Віттекер Чемберс (англ. Whittaker Chambers ; урод. Джей Вівіан Чемберс ; 1 квітня 1901, Філадельфія — 9 липня 1961, Вестмінстер, Меріленд), американський письменник і журналіст.
Чемберс був членом Комуністичної партії США (з 1925 р.) і був агентом радянської розвідки (1932—1938). Після виходу із партії він став активним антикомуністом. Чемберс працював у журналі «Time» (1939—1948) і деякий час обіймав посаду старшого редактора в журналі «» (1957—1959).
В 1948 Чемберс видав високопоставленого співробітника державного департаменту США Елджера Хісса, який, за його твердженням, був радянським шпигуном. Своє життя він описав у книзі мемуарів «Свідок» (Witness), яка була видана в 1952 У 1984 р. президент США Рональд Рейган удостоїв його найвищої нагороди США для цивільних осіб — Президентської медалі Свободи.
Ранні роки Віттекер Чемберс народився у Філадельфії, штат Пенсільванія. Його батьки, Джей Чемберс і Лаха (Віттекер) у 1904 р. переїхали до Лінбрука (Лонг-Айленд, Нью-Йорк), де він провів своє дитинство і пішов до школи. В автобіографічному романі Чемберс описує неспокійне дитинство, розлучення батьків і необхідність піклуватися про психічно хвору бабусю. Його батько був прихованим гомосексуалом і жорстоко бив матір, яка була глибоким невротиком. Брат Чемберса наклав на себе руки незабаром після закінчення першого курсу коледжу. Чемберс писав, що самогубство брата було однією з причин його захоплення комунізмом. За його словами, комунізм «на противагу цьому світові, що вмирає, запропонував щось енергійне, сильне, одухотворене, щось для чого варто було жити, і заради чого померти».
У 1919 році після закінчення середньої школи в Роквілі, Чемберс працював у Вашингтоні та Новому Орлеані, ненадовго затримався у Вільямс-коледжі, а потім вступив до Колумбійського коледжу Колумбійського університету. В інтелектуальному середовищі Колумбійського університету він користувався повагою та мав достатньо друзів. Його викладачі та однокурсники вважали його талановитим автором і вважали, що він міг би стати великим поетом чи романістом.
На другому курсі Чемберс приєднався до студентського поетичного Товариства Голови кабана та написав п'єсу під назвою «Спектакль для маріонеток» () для літературного журналу Колумбії «Морнінгсайд», де сам був редактором. Багато студентів і викладачів вважали п'єсу блюзнірською, і скандал дійшов до газет Нью-Йорка. Пізніше п'єса буде використана проти Чемберса на судовому розгляді проти Е. Хісса. Збентежений полемікою, Чемберс залишив Колумбійський університет в 1925.
Одним із його приятелів по університету був , який за кілька років до цього почав працювати на радянську розвідку. Дружина Чемберса також була знайома з Нермою Берман Оггінс, дружиною Ісаї Оггінса, за спільним навчанням у , діяльності в жіночому «Міжнародному союзі трудящих з пошиття одягу» () та політичному журналі .
Комуністична та розвідувальна діяльність 1924 року Чемберс прочитав роботу Леніна «Чергові завдання Радянської влади», яка справила на нього сильне враження. Як він писав пізніше, йому відкрилося, що неблагополучний характер його сім'ї відбиває «у мініатюрі всю кризу середнього класу» — хворобу, від якої комунізм обіцяв визволення. Біограф Чемберса Сем Тененхос писав, що авторитаризм Леніна був «саме тим, що приваблювало Чемберса… Він нарешті знайшов свою церкву», тобто став радикальним марксистом.
У 1925 році Чемберс вступив до Комуністичної партії США (з 1921 по 1929 р. вона носила назву Робітнича партія Америки). Чемберс писав та редагував статті для комуністичних видань, у тому числі газет Daily Worker та The Masses. Щирою відданістю комуністичним ідеалам перейнято його короткі оповідання, які Чемберс написав у 1931 році. З властивим йому літературним талантом Чемберс пише про пролетарську працю та повстання. Його оповідання «Чи можете зрозуміти їх голоси?» () було визнано критиками одним із найкращих зразків художньої літератури американського комуністичного руху. Хеллі Фланаган адаптував його для п'єси «Чуєте їхні голоси?»(англ. Can You Hear Their Voices?). П'єса обійшла багато театральних підмостків США та інших країн.
