцлі, Перхта, Кнехта Рупрехта, Руббельса, Ганстраппа, Маленької Бабусі, Пельзебока, Клаубауфа і Белцнікеля. Ці супутники Святого Миколая часто зображуються як група тісно пов'язаних осіб, які супроводжують Святого Миколая на територіях, які раніше контролювалися Священною Римською імперією. Персонажі діють як перешкода для доброзичливого дарувальника або суворих істот, які погрожують побити або викрасти неслухняних дітей. Міфолог Якоб Грімм пов'язував персонажа з дохристиянським духом кобольдом, який міг бути як доброзичливим, так і злим.
Уявлення про Чорного Піта загалом співпало зі зміною в зображенні персонажа Сінтерклааса. До цієї зміни він часто був досить суворим щодо погано вихованих дітей і часто представлявся як свого роду жупел. Часто йому приписували багато жахливих характеристик, які пізніше асоціювали з Чорним Пітом.For example: J. ter Gouw, in De volksvermaken (Haarlem, 1871), p. 256, describes an ancient tradition of «Zwarte Klazen» in Amsterdam; A.B. van Meerten, in Reisje door het Koningrijk der Nederlanden en het Groot-Hertogdom Luxemburg, voor kinderen (Amsterdam, 1827), describes a (fictional?) St. Nicholas celebration in which the Saint appears «with a black face … with a whip and a rod in his hands»; and in De Nederlandsche Kindervriend, in gedichtjes voor de welopgevoede jeugd (Amsterdam, 1829), pp. 72-74, «Sinterklaas» is referred to as «a black man» who was said to descend down the chimney «with a great noise of chains» which he used for fettering naughty children. Respondents to a 1943 survey of the Meertens Instituut wrote that they had known Saint Nicholas «as a bishop or as a black man with a chain on his foot» and «in the shape of a black man. The bishop was unknown in my youth» (J. Helsloot, «Sich verkleiden in der niederländischen Festkultur. Der Fall des 'Zwarte Piet'», Rheinisches Jahrbuch für Volkskunde 26 (2005/2006), pp. 137—153; 141). Представлення святої людини в такому світлі хвилювало і вчителів, і священників. Після представлення Чорного Піта як слуги Сінтерклааса обидва персонажі пстали більш лагідними.
Тексти старих традиційних пісень Сінтерклааса, які співають і сьогодні, попереджають, що Сінтерклаас і його помічник залишать вихованим дітям подарунки, але покарають тих, хто був неслухняним. Вони можуть навіть відвезти дуже погано вихованих дітей на батьківщину в Іспанію в мішках з мішковини, де, за легендою, вони будуть змушені допомагати їм у їхній майстерні протягом цілого сезону або довше. Ці пісні та оповідання також попереджають, що дитина, яка була лише трохи неслухняною, отримає замість подарунка оберемок березових гілок або грудку вугілля.
Розвиток і зображення в ХІХ-ХХ століттях У 1850 році вчитель початкової школи з Амстердама Ян Шенкман опублікував книгу Sint Nikolaas en zijn Knecht («Святий Миколай і його слуга» англійською). Вважається, що це перший випадок, коли персонаж-слуга був включений у друковану версію оповіді про Святого Миколая. Слуга зображений у вигляді пажа, який виглядає як темношкіра особа в одязі, що асоціюється з маврами. Книга також заснувала інший міф, який став стандартним: церемонія інтохту або «входу» Святого Миколая та його слуги (тоді ще безіменного) за участю пароплава. Шенкман каже, що обидва персонажі прибули з Іспанії, не згадуючи про історичну батьківщину Ніколаса Міру (Лікію, яка була розташована на території сучасної Туреччини). У версії книги Шенкмана 1850 року слуга зображений у простому білому одязі з червоними подолами. Починаючи з другого видання 1858 року, сторінка проілюстрована в набагато більш барвистому аркуші.
