Друга громадянська війна в Центральноамериканській федерації — була другим протистоянням між консерваторами і лібералами в Центральноамериканській федерації, яке призвело до розпаду республіки і вигнанню її президента Франсіско Морасана в Перу.

Фон

Після кінця першої громадянської війни, Франсіско Морасан переміг на президентських виборах 1830 року консерватора Хосе Сесіліо дель Валле .

Коли Морасан став президентом, ліберали зміцнили свою владу. Таким чином новий президент та його союзники опинилися у чудовій позиції для здійснення реформ, які ґрунтувалися на епосі Просвітництва . Через це вони намагалися знищити в Центральній Америці те, що вони вважали архаїчними інститутами, успадкованими від колоніальної епохи, і які лише сприяли відсталості регіону:  було проголошено політику вільної торгівлі ; запрошувався іноземний капітал та іммігранти ; церква від держави була відокремлена; проголошувалася свобода віросповідання ; десятина була скасована; були дозволені цивільні шлюби , світські розлучення та свобода слова ; церковне майно було конфісковано, релігійні ордени придушено , контроль над освітою знято з церкви;  державних земель було надано для розширення кошеніль; були побудовані школи, дороги та деякі лікарні.

Під час голосування 1834 року президентом був обраний помірний консерватор Хосе Сесіліо дель Валле, який був компромісом як для лібералів, так і для консерваторів, однак 2 березня того ж року він помер у Гватемалі. Ця плутанина призвела до того, що Франсіско Морасан знову став федеральним президентом у 1835-1839 роках, що викликало невдоволення в консерваторів.

В лютому 1837 штат Гватемала охопила епідемія холери, в результаті чого приблизно 1000 померли та 3000 були інфіковані бактерією. Епідемія особливо сильно вразила бідних і корінних жителів у високогірних районах штату та швидко поширювалася. Уряд Гальвеса, сподіваючись полегшити ситуацію, надіслав для розповсюдження наявних лікарів, медсестер, студентів-медиків і ліки; але ці заходи мало допомогли, тому що індіанці продовжували вмирати і не довіряли державним лікам.

У той час, коли з’явилася холера, корінні жителі району Міта під впливом своїх священиків були розлючені системою суду присяжних, незрозумілою для них, яку запровадив Галвес, оскільки вона змушувала їх з’являтися в суді зі своїх домівок без жодної оплати. Церква побачила в цьому все можливість завдати удару ліберальному уряду Гальвеса; місцеві священики поширювали чутки про те, що уряд отруїв річки та струмки з метою знищення корінного населення.

Коли холера продовжила поширюватися, нестримне корінне населення взялося за зброю, і почало вбивати білих людей і сторонників лібералів, спалили їхні будинки та приготувалися до зіткнутися з урядом Галвеса, який послав армію, щоб спробувати зупинити повстання. Але заходи армії були настільки репресивними, що це тільки погіршило ситуацію. Партизанська війна Рафаеля Каррери У червні Санта-Роза-де-Міта повстала зі зброєю в руках, і новий каудильйо на ім’я Рафаель Каррера-і-Турсіос з’явився з міста Матакескуінтла . Молодий Каррера був неписьменним, але хитрим і харизматичним, колишнім свинарем, який перетворився на розбійника, якого повстанці хотіли стати своїм лідером.

У 1837 році він розпочав збройну боротьбу проти режиму Морасана та Гальвеса. Він був головним лідером повстанських сил, серед яких були численні корінні жител.; Причиною підтримки корінного населення було те, що 9 червня 1837 року держава Гватемала знову запровадила данину корінним народам, яка була придушена з колоніальних часів Кортесами Кадіса . Військові дії повстанці почали через партизанську війну: нападали на міста, не даючи їм можливості зіткнутися з урядовими військами.

Боротьба набула відтінків священної війни, оскільки парафіяльні священики світського духовенства закликали селян захищати права святої релігії та боротися з ліберальними атеїстами. Сам Каррера отримав освіту у парафіяльного священика Матакескуінтли , який навчав його католицькій релігії в умовах принижень, яких вона зазнала під владою лібералів. Іншим фактором, який вплинув на повстання, були поступки, які ліберальний уряд Франциско Моразана дав англійцям, яких вони називали «єретиками» через їхній статус протестантів, а також через контрабанду англійських речей з Белізу призвела до зубожіння гватемальських ремісників, які приєдналися до повстання Каррера.  Священики оголосили тубільцям, що Каррера був їхнім ангелом-захисником, який зійшов з небес, щоб помститися єретикам, лібералам та іноземцям і відновити їхнє давнє панування. Щоб змусити індіанців повірити в цю ілюзію, вони придумали різні хитрощі, які оголошувалися дивами. Серед них лист був скинутий з даху однієї з церков, посеред величезного зібрання корінного населення. Цей лист надійшов нібито від мДіви Марії , яка доручила Каррері очолити повстання проти уряду.

Щоб протистояти насильницьким нападам селянських партизанів, Галвес схвалив і пізніше високо оцінив використання політики випаленої землі проти повсталих міст; Це спонукало кількох його прихильників порадити йому відмовитися від цієї тактики, оскільки це лише сприятиме посиленню повстання.  На початку 1838 року Хосе Франсіско Баррундіа-і-Сепеда , ліберальний лідер Гватемали, розчарований керівництвом Гальвеса через його звірства, зумів відвести Карреру до міста Гватемала , щоб битися з главою держави; За той рік ситуація в ГватемаліЦе було нежиттєздатним: економіка була паралізована через відсутність безпеки на дорогах, і дійшло до того, що ліберали домовилися з Каррерою, щоб покласти край цьому протистоянню, хоча воно було неминучим. 31 січня 1838 року Гальвес досягнув угоди з Каррерою, залишивши владу Каррері , який увійшов в Гватемала-Сіті разом із Хосе Баррундіа армією від десяти до дванадцяти тисяч чоловік.

Переможні війська Каррери, які складалися в основному з погано озброєних селян, вигукуючи «Хай живе релігія!» і "Геть іноземних єретиків!" взялися за грабунок та руйнування будівель ліберального уряду, включаючи палац архієпископа, де проживав Галвес. Щоб зупинити натовп, Каррера попросив декана собору Антоніо Ларразабаля відкрити двері будівлі, яка була закрита з 1829 року. Ларразабаль виступив категорично проти цього, сказавши, що жодна натовп не увійде до священного місця, а тим більше озброєна; Потім Каррера приставив ножа до його шиї і знову попросив його відкрити двері. Ларразабаль віддав наказ відкрити комплекс, і натовп увірвався туди, але поважав його, і таким чином дух міліції заспокоївся.

Після того, як Гальвеса було скинуто, Баррундіа повинні були переконати Карреру та його війська евакуювати столицю штату. Їм надавали засоби виходу, обіцяли винагороду та гарантії від переслідувань. Загальні збори та рада штату збираються, і уряд відновлюється. Уряду вдалося евакуювати Карреру та його війська без особливих безладів, але вони забрали дві тисячі нових рушниць, які колишній начальник Галвес сховав у підвалі собору.

Коли Каррера та його війська повернулися до Матакескуінтли в березні 1838 року, гватемальські креоли — як ліберали, так і консерватори, включно з членами клану Айчінена, що нещодавно повернулися — звернулися до генерала Франсіско Моразана з проханням поїхати до Гватемали, щоб заспокоїти державу, пропонуючи надати йому диктаторські повноваження та забезпечити гроші за ефект.  Таким чином, 14 квітня 1838 року консерватори втратили владу в Гватемалі, і Каррера була обмежена горами Міта.  Все почалося з вторгнення ліберальних сил Моразана та Хосе Франсіско Баррундіа-і-Сепеда, який увійшов до Гватемали і, прибувши в Сан-Сур, стратив Паскуаля Альвареса, тестя Каррери, і поклав його голову на щуку, щоб покарати всіх своїх послідовників.  Дізнавшись про це, Каррера та його дружина Петрона, які вийшли назустріч Моразану, щойно дізналися про вторгнення та були в Матакескуінтлі , поклялися, що не пробачать Морасана навіть у могилі; Відіславши кількох емісарів, яких Каррера не хотів приймати, особливо Барундію, якому він повідомив, що не приймає його, щоб не вбити його, Морасан почав сильний наступ на випалену землю, руйнуючи міста на своєму шляху та позбавляючи їх, їхні нечисленні товари, і змусили війська Каррери ховатися в горах.

Вважаючи, що Каррера зазнав цілковитої поразки, Морасан і Баррундія попрямували до міста Гватемала, де їх прийняли як рятівники губернатор Валенсуела та члени клану Айчінена , які навіть запропонували спонсорувати один із ліберальних батальйонів, тоді як Валенсуела та Баррундіа підпорядковувалися наказу Морасана ресурси Гватемали для вирішення будь-якої фінансової проблеми, яка у нього виникла; креоли обох партій святкували до світанку той факт, що вони нарешті отримали такого каудильйо, як Морасан, здатного перемогти повстання в сільській місцевості.  Морасан використав ресурси, щоб підтримати Лос-Альтос, а потім замінив Валенсуелу Маріано Рівера Пасом , близьким до клану Айсінена, хоча він не повернув клану конфісковане в 1829 році майно. Щоб помститись, Хуан Хосе де Айсінена-і-Піньйоль трохи пізніше проголосував за розпуск Федерації Центральної Америки в Сан-Сальвадорі , змусивши Моразана повернутися до Сальвадору, щоб боротися за свій відмираючий федеральний мандат. Попутно Морасан посилив репресії у східній Гватемалі, як покарання за допомогу Каррері, якого він вважав переможеним.

Знаючи, що Морасан пішов до Сальвадору, Каррера спробував захопити Салама своїми невеликими силами, що залишилися, але зазнав поразки, втративши свого брата Лауреано в бою. Лише з кількома людьми йому вдалося втекти, тяжко поранений, у напрямку Санарате.  Наполовину одужавши, він напав на загін у Хутіапі й зумів отримати невелику здобич, яку він роздав добровольцям, які супроводжували його та готувалися атакувати Петапу поблизу міста Гватемала, де він переміг, але зі значними втратами.

Після тріумфу в Петапі у вересні того ж року Каррера спробував штурмувати столицю Гватемали, але ліберальний генерал Карлос Салазар Кастро розгромив його на полях Вілла-Нуева , і Каррера знову був змушений відступити на схід штату.  Після кількох невдалих спроб взяти місто та Кесальтенанго , Каррера був оточений і поранений, і йому довелося капітулювати перед генералом Агустіном Гусманом, головнокомандуючим армією штату Лос-Альтос .

Розпад Центральноамериканської федерації

В цей же час конфлікт між консерваторами і лібералами почав розвалювати країну. 30 квітня 1838 року держава Нікарагуа проголосила себе суверенною, вільною та незалежною, остаточно відокремившись від Федерації. Наступного 30 травня Федеральний конгрес дозволив штатам організовувати себе так, як вони вважають за потрібне. У жовтні 1838 року генерал Франсіско Феррера очолив повстання в Тегусігальпі проти федерального уряду на чолі з Моразаном і закликав Законодавчу асамблею в Комаягуа відокремити Гондурас від Федеративної Республіки. За його пропозицією 26 жовтня 1838 року адміністрація генерала Хосе Марії Мартінеса Салінаса проголосила Гондурас Вільною, суверенною та незалежною державою, яка не пов'язана з Центральноамериканською Федерацією.

29 жовтня муніципалітет Тегусігальпи, який оголосив про відокремлення від уряду штату Гондурас , доки законодавча влада не ухвалить декрет про незалежність штату та знову займе порти та доходи федерації, а також звільнить головного інтенданта департаменту та стане під захистом уряду Нікарагуа. 5 листопада держава Гондурас відділяється від Федерації. ​14 листопада федерацію покидає Коста-Рика. 25 грудня 1838 року новий штат Лос-Альтос заснував свої Установчі збори в місті Тотонікапан.