Чакачакаре () — острів у Республіці Тринідад і Тобаго, розташований на 10° 41' північної широти та 61° 45' західної довготи . Площа острова становить 360 гектарів.
Це один із островів Бокас, які лежать у Бокас-дель-Драгон (Паща Драконів) між Тринідадом і Венесуелою . Чакачакаре — найзахідніший з островів Бокас, які належать Тринідаду і Тобаго. Острів Патос, який лежить далі на захід, був частиною Тринідаду і Тобаго до 1942 року, коли він був переданий Венесуелі в обмін на скелю Сольдадо .
Історія
Острів був помічений Христофором Колумбом під час його третьої подорожі Новим Світом 12 серпня 1498 року, і його маленький флот провів ніч на якорі в Мавпячій гавані. Carmichael (1961), p. 14. Він назвав острів «Порт котів», тому що почув рев тих, хто вважав дикими котами, помилково прийнявши крик ревунів за диких котів. Його також називають "El Caracol" ( Равлик ) через його форму. У різні періоди своєї історії Чакачакаре служив бавовняною плантацією, китобійною станцією та колонією прокажених .
Венесуельський революціонер Сантьяго Маріньо, який пізніше об’єднав сили з Симоном Боліваром і зіграв важливу роль у звільненні Венесуели від іспанського правління, використав Чакачакаре як базу для свого успішного вторгнення до Венесуели у 1813 році з невеликою групою з 45 «патріотів». Carmichael. (1961), p. 103. Його сестра, Консепсьйон Маріньо, зі свого маєтку на острові брала участь у Війні за незалежність Венесуели .
Острів став колонією для прокажених, заснованою британським урядом колонії Тринідад у 1860-х роках. Чоловіків і жінок колонії тримали окремо, їм не дозволяли відвідувати ззовні та виходити. Про прокажених доглядали французькі черниці-домініканки, двоє з яких підхопили проказу ; одна з них покінчила життя самогубством .
У 1942 році 1000 морських піхотинців США були дислоковані на Чакачакаре та побудували казарми по всьому острову, привізши з собою дизельні генератори, які вперше забезпечили острів електроенергією. Влада почала послаблювати суворі правила колонії, наприклад, дозволяючи чоловікам і жінкам змішуватися. Завдяки покращенню лікування прокази та занепаду домініканського ордену острів був покинутий після 1984 року, коли черниці покинули свої помешкання, а останній прокажений на острові помер.
У 1999 році Дональд Трамп відвідав Чакачакаре під час конкурсу «Міс Всесвіт» і задумав побудувати на острові казино та готель; однак ця ідея не була реалізована.
Сьогодні Чакачакаре залишається незаселеним, за винятком працівників, які обслуговують маяк на вершині острова. Індуїстський храм, заснований у 1945 році, продовжує функціонувати з періодичними релігійними заходами. Він також регулярно використовується для кемпінгу та відвідувань човнярів. Багато тринідадців їдуть на цей острів, а також на Монос і Уевос для одноденних поїздок. У народі це називають «спускатися по островах».
Маяк
Місця
Скелі Боло Скелі Боло - це серія скель, розташованих у південно-західній точці Чакачакаре. Вони були названі на честь раба на ім’я Боло, який працював на китобійній станції на острові.
Острів Кабресс Острів Кабресс — це дуже маленький острівець, розташований недалеко від північної точки Чакачакаре.
Дивитися також
Список островів Тринідад і Тобаго
Галерея
Список літератури ПриміткиБібліографія
Зовнішні посилання
Тім Макдональд. «Chacachacare: Сумна спадщина ідилічного острова в Карибському морі» , Tri-City Herald через Associated Press. Перевірено 21 листопада 2022 р. Інтерактивна карта Chacachacare, Управління розвитку Chaguaramas. Перевірено 21 листопада 2022 р.