Водночас Чемберс займався перекладами, зокрема, він переклав англійською мовою роман Фелікса Зальтена «Бембі. Життя в лісі», що вийшов в оригіналі в 1923.
Чемберс вийшов на короткий час із партії у зв'язку зі справою Джея Лавстона, але незабаром повернувся до її лав. Остаточно він залишив лави КП США набагато пізніше, після московських політичних процесів.
Група Уера Чемберс приєднався до «комуністичного підпілля» і став шпигуном, який працював на ГРУ. На чолі резидентури стояв Олександр Улановський (кодове ім'я Ульріх). Пізніше його зв'язковим став . Чемберс стверджував, що Петерс познайомив його з (хоча пізніше той заперечував свій зв'язок з його групою), головою комуністичної підпільної організації «Група Уера» (англ. Ware Group). Майже всі учасники групи працювали в адміністрації Франкліна Рузвельта. Кодовим ім'ям Чемберса в 1930-х роках було «Карл».
Чемберс організовував роботу осередку у Вашингтоні, а також був кур'єром з доставки документації між Нью-Йорком і Вашингтоном. Документи потрапляли до рук , який очолював розвідуправління ГРУ в США.
Розрив із комуністами Чемберс продовжував роботу на радянську розвідку з 1932 до 1937 або навіть до 1938 року, коли він почав сумніватися в правильності своїх комуністичних переконань, оскільки був стривожений політикою Сталіна, зокрема — «Великим терором», що розпочався у 1936 році. Після вбивства Ігнатія Рейса, високопоставленого радянського розвідника, який порвав зі Сталіним і залишився у Франції, Чемберс почав побоюватися і за своє життя. Також його налякало зникнення друга і колеги , яка зникла безвісти в 1937 році в США, незабаром після того, як відвідала Москву, повернувшись звідти розчарованою в комуністичних ідеалах через політику «Великого терору». Від самого Чемберса кілька разів вимагали приїхати до Москви, але він відмовився це зробити, побоюючись за своє життя. У цей час він почав приховувати документи, які отримував від своїх джерел, плануючи використовувати їх, разом із мікрофільмами та фотографіями документів, для запобігання можливому нападу радянських агентів на нього та членів його родини.
У 1938 році Чемберс порвав із комунізмом і сховав свою сім'ю в будинку племінника та його батьків. Спочатку він не мав наміру розголосити владі США свою шпигунську діяльність, багато хто з його контактів у шпигунській мережі були його друзями, і він не хотів робити їм проблеми.
Письменник Деніел Оппенгеймер зазначає, що Чемберс замінив свою пристрасть до комунізму на пристрасть до Бога. Чемберс бачив світ у чорно-білих тонах і до втечі з партії, і після. В автобіографії він говорив про відданість ідеям комунізму як причину жити, але після виходу з партії розцінював свою допомогу СРСР як «абсолютне зло».
Зустріч в особняку Вудлі Підписаний 23 серпня 1939 року Договір про ненапад між СРСР та Німеччиною змусив Чемберса виступити проти Радянського Союзу. У вересні 1939 року Чемберс і американський журналіст Левін, уродженець Росії, на вимогу останнього зустрілися із заступником держсекретаря США Адольфом Берлі. Також відбулася зустріч з Вальтером Кривицьким, радянським неповерненцем, який на той час інформував американську та британську владу про радянських агентів, які займали посади в урядах цих країн. Кривицький переконав Чемберса розкрити їхні імена. Чемберс погодився співпрацювати в обмін на імунітет від судового переслідування. Зустріч проходила у будинку А. Берлі в особняку Вудлі у Вашингтоні. На ній Чемберс назвав 18 діючих та колишніх державних службовців (т.е. н. Група Уера), які були радянськими агентами або співчували комуністам. Багато хто з названих агентів обіймав незначні посади або вже перебував під наглядом. Однак у списку були і значні імена: Елджер Хісс та його брат Дональд Хісс, Лоуренс Дагган, які на той час були важливими посадовцями середньої ланки в Державному департаменті, а також Локлін Каррі — спеціальний помічник Ф. Рузвельта. Ще одна людина зі списку працювала у надсекретному проекті на Абердинському випробувальному полігоні. Серед названих прізвищ були співробітники Державного департаменту, Міністерства фінансів, патентного бюро та Абердинського випробувального полігону. Отримана від Чемберса інформація свідчила, що радянськими спецслужбами в Америці було створено розвинену підпільну агентурну мережу.
Берлі з підозрою сприйняв інформацію, яку отримав від Чемберса. Він повідомив про неї в Білий дім, але президент поставив її під сумнів, та й сам Берлі не зробив нічого, щоб зняти сумніви. Однак Берлі зберіг свої нотатки, які були використані пізніше для викриття Хісса.
У березні 1940 року Берлі передав інформацію, отриману від Чемберса, до Федерального бюро розслідувань (ФБР), а в лютому 1941 р. Кривицького було знайдено мертвим у своєму готельному номері. Хоча поліція говорила про самогубство, було поширене припущення, що Кривицького було вбито радянською розвідкою. Стурбований тим, що Радянський Союз може спробувати вбити Чемберса, Берлі знову поінформував ФБР про розмову з ним. Тим не менш, ФБР не здійснило жодних негайних дій. Політика США розглядала потенційну загрозу з боку СРСР як незначну порівняно з загрозою з боку Третього рейху. ФБР двічі допитувало Чемберса — у травні 1942 та у червні 1945 року; після обох допитів його відпускали на волю. Лише у листопаді 1945 року, коли Елізабет Бентлі підтвердила більшу частину інформації, отриманої від Чемберса, ФБР почало сприймати його свідчення всерйоз.
Робота в журналі «Тайм» До моменту зустрічі з А. Берлі У. Чемберс вже рік не перебував у підпільній організації і з квітня 1939 був співробітником журналу «Тайм». Йому належить тематична стаття номера про останню книгу Джеймса Джойса «Поминки по Фіннегану» («Тайм», 8 травня 1939 р.) .
Свою кар'єру журналіста Чемберс розпочав із оглядів літератури та фільмів, які друкувалися на останніх шпальтах журналу. Він писав рецензії у співавторстві спочатку з Джеймсом Ейджі, а потім із Кальвіном Фіксом. Після смерті Фікса у жовтні 1942 року новим співавтором Чемберса став Уайлдер Хобсон. Також Чемберс був на той час редактором розділу «Мистецтво та розваги»; при ньому в журналі співпрацювали романіст Найджел Денніс, майбутній редактор книжкового огляду в Нью-Йорк Таймс Харві Брейт, поети Говард Мосс і Уелдон Кіїс.
У цей час розгорнулася гаряча полеміка, предметом якої була політика Чан Кайші у Китаї. Теодор Уайт і Річард Лаутербах звинувачували режим Чан Кайші в елітарності та корупції та виступали за тіснішу співпрацю з Червоною армією Мао Цзедуна у боротьбі проти японського імперіалізму. Їм протистояв Віттекер Чемберс із групою колег, серед яких був Віллі Шламм; вони підтримували політику Чан Кайші і дотримувалися антикомуністичних позицій (до них пізніше приєднався Вільям Баклі, майбутній видавець журналу Нешнл Рев'ю). Засновник «Тайм» Генрі Люс, який виріс у Китаї і був особистим другом Чан Кайші та його дружини, рішуче став на бік Чемберса. Така дія змусили Уайта подати скаргу на те, що його статті піддаються цензурі і частина інформації замовчується. Результатом став відхід Уайта з журналу невдовзі після війни. З благословення Льюїса, Чемберс у вересні 1943 р. отримав пост головного редактора, а у грудні увійшов до групи, яка визначала політику журналу.
Чемберс і його близькі колеги, співробітники журналу 1930-х років, змогли підняти «Тайм» на рівень «інтелектуально творчого» журналу, як назве його історик Роберт Вандерлен.