І́рле Ерре́ра Сі́льва (; *, Сан-Хосе-де-Гуаніпа, Ансоатегі, Венесуела — , Каракас, Венесуела) — венесуельський журналіст, письменник, поет, публіцист, критик і політик. Депутат Національної асамблеї Венесуели (2006-2021) і член Установчих зборів 1999 і 2017 років.
З життєпису Син Педро Еррери та Ани Сільви, п'ята дитина з дев'яти братів і сестер.
Був професором Школи соціальної комунікації в Центральному університеті Венесуели.
Обирався депутатом Національної асамблеї від Об'єднаної соціалістичної партії Венесуели.
Працював оглядачем громадської думки в ЗМІ, зокрема його соціальна сатира протягом багатьох років публікувалась на сторінках провідної венесуельської газети El Nacional.
Долучився до створення культпросвітніх часописів Libros al Día та El Sádico Ilustrado.
У 2012 році був призначений представником Національної асамблеї в Державній раді, органі, який об'єднує різні інстанції та рівні уряду Венесуели.
Також вів програму-розмовну студію Kiosko Veráz на державному каналі Venezolana de Televisión.
Ірле Еррера чотири рази отримував Національну премію з журналістики, а також муніципальну літературну премію федерального округу за поезію (1977) і премію Conac (Національна рада культури) за прозу.
Бібліографія
Проза і поезія 1978, A la muerte le gusta jugar con los espejos (libro de cuentos) — спеціальна муніципальна премія з літератури Менсьйона. 1978, Penúltima tarde. Муніципальна премія Каракасу за поезію 1977. 1979, Los caminos borrados 1982, Sábado que nunca llega 1988, Cementerio privado. Premio Consucre de Narrativa 1986. 1992, La neblina y el verbo. Orlando Araujo uno y múltiple 1995, Piedra derramada 1999, Rocinante comió muchas ciruelas en el parque 2009, Desmorir de amor 2010, Penúltima Tarde y Otras Tardes
Публіцистика та літературна критика 1978, ¿Por qué se ha reducido el territorio venezolano? 1984, Hay libidos que matan. Ecosonograma de un país 1987, La Magia de la crónica 1988, Estas risas que vencen las sombras. A-narco crónicas bajo reloj 1988, El reportaje, el ensayo. De un género a otro 1993, Caracas 9 mm. Valle de balas 1993, A 19 pulgadas de la eternidad. Del desAmparo al 27 de febrero. Epílogo de la Gran Venezuela 1996, Memorias incómodas de una barragana 1997, Periodismo de opinión. Los fuegos cotidianos 1999, De amor constituyente al amor constituido 2005, El que se robó el periodismo que lo devuelva 2011, Ficción y realidad en el Caracazo: Periodismo, literatura y violencia. Premio Nacional de Periodismo 2011.Національна журналістська премія 2011. </div> Примітки
Джерела та посилання Біографія Ірле Еррера - PSUV Ірле Еррера помирає від кохання Шляхи Ірле Еррера - The Dimas club Сумна фігура Ірле Еррери - Colofón Депутат Ірле Еррера вчетверте отримав Національну журналістську премію - NotiVargas