Книга друкувалась до 1950 року і мала значний вплив на нинішнє святкування. Хоча в книзі Шенкмана слуга був безіменним, автор Джозеф Альберт Альбердінгк Тейм надав йому ім'я «Пітер-ме-кнехт» у рукописній записці Е. Дж. Потгітеру в 1850 році. У 1884 році Альбердінгк Тійм згадував, що, коли він був дитиною в 1828 році, він був присутній на святкуванні Святого Миколая в будинку Домініко Арати, італійського купця і консула, який жив в Амстердамі. Цього разу чоловіка, який зображував Святого Миколая, супроводжував інший, описаний як «Пітер де Кнехт…, негр з кучерявим волоссям», який приніс великий кошик, наповнений подарунками.
У 1833 році один амстердамський журнал надрукував жартівливу згадку про «Пітерманкнехт», описуючи долю тих, хто вислизнув зі своїх будинків, щоб відвідати тогорічне святкування Святого Миколая, мав пережити після повернення додому.«Zij echter, die ter sluik op het St. Nicolaas feest hadden rondgewandeld, vonden, te huis komende, de Pietermanknecht te hunnent; de zoons in hunne vaders, de mannen in hunnen vrouwen en de dienstmeisjes in hunne gebiedsters.» («St. Nikolaas», De Arke Noach's, 7, 10 (December 1833), pp. 294—299; p. 296) У 1859 році нідерландська газета De Tijd помітила, що святого Миколая часто супроводжував «чорношкірий, який під іменем Pieter, mijn knecht, не менш популярний, ніж сам святий єпископ». У книзі Het Feest van Sinterklaas 1891 року слугу звуть Пітер. Однак до 1920 року кілька додаткових публікацій дали персонажу інші імена та зображення, які значно відрізнялися.
За історією з Legenda Aurea, переказаної Елко Вервейсом у його монографії Сінтерклаас 1863 року, одним із чудес, здійснених святим Миколаєм після його смерті, було звільнення хлопчика з рабства при дворі «імператора Вавилона» та доставка повернути його до батьків.Eelco Verwijs, Sinterklaas (The Hague: Martinus Nijhoff, 1863), p. 13. The slave is a young Alexandrian named Adeodatus. Про колір шкіри хлопчика нічого не згадується. Однак протягом ХХ століття почали з'являтися наративи, які стверджували, що Чорний Піт був колишнім рабом, якого звільнив святий і згодом став його супутником на все життя.See, for instance, the story of the Ethiopian slave «Piter» in Anton van Duinkerken, «De Geschiedenis van Sinterklaas», De Tijd, 21 November 1947, p. 3; «Sint Nicolaas bevrijdde een slaaf. Uit dankbaarheid ging deze vrijwillig de Sint dienen; hij heet Zwarte Piet», De Nieuwsgier, 3 December 1954, p. 3; and also, from a slightly different angle, Puck Volmer, «Hoe Zwarte Piet het knechtje van Sinterklaas werd», De Indische Courant, 29 November 1941, p. 19.
Одна з версій фольклору, що оточує персонажа, припускає, що темнота Чорного Піта пов'язана з постійним шаром сажі на його тілі, який утворився під час його численних подорожей по димоходах будинків, які він відвідує. Розвиток і зображення в ХХІ столітті
Через триваючі суперечки навколо персонажа багато шкіл, підприємств та інших організацій у Нідерландах почали змінювати одяг і макіяж Чорного Піта або повністю виключати персонажа. Найпоширеніший варіант отримав назву Чадний Піт (голландською: roetveegpiet). У цій версії представлено вбрання пажа, але без кучерявої перуки, сережок або губної помади. Розмазання на макіяжі імітує плями сажі, а актор, який грає персонажа, зберігає свій природний тон шкіри.
Зображення як Сінтерклааса, так і Чорного Піта також можуть відрізнятися від регіону до регіону. До 2020 року свято відзначалося на Нідерландських Антильських островах, де Сінтерклааса часто грав актор у білій фарбі, якого супроводжували кілька інших у костюмах Чорного Піта.
Видатні події ХХІ